Чотири лапи на блокпості: як влаштована кінологічна служба Нацгвардії під час війни (ФОТО)

02 квітня 2026 р. 20:09

02 квітня 2026 р. 20:09

До Дня кінолога Галка поспілкувалася з Володимиром Панфіловським — військовослужбовцем, який виконує обов’язки начальника кінологічної служби штабу військової частини 1241 Національної гвардії України. З 2017 року він у кінологічній службі — і розповів про те, як відбирають і готують службових собак, чим військовий кінолог відрізняється від поліцейського, як собаки переживають війну і чому чотирилапий напарник іноді розуміє кінолога краще, ніж той сам себе.

Між двома світами: військовий кінолог і поліцейський — в чому різниця

Коли питаєш Володимира, чим військовий кінолог відрізняється від поліцейського, він на мить замислюється — і каже, що різниця менша, ніж здається на перший погляд. Обох поєднує собака. Та сама любов до тварини, та сама щоденна праця, той самий принцип роботи в парі. Але завдання — зовсім різні.

Поліцейські кінологи більше працюють у цивільному середовищі. Пошук наркотиків, вибухівки, зброї, зниклих людей, розшукова робота у місті — це їхня щоденна рутина. Вони частіше контактують із цивільним населенням, їхні собаки звикають до міського шуму, натовпу, супермаркетів і громадського транспорту.

Військові кінологи — ближчі до зовсім інших реалій.

«Блокпости, виявлення вибухових пристроїв, саморобної вибухівки, зброї, набоїв — ось наша основна робота. Плюс затримання порушників та охорона громадського порядку в місцях дислокації», — пояснює Володимир.

Але межа між двома світами не така вже й чітка. Військові кінологи теж несуть службу з охорони громадського порядку, виїжджають на завдання в містах і селах. А після 2022 року — все частіше опиняються в умовах, до яких у мирний час не готувалися взагалі.

До повномасштабного вторгнення завдання були локальніші: конвоювання підсудних і засуджених, охорона режимних об’єктів, щоденне несення служби. Зараз картина кардинально інша — виїзди на державний кордон, робота на блокпостах в умовах постійної загрози, перевірка транспортних засобів на наявність заборонених предметів.

Відповідальність зросла. Навантаження — теж. Якщо раніше кінологічна пара могла дозволити собі розмірений ритм підготовки й служби, то зараз кінолог може виїхати зранку й повернутися пізно ввечері — і так щодня. Це виснажує і людину, і собаку. Але робота не зупиняється.

Як обирають службових собак: нервова система важливіша за породу

Сам Володимир прийшов до кінологічної служби у 2017 році — дізнався, що в Нацгвардії є такий підрозділ, і без вагань вирішив вступати. Пройшов навчання, отримав сертифікат і диплом кінолога. Потім свідомо взяв молодого щеня і виховав його сам — від нуля, щоб на власні очі побачити результат своєї роботи.

Для служби в Нацгвардії переважно беруть німецьких і бельгійських вівчарок. Малінуа — бельгійська вівчарка — останнім часом особливо затребувана: активніша, витриваліша, стресостійкіша, здатна працювати тривалий час без зриву. Але Володимир одразу застерігає від надмірного захоплення породою.

«Навіть звичайну безпородну собаку, яку зловив на вулиці, можна навчити безлічі команд. Порода — не головне. Головне — нервова система і характер», — каже він.

Саме тому відбір зараз став серйознішим, ніж до війни. Перший і найважливіший критерій — стресостійкість. Перевіряють її штучно створеними умовами: різкі звуки, шуми, незнайоме середовище, імітація напружених ситуацій, раптові подразники. Собака, яка в таких умовах панікує або «ламається» — не підходить. Бо на блокпості чи в зоні бойових дій паніка коштує надто дорого.

Другий критерій — мотивація. Якщо собака мотивується грою, якщо в неї є природна жага до «здобичі», якщо вона готова заради іграшки зробити що завгодно — навчити її чому завгодно набагато простіше.

«Ми стараємося брати молодих щенят — як пластилін. Що виховаємо до специфіки служби, те й побачимо на виході. З малечку собака звикає до всього, що буде оточувати її на службі», — пояснює він.

Старших собак теж іноді беруть, але це значно складніше: характер вже сформований, звички вкорінені, і переучити таку тварину — набагато більший труд. Причому не завжди успішний. Буває й таке, що собака категорично не хоче працювати з новим кінологом — особливо якщо раніше мала іншого господаря, з яким пройшла багато. Тоді між ними починається, як каже Володимир, «війна світів» — боротьба характерів, яку кінолог мусить виграти. Не силою — розумінням.

Собак із нестійкою психікою, фізіологічними вадами або поганим станом здоров’я до служби не беруть — і намагаються передати в цивільні руки. Розмножувати собак безпосередньо в підрозділі заборонено: для цього є спеціалізовані розплідники, звідки підрозділи й отримують “молодняк”.

Підготовка собаки не має чіткого фінішу. Є базовий курс загальної дисципліни, потім — спеціалізований, відповідно до завдань. Але далі — постійне вдосконалення, нові команди, нові умови, нові локації.

«Немає такого: навчив і забув. Поки живе собака, поки вона на службі — триває підготовка. Ми постійно змінюємо місця тренувань, виїжджаємо в різні умови, додаємо нові подразники. Бо якщо собака звикне тільки до одного місця — на виїзді може не спрацювати», — каже Володимир.

Як навчити собаку шукати те, що може його вбити

«Для собаки це не робота, яка її може вбити. Це просто гра, за яку вона завжди отримує позитив — смаколик або улюблену іграшку. Вона не розуміє небезпеки. Вона розуміє тільки одне: я знайшла — я отримаю нагороду», — каже Володимир.

Навчання відбувається поетапно, і все починається з іграшки. До улюбленого м’ячика чи тканинного рулона поступово підкладають запахові імітатори — вибухівки, зброї, набоїв. Собака тягнеться до іграшки й попутно запам’ятовує запах, пов’язуючи його з позитивом. Потім іграшку прибирають — залишається тільки запах і очікування нагороди. Врешті-решт собака вже сама шукає запах, знаючи, що за виявленням прийде винагорода.

Запах вибухівки і зброї — один. Це спрощує завдання. Зовсім інша справа — пошук людей. Скільки людей — стільки запахів. Там собаці дають понюхати річ конкретної людини, а потім пускають шукати — і вона веде слід. Собака з її нюхом незамінна в лісі, в полі, на відкритій місцевості.

Важливий і технічний нюанс: при виявленні вибухівки собака категорично не має подавати голос. Вона просто сідає й фіксує погляд на об’єкті — і кінолог за цією чіткою, вивченою поведінкою розуміє: знахідка є. Гавкіт заборонений з простої причини: деякі саморобні вибухові пристрої спрацьовують на звук.

«Собака виявляє, подає голос — і відбувається непоправне. Тому тиша при виявленні вибухівки — це не опція, це обов’язкова умова, яку відпрацьовують до автоматизму», — пояснює Володимир.

З пошуком людей — зовсім інша картина. Там гавкіт не просто дозволяється, а є сигналом: собака може бігти лісосмугою на великій відстані від кінолога і голосом повідомляти, що знайшла. Кінолог чує і йде на звук.

Собак також навчають затримувати порушників. Це цілий окремий курс: від простих рукавів для укусів — до дресирувального рукава і повного костюма порушника. Відпрацьовуються різні сценарії — втеча, опір, навіть імітація пострілів зі стартового пістолета. Собака мусить не злякатися звуку і продовжувати затримання. Відпрацьовують і ситуації з натовпом — коли серед групи людей треба затримати тільки одного конкретного порушника. Для цього «порушник» спеціально привертає до себе увагу собаки рухами, провокаціями — щоб вона чітко розуміла, хто є ціллю.

Трапляються й ситуації, коли собака відмовляється виконувати команду — і виявляється, що вона має рацію. На блокпостах бувало: кінолог не вбачав нічого підозрілого в автомобілі, але собака впевнено вказувала на певне місце в салоні чи багажнику. І там справді знаходили заборонене.

«Підготовлена собака завжди покаже туди, де є щось заборонене. Кінолог може не знати — собака знає. Тому ми покладаємося на неї», — каже Володимир.

Кінолог без настрою — собака не працює

Стосунки між кінологом і службовою собакою — це не просто команди і дресура. Це, за словами Володимира, повна взаємозалежність, майже симбіоз на фізіологічному рівні. Собака зчитує кінолога так само уважно, як кінолог зчитує собаку. Будь-який емоційний стан людини — радість, тривога, втома, страх — одразу відображається на поведінці тварини.

«Коли кінолог приходить на позитиві, заряджений, з бажанням працювати — собака це бачить і вже налаштована на роботу. А коли людина пригнічена, має якісь особисті проблеми чи просто поганий день — собака це зчитує так само чітко і відповідно не працює», — розповідає Володимир.

Це не метафора — це буквально так. Собаки орієнтуються не на слова, а на інтонацію та гучність. Тому команди подаються в наказовій формі: чітко, коротко, звучно, без м’якості й невпевненості.

Якщо кінолог сам боїться собаки або працює з нею невпевнено — тварина це відчує і почне домінувати. Особливо це стосується сильних собак із вираженим характером: вони дуже швидко розуміють, хто в парі слабша ланка, і починають керувати ситуацією. Тому кінолог мусить бути психологічно стійким — не жорстоким, але твердим.

Кусають кінологів регулярно. І це в кінологічній службі вважається нормою — своєрідним знаком посвяти.

«Кінолог не той, якого собака не покусала. Мене кусали неодноразово. Будь-якого кінолога запитайте — відповідь буде та сама. Це частина роботи, і всі про це знають ще до того, як приходять служити», — каже Володимир зі спокійною усмішкою.

Буває, що собака під час відпрацювання затримання трохи «зісковзує» з рукава на незахищену руку. Буває, що кінолог отримує укус, коли розбороняє двох собак, які з’ясовують стосунки. В обох випадках кінолог не стоїть осторонь і не чекає — іде й розбирає ситуацію особисто, навіть із ризиком для себе.

У собак, як і у людей, після важких виїздів і стресових ситуацій може розвинутися щось схоже на ПТСР. Проявляється по-різному: зміна поведінки, відмова від їжі та води, апатія, небажання виконувати команди, загальна пригніченість. Лікують поступово і терпляче — систематичні тренування в спокійних умовах, без тиску, якісне харчування, достатній відпочинок, гра заради задоволення, а не заради результату. Це, за словами Володимира, свого роду декомпресія — майже як у людей після важкого завдання чи тривалого відрядження.

Перші рази в бойових умовах даються собаці важко. Звуки вибухів і пострілів — незнайомі й лякаючі. Але більшість собак адаптуються, якщо поруч є впевнений кінолог: вони орієнтуються на його поведінку й заспокоюються, бачачи, що господар не панікує.

У вільний від служби час стосунки між кінологом і собакою стають ще простішими. Не напарник, не інструмент — просто друг.

«У службовий час — це напарник і товариш. А коли ми просто відпочиваємо, гуляємо — це друг, який може підтримати і захистити. Різниця відчувається», — каже Володимир.

«Повага і більше нічого» — про пенсію, і сенс служби

Коли службовий собака таки йде на «пенсію» — це момент, який Володимир описує стримано, але з відчутною теплотою. Намагаються передавати таких собак у перевірені руки. Найчастіше їх забирають самі кінологи — для охорони приватної садиби такий собака ще довго залишається цінним і надійним.

«Ця тварина виконувала завдання разом із нами, захищала державу крок у крок. Для кінолога собака — це інструмент, але з цього інструмента можна зробити справжню зброю. І коли ця собака йде на відпочинок — це повага за її роботу», — каже Володимир.

В Україні існує почесне звання “Собака-герой України”— присвоюється за конкретні виняткові заслуги під час виконання завдань. Є й свої «зірки» в кожному підрозділі — собаки, про яких говорять усі, чиї результати затримань чи виявлень стають легендами всередині частини.

На питання, яке послання він би передав читачам у День кінолога, Володимир не шукає пафосних слів:

«Берегти один одного. І пам’ятати, що поруч із нашими військовослужбовцями є ті, хто не може сказати жодного слова — але зроблять усе, щоб захистити нашу Україну. Вони заслуговують на повагу. Повагу і більше нічого».

Івано-Франківські