Від кондитера до командира: історія 25-річного зенітника з Дніпра

15 квітня 2026 р. 17:57

15 квітня 2026 р. 17:57

25-річний Ілля з Дніпра у мирному житті мріяв стати кондитером, однак війна змінила його шлях. Сьогодні він – молодший сержант ЗСУ, який пройшов бої на Харківському напрямку, вижив під обстрілами та дронами, і продовжує захищати країну, не втрачаючи віри у перемогу.

Про це пише “ Галка ” з посиланням на Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.

Шлях до зенітників

Ілля родом із Дніпра. Свій перший контракт він підписав ще у 2020 році. Строкову службу проходив у Василькові. Тоді був солдат, стрілець, але згодом потрапив до Львова — у Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.

Вибір військового шляху був для нього очевидним: його брат також служить. Тож довго вагатися не довелося.

Справжній бойовий шлях розпочався лише взимку 2024 року. Після двох років служби Ілля сам попросився на передову — і опинився у Зведеній стрілецькій бригаді Повітряних Сил Збройних Сил України.

Тест на витривалість

20 грудня — день, який він пам’ятає до деталей. Його перший бойовий вихід відбувся на Харківському напрямку.

“До точки залишалося метрів п’ятсот, а я вже хотів, щоб мене вбило. Вага спорядження страшенна, болото, чотири кілометри пішки… і над тобою десятки дронів, а саме FPV – швидкі й смертельно точні”.

Ноги на дереві

Ілля був старшим на позиції. Його завданням було спостереження і передача інформації.

Позиції знаходилися у «сірій зоні», де ворог був буквально поруч — інколи на відстані до десяти метрів.

Це вже не була класична стрілянина. Бій переходив у ближній контакт.

“Вони були в сусідньому подвір’ї. Ми знали місцевість і мінні поля — вони ні. У підсумку залишилися лише їхні ноги на дереві”.

Вогняні дні

Найважчим Ілля називає останній день перед виходом.

12 годин безперервних обстрілів. Міномети не замовкали ні на хвилину.

“Один затихає — інший починає. І так без кінця”.

А ще часто наших кошмарив ворожий танк:

“Ти спочатку чуєш, як прилітає, а вже потім — як виходить”.

Бити і в небі, і на землі

Ілля має досвід боротьби з FPV-дронами. Один із них йому вдалося збити автоматом. Витратив цілий магазин набоїв але влучив. Часто доводилося працювати з РПГ-7.

“Ефектно. Але якщо без навушників — можна трохи оглухнути”.

Проте з дронами тут, на війні , ніяк не вгадаєш. Один з них таки приніс шкоди, м’ягко кажучи. Коли хлопці забігали в бліндаж ворожа FPV наздогнала. Дрон вдарився об стінку насипу.

“Осколки витягував сам. Нарахував більше 15”.

Максимальний час безперервного перебування на передовій — 15 днів. Тоді Ілля зрозумів, що війна вчить працювати з любого виду озброєння.

“На війні ти стаєш універсальним. От, до прикладу зараз я в ротації, але мені не вистачає того адреналіну. Я хотів би попрацювати з РПГ, з танчика. Коли ти втягуєшся, то правда єдина – на полі битви ти, або тебе. Без варіантів. І ти маєш вміти, вчитись, щоб завжди бути напоготові. Щоб завдати удару першим”.

Полонені

10 січня його підрозділ взяв у полон двох росіян.

Один — 18-річний, під дією наркотиків. Інший — 37-річний ув’язнений.

“Йому сказали: або йдеш на штурм, або тебе тут розстріляють”.

Ці історії лише підкреслюють, якою ціною ворог кидає людей у бій.

“Брате, дай води”

На війні формується особливий зв’язок між людьми.

“Ти можеш зайти в будь-який бліндаж і сказати: брате, дай води. І тобі ніколи не відмовлять”.

Одного разу Ілля разом із побратимом погодився провести іншого бійця на позицію під шквалом дронів.

“Міг ніхто цього не робити. Але ми пішли”.

Це і є справжнє братерство.

Любов серед руїн

Навіть у найтемніші часи життя знаходить місце для світла.

Під час відпустки Ілля познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Спекотний липневий день, озеро, випадкова зустріч — і історія, яка переросла у кохання.

“І квіти дарував, і іграшки… не одразу вдалося. Але потім усе закрутилося”.

Сьогодні у них є донечка.

Яке буде завтра

Нині Ілля — командир відділення радіолокаційної розвідки радіотехнічної батареї. Його подали на державну нагороду “За мужність” III ступеня.

Та сам він зізнається:

“Я завжди рвався вперед. Мені навіть зараз цього не вистачає”.

Він говорить про війну без пафосу, але з глибоким розумінням її ціни:

“Перемога — це повернення наших земель. Але ще треба все розмінувати. І найголовніше — ми не повернемо тих, хто загинув”.

І додає головне:

“Чим довше триває війна — тим більше ми втрачаємо. Чим швидше виб’ємо ворога і об’єднаємо зусилля – тим більше врятованих життів”.

• “Малий”, який став воїном: історія Сергія — від зварювальника до захисника неба України

Івано-Франківські