«Навіть комедії тепер мають інший сенс»: акторка франківського драмтеатру Надія Левченко про мистецтво під час війни

24 березня 2026 р. 17:57

24 березня 2026 р. 17:57


Повномасштабна війна змінила не лише життя українців, а й саме розуміння мистецтва. Театр, який у перші дні вторгнення здавався недоречним, нині став простором для проживання болю, відновлення та внутрішньої опори — як для акторів, так і для глядачів.

Як війна вплинула на мистецтво, журналістці Фіртки розповіла акторка Івано-Франківського драмтеатру Надія Левченко .

За її словами, на початку повномасштабної війни колектив театру долучився до волонтерської роботи — займалися гуманітарною допомогою та логістикою.

«Я думала: який театр, яка я артистка — кому це зараз потрібно? Люди приходили по їжу, по подушки, їм просто нічого було їсти», — пригадує акторка.

Втім усе змінилося після однієї з вистав.

«Після вистави до мене підійшла жінка, яка виїхала з Маріуполя, пережила фільтрацію. Вона сказала, що за весь цей час не плакала. А після нашої вистави — вперше заплакала.

Тоді я зрозуміла: театр потрібен. Він дає можливість випустити біль і прожити емоції», — розповідає Левченко.

Війна також змінила відчуття часу та підхід до роботи. Актори намагаються працювати максимально інтенсивно, поки мають таку можливість. Водночас тема війни так чи інакше присутня майже у всіх постановках.

«Навіть коли ми граємо легку комедію, після вистави говоримо з глядачем: це — щоб трохи відволіктися і відновитися. Але далі нам потрібно боротися і пам’ятати, у якому часі ми живемо. Бути гідними тих, хто воює і хто загинув», — каже акторка.

За її спостереженнями, люди приходять до театру з різними запитами — хтось шукає натхнення, хтось прагне відволіктися. Для себе ж вона визначає сучасний театр як «лікарню для душі».

«Тут можна заспокоїтися або, навпаки, відкрити болючі теми, на які в повсякденному житті не вистачає часу. Театр — це про живе. Актори лише відображають звичайних людей. І коли дивишся на це збоку, інколи впізнаєш себе», — зазначає Левченко.

Акторка наголошує, що не прагне нав’язувати глядачам конкретні висновки чи мораль.

«Кожен сам зчитує свої сенси. Але як громадянка я хочу донести інше — бути сильними, свідомими й гідними. У своїх вчинках, у способі життя, у відданості роботі. Я намагаюся показувати це власним прикладом — зокрема для дітей і підлітків».

Більше читайте у матеріалі : «Театр сьогодні — лікарня для душі»: акторка Надія Левченко про сцену, кіно та мистецтво під час війни

«Театр — це катарсис для тих, хто не готовий йти до психолога», — Ростислав Держипільський про мистецтво, що лікує під час війни

«Для мене це пережиток радянської системи»: Надія Левченко про звання народної артистки та справжні цінності

«Було важливо не допустити фальші»: акторка Надія Левченко про режисерський дебют

«Навіть комедії тепер мають інший сенс»: акторка франківського драмтеатру Надія Левченко про мистецтво під час війни

Джерело: firtka.if.ua