«Стояла шість годин у черзі за грошима»: спогади донеччанки Яни Безуглої про перші дні російського вторгнення

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

20 березня 2026 р. 19:13

20 березня 2026 р. 19:13

Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному місті Мирноград на Донеччині. Нині вона живе в Івано-Франківську та активно допомагає українським військовим.

Про життя у рідному місті та перші дні війни Яна Безугла розповіла журналістці Фіртки .

На момент початку повномасштабного вторгнення дівчині було лише 15 років. Вона мешкала у Мирнограді на Донеччині.

За словами Яни Безуглої, про початок повномасштабної війни вона дізналася вранці 24 лютого від мами. День перед тим, дівчина ночувала в бабусі, а вранці її розбудив телефонний дзвінок.

«Я взагалі не була в курсі. Лягла спати пізно, а вранці прокинулася від дзвінка мами. Вона сказала, що почалась війна, почалися обстріли, і щоб я швидко бігла додому, брала гроші та йшла скуплятися», — згадує студентка.

Дівчина одразу повернулася додому, зібрала документи та вирушила за продуктами. Через паніку у місті швидко зник зв’язок, а банкомати та термінали перестали працювати.

«Карткою вже не можна було розрахуватися — усе лягло. Люди масово все скуповували. Я стояла шість годин у черзі до банкомата, щоб зняти гроші. Було лише два банкомати на мікрорайон, і всюди величезні черги».

Приблизно через тиждень після початку війни магазини спорожніли та незабаром закрилися. Родина мешкала на третьому поверсі будинку без облаштованого укриття, а підвал не був придатним і безпечним.

«Ми жили на третьому поверсі. І якби був приліт — усе б просто лягло, і той підвал так само», — зазначає студентка.

Мама Яни працювала практичним психологом у дитячому садку і долучилася до гуманітарного штабу. Її направили у будинок культури, де приймали людей із Маріуполя, Бахмута та Авдіївки.

«Маму направили працювати в б удинок культури, де приймали людей із Маріуполя, Бахмута,

Авдіївки. Вона надавала їм психологічну допомогу», — пояснює Яна.

Згодом до роботи долучилася і сама Яна — спершу як аніматорка для дітей, а пізніше як адміністраторка гуманітарної допомоги:

«Я реєструвала людей, видавала гуманітарну допомогу».

Наприкінці березня через посилення обстрілів родина вирішила евакуюватися.

«Тато сказав, що обстріли почастішали й вже долітає до міста. Ми зібрали речі та виїхали спочатку в Дніпро, потім — в Одеську область до родичів. А згодом переїхали в Черкаську, утім бажання повернутися додому взяло гору. І ми з мамою в кінці травня просто взяли квитки та повернулися в Мирноград».

Через війну навчання перейшло в онлайн-формат, а державну підсумкову атестацію скасували. Проте родина вирішила, що старші класи дистанційно опановувати буде складно.

«Мама сказала, що 10– 11 клас онлайн — це дуже важко, бо потрібно складати НМТ. Тому у 2022 році я вступила до Івано-Франківського фахового коледжу Карпатського національного університету імені Василя Стефаника», — поділилась дівчина.