“Найважливіше в цій справі — не зраджувати собі”: як ілюстраторка з Кременчука Наталка Дяченко-Китайгора знайшла себе у Франківську і відкрила майстерню (ФОТО)

21 квітня 2026 р. 21:08

21 квітня 2026 р. 21:08

Історія Наталки Дяченко-Китайгори починається у Кременчуці, на Полтавщині. Сьогодні їй 32 роки, вона художниця та ілюстраторка, а віднедавна — ще й засновниця власної Мистецької майстерні. Після повномасштабного вторгнення разом із сім’єю вона опинилася в Івано-Франківську — місті, яке згодом стало для неї новим домом і точкою відліку важливих змін. Про свій шлях, творчість і роботу з дітьми вона розповіла « Галці ».

Покликання, що народилося в дитинстві

Любов до мистецтва з’явилася в Наталки ще змалку — малювання стало її головним способом самовираження. Вона відвідувала творчі гуртки, навчалася в художній школі, пробувала музику й ліпку, однак найбільше її захопило саме малювання.

Після школи обрала педагогічний шлях, здобула кваліфікацію викладачки малювання та продовжила навчання в цій сфері. Згодом зрозуміла, що прагне більшого — розвиватися як художниця, тому вступила до художнього вишу, де реалізувала себе як мисткиня.

Від дитячої мрії до першої ілюстрованої книжки

Шлях в ілюстрацію для Наталки почався ще в дитинстві — із захоплення книжками та їхніми “магічними” ілюстраціями, які здавалися недосяжними.

“Я сиділа, уявляла, як би я це бачила, як би я їх створювала. Але тоді це була недосяжна мрія, до якої неможливо торкнутися рукою. Мені здавалося, що люди, які пишуть книжки і малюють до них ілюстрації, — якісь божественні”.

Повернулася до цієї мрії вже під час навчання у художньому ВИШі, обравши тему дипломної роботи, пов’язану з книжковою ілюстрацією. Однак навіть після навчання їй бракувало впевненості, і вона не наважувалася повністю зануритися в професію.

У 2022 році один із видавців шукав ілюстратора, і вона наважилася зробити крок назустріч можливості. Хоча тоді вона так і не відправила портфоліо, доля склалася інакше.

“Видавець написав мені, що побачив мої соціальні мережі з ілюстраціями і дуже хоче, щоб я працювала над проєктом”.

Саме так почалася робота над першою книжкою — «Біжи, Форесте, біжи» української письменниці Яни Хоменко для видавництва «Час майстрів».

Сьогодні вона працює над новими проєктами. Попри труднощі у видавничій сфері через війну, художниця продовжує творити й очікує виходу нових книжок уже цього року.

У пошуках форми: як народжується стиль ілюстраторки

У своїй творчості Наталка не обмежує себе одним стилем. Для неї важливішими за сталі рамки є ідея та відчуття, які вона прагне передати через роботу.

“Я працюю з різними стилями. В мене є ідея, є концепція, і я намагаюся матеріалом нащупати, що я відчуваю, що найкраще розкриє цю тему”.

Допис, поширений Наталка Дяченко-Китайгора • ілюстраторка дитячих книг (@natalka.kytaihora)

Кожен проєкт для неї — це окремий пошук. Одні теми краще розкриваються у графіці, інші — в акварелі з її м’якими переходами, розтіканнями і кольоровою глибиною.

Крайні роботи ілюстраторки — це поєднання різних технік, експериментування з матеріалами, зокрема, аквареллю та папером у техніці аплікації. Так вона працювала над «Енн із Зелених Дахів» Люсі Мод Монтгомері та новою книгою «Птахоспостерігачі» Іви Подольської, створюючи образи птахів вручну.

Такий підхід дозволяє Наталці не просто ілюструвати тексти, а будувати власні художні світи, де кожна деталь підсилює зміст і настрій історії.

Між інтуїцією та структурою: як народжуються ідеї

Для Наталки творчий процес починається з ідей — численних, живих і постійно присутніх у її думках. Вона зізнається, що їх значно більше, ніж можливостей для втілення.

Часто це викликає внутрішній сум, адже багато задумів так і залишаються нереалізованими.

Коли ідея «зачіпає», починається глибока робота: інтуїтивний імпульс переходить у продуманий процес, кожен елемент від концепції до дрібних деталей опрацьовується в контексті книжки та її візуального ритму.

“Кожна ілюстрація в макеті розкладається так, як це буде виглядати в книжці. Там все дуже важливо — кожна деталь”.

Тому її творчість можна назвати поєднанням інтуїції та кропіткої праці, де початкова ідея поступово перетворюється на цілісний і продуманий художній світ.

“Не зраджувати собі”: про головний принцип у творчості

Для Наталки у професії ілюстраторки є чітка межа, яку вона не готова переступати за жодних обставин. Це — вірність собі та власній художній мові.

З роками вона віднайшла впізнаваний стиль. Її ілюстрації розпізнають навіть без підпису.

Тому вона принципово не погоджується працювати «в стилі когось іншого», адже це суперечило б її внутрішній чесності та власному голосу у творчості.

Від першого враження до фінальної ілюстрації: як народжується книжковий образ

Робота над ілюстрацією для Наталки починається з уважного читання тексту та запису перших вражень у блокнот. На цьому етапі формується розуміння персонажів і сцен, які оживають у її уяві.

Далі слідують численні начерки, відбір яких часто складніший за створення. Потім робота переходить у структуровану фазу: погодження з видавцем, формування концепції та тестового макета.

Лише після цього починається фінальна робота — детальне опрацювання ілюстрацій у кольорі або обраній техніці, коли задум перетворюється на візуальний світ, що побачить читач.

Переїзд, який змінив усе

У лютому 2022 року Наталка переїхала з Кременчука до Івано-Франківська. Це був час невизначеності, страху й хаосу в її житті. Перші місяці були складними — тривога й напруження ускладнювали адаптацію.

Ситуація змінилася завдяки роботі та підтримці нового оточення. Замовлення від видавництва стало поштовхом до творчого розвитку, а творче середовище допомогло відчути себе на своєму місці.

“Мені пощастило з оточенням, в яке я потрапила — це творчі, дуже класні люди”.

Водночас не обійшлося без складних моментів — інколи траплялося упереджене ставлення до внутрішньо переміщених осіб. Проте сама Наталка не ототожнює себе з цим статусом, адже її перебування у місті стало свідомим вибором.

“Я дуже люблю це місто”.

У порівнянні з рідним Кременчуком, який вона описує як більш промисловий і менш відкритий до мистецького розвитку, Івано-Франківськ став для неї простором можливостей і творчого зростання.

Важливою також була участь у курсах ГО «ДОМ-4824», які підтримують жінок у нових життєвих обставинах.

“Там відчувається неймовірна підтримка, відчуття дому і затишку. Такі місця дуже допомагають жінкам адаптуватися в нових обставинах”.

Місто, яке надихає

Наталку надихає центр Івано-Франківська з його атмосферою, архітектурою та затишними вуличками.

“Франківські вулички — неймовірні”, – каже вона з осяйною посмішкою на обличчі.

Старі фасади, двері, фактури стін створюють особливий настрій, який вона переносить у скетчі.

Водночас художниця зауважує брак зелені, який, на її думку, обмежує повноту відчуття простору.

Простір, створений з любові

Історія власної майстерні для Наталки почалася задовго до її відкриття — з мрії, яку вона виношувала близько 15 років. Це було прагнення не лише мати власний простір, а й ділитися знаннями, створюючи середовище для творчості дітей.

Наповнення простору — це повністю її бачення, сформоване роками. Частину матеріалів і речей вона перевезла ще з Кременчука — їх дбайливо пакувала мама і пересилала поштою до Франківська.

Особливу атмосферу створюють речі з історією — старовинні меблі, знайдені на OLX і власноруч реставровані.

“Ці всі речі для мене дуже цінні. Вони мені дуже гріють душу”, — зізнається художниця.

Творчий простір для дітей і дорослих: як проходять заняття у майстерні

У майстерні Наталка працює переважно з дітьми віком від 4 до 12 років, проводячи регулярні заняття з урахуванням віку та рівня підготовки. Окремо вона готує учнів до вступу в мистецькі заклади.

Окрім цього, у просторі відбуваються тематичні майстер-класи.

“Проводжу майстер-класи з ліногравюри, витягання та інших цікавинок. Інколи приходять майстрині, які проводять майстер-класи з виготовлення свічок, намиста, прикрас”.

Завдяки цьому майстерня стає відкритим простором для експериментів і самовираження, де можна не лише навчитися малювати, а й спробувати різні види творчості.

Не про “правильно”, а про відчуття: як діти вчаться творити

Наталка розповідає, що заняття у майстерні — це не про швидкий результат чи «гарну картинку». Вона будує процес так, щоб діти отримували не лише емоції, а глибше розуміння мистецтва.

Йдеться про системний підхід — знання і досвід поступово накопичуються, як сніжна куля, і переходять із одного завдання в інше. Тут не працюють за шаблонами і не ведуть «від точки А до точки Б» за готовим зразком.

Особливу увагу Наталка приділяє ставленню до помилок. Вона вчить дітей не боятися їх, а навпаки — сприймати як частину процесу.

“Помилки — це наші помічники”, — наголошує вона.

Важливою частиною занять є спостереження і дослідження. Діти працюють із натурою — наприклад, малюють живі квіти, спостерігаючи за їхнім життєвим циклом: від розквіту до в’янення.

Це допомагає їм побачити красу не лише у «ідеальному», а й у змінності, деталях, формах і кольорах.

“Вони досліджують ці засохлі лінії, які викручуються, коли квітка вʼяне. І це є важливою частиною процесу”.

Діти вчаться не просто копіювати, а аналізувати як побудована форма, з яких відтінків складається колір, як створити його самостійно, а не взяти готовий.

Такий підхід формує глибше розуміння мистецтва — від базових принципів композиції до вміння самостійно творити. При цьому Наталка розрізняє підходи для тих, хто готується до вступу, і для тих, хто займається для себе.

Однак не менш важливою частиною занять є взаємне натхнення. Діти, особливо молодші, вражають своєю відкритістю і щирістю, що впливає і на саму Наталку.

“У дітях є ця безпосередність і живість, радість від того, що ти створюєш”.

Кожне заняття стає спільним процесом навчання, де народжуються не лише роботи, а й емоції, ідеї та навіть історії — інколи настільки яскраві, що можуть стати основою для ілюстрації майбутніх книг.

“Беріть і робіть”: порада тим, хто лише починає

Наталка радить молодим художникам не чекати ідеального моменту чи натхнення, а діяти вже зараз.

“Все просто — беріть і робіть”.

Вона переконана, що натхнення всюди — у деталях щоденного життя, які варто лише навчитися помічати. Світ навколо наповнений деталями, які можуть стати початком нової ідеї: випадкові розмови, світло, форми, лінії.

“Нас оточують фантастичні речі, варто лише розкрити очі і подивіться довкола себе”.

Вона переконана, що навіть у найпростіших речах — побутових деталях, одязі чи випадкових формах — можна знайти джерело для творчості.

Та ключове — не лише бачити, а й працювати. Не боятися помилок, не зупинятися і постійно практикуватися.

“Чим більше ви створюєте, тим більше, краще і потужніше вам буде вдаватися”.

Саме через дію приходять розвиток, впевненість і власний стиль — усе те, що формує справжнього митця.

• Творчість, спорт і взаєморозуміння: як простір “ветераницивільні ПЕТРОС” у Франківську об’єднує суспільство (ФОТО)

Івано-Франківські