Івано-Франківщина (не)велостолиця: чи розвивають зараз велоінфраструктуру найбільші міста області

02 травня 2026 р. 20:46

02 травня 2026 р. 20:46

Ще кілька років тому Івано-Франківськ претендував на звання “велостолиці” України. Проте сьогодні амбітні плани, схоже, вперлися у глухий кут. Поки жителі великих міст Європи активно користуються двоколісниками, у найбільших громадах Прикарпаття ситуація варіюється від застою до повного забуття про велоінфраструктуру.

“Галка” надіслала запити до міських рад чотирьох міст області та отримала офіційні відповіді про стан велоінфраструктури за 2022–2025 роки. А також поспілкувалася з тими, хто крутить педалі майже щодня, щоб дізнатися, як проблеми є насправді.

Офіційно: нуль у бюджетах та тінь “велостолиці”

Відповідь Калуської міської ради виявилася найкоротшою зі всіх. У ній немає пояснень, посилань на труднощі або обіцянок на майбутнє — лише констатація факту: протягом 2022–2025 років роботи з облаштування велоінфраструктури не проводились, кошти не виділялись, програми немає.

У Надвірній розповіли трохи більше. Міська рада пояснює, що замість велодоріжок займалась пониженням бордюрного каменю та облаштуванням пішохідних доріжок. У 2023 році біля місцевого ліцею встановили одну велопарковку. Про плани на 2026 рік — облаштування велодоріжок не планується. Тут фокусуються на іншому:

“На даний час у міській раді розроблено безбар’єрні маршрути, де передбачено облаштування понижень бордюрного каменю в місцях перетину автомобільних та пішохідних шляхів”.

У Коломиї влада посилається на історичну спадщину. У відповіді прямо визнається: австрійська та польська забудова міста з її вузькими вуличками фізично не дозволяє прокласти повноцінну мережу велодоріжок у центрі.

“Щільна забудова історичного центру ускладнює створення безперервних веломаршрутів, оскільки можливість облаштування доріжки на одній вулиці часто переривається критичним звуженням на наступній”.

Проте місто обрало інший шлях — винесення основних веломаршрутів за межі центральної частини міста та їх створення у межах рекреаційних зон і місць відпочинку населення.

У парку імені Тараса Шевченка вже прокладено 1,5 кілометра велодоріжок, ще стільки ж обіцяють у 2026 році. Також встановлено кілька десятків велопарковок біля ключових об’єктів міста — соціальних та торгівельних обʼєктів.

“При плануванні капітальних ремонтів чи реконструкції вулиць розглядається можливість влаштування велодоріжок у тих місцях, де це дозволяють параметри вулично-дорожньої мережі”, – додають у мерії.

Про амбіції Івано-Франківська стати “велостолицею України” говорили ще у 2017 році. Міський голова Руслан Марцінків активно пропагував велоїзду, обіцяв з’єднати мікрорайони і центр веломережею, особисто стартував на велозаїздах до Дня міста, чиновникам мерії доплачували тисячу гривень, якщо вони їздили на роботу двоколісником.

Проте весь цей розвиток став на паузу — і не через повномасштабну війну, а ще за кілька років до неї. Попередня програма розвитку велосипедної інфраструктури та популяризації велосипедного руху діяла до 2020 року — і відтоді нову так і не ухвалили. А велосмуги, що з’являються у місті, — це результат комплексного ремонту вулиць, а не продуманого планування.

За 2022–2025 роки у Франківську з’явилося лише 0,94 км повноцінних велодоріжок та близько 1,6 км велосмуг:

• вул. Миколайчука;
• Північному та Південному бульварах;
• вул. Гурика;
• вул. Вовчинецька (від с. Вовчинець до вул. Героїв УПА);
• вул. Тичини;
• на ділянці вул. Марійки Підгірянки загальною протяжністю орієнтовно 1600 м.

Також зробили виділені смуги для громадського транспорту та суміжного руху велосипедистів по них на ділянках вул. Тролейбусної, вул. Січових Стрільців та вул. Любомира Гузара.

Ще одна велодоріжка має зʼявитися після реконструкції кругової розвʼязки по вул. Довга – Берегова – Північний бульвар.

“Найважливішими обʼєктами” у мерії називають:

• велодоріжку на вул. Галицькій (на ділянці від вул. Галицька до зупинки громадського транспорту “Радіозавод”);
• велодоріжку на Калуському шосе (на ділянці від буд. №7 на Калуському шосе до буд. №39 на вул. Демʼянів лаз);
• велодоріжку на вул. Василіянок (від вул. Галицької до перехрестя Василіянок – Гарбарська (права сторона);
• велодоріжку на вул. Стуса (біля буд. №13 (А, Б, В) та №17 (А, Б).

Не бракує в місті й казусних моментів. На міському озері з 2017 по 2020 рік тривала реконструкція території: витратили орієнтовно 80 мільйонів гривень, зробили багато робіт і за проєктом облаштували велодоріжку. Проте — не по всьому периметру. Це викликало багато запитань у містян, адже логічно, щоб велодоріжка була довкола всього озера, як і бігова.

“Ми прийняли рішення все-таки продовжити велодоріжку на міському озері. Ми бачимо багато звернень, тому цього року хочемо реалізувати цей проєкт — щоб велодоріжка була по всьому периметру нашого міського озера”, – повідомив мер Руслан Марцінків у березні 2026 року.

А що ж об’єднує всі чотири міста ? Відсутність на даний момент програм розвитку велоруху та велоінфраструктури.

Що бачать ті, хто їздять

Якщо чиновники оперують цифрами, то велосипедисти — відчуттями безпеки та логіки. Досвідчені райдери Сергій Чобітько та Роман одностайні: інфраструктурою часто займаються люди, які самі не користуються велосипедом як транспортом.

“Цією сферою займаються фахівці, які не усвідомлюють її призначення, вплив на економіку та функціонування міста. Критичним недоліком є також обмежені знання в галузі урбаністики, ПДР та основ безпеки дорожнього руху”, – каже Роман.

“А ще — зробити так, щоб не заважати автомобілям. А це з самого початку шлях у нікуди, адже саме автомобілі — головний ворог міста”, – додає Сергій.

Сергій Чобітько протестував найдовший (5 км) веломаршрут Івано-Франківська — від вул. Чорновола до Пасічної через площу Ринок та вул. Галицьку. За його словами, маршрут робочий, але місцями нелогічний і небезпечний.

“Знаки можуть заводити в глухий кут, а деякі рішення взагалі суперечать всім існуючим нормам урбаністики”, – зазначає велосипедист.

Проте, додає, що навіть в такому вигляді велоінфраструктура все ж дає можливість використовувати велосипед як транспорт більшій частині містян, ніж якби її не було взагалі.

“Тому її наявність хоч в якомусь вигляді — це точно величезний плюс, тим паче, що наявні проблеми можна відносно просто виправити: база інфраструктури вже закладена, лишається довести до ладу доволі дрібні елементи, які й створюють більшість складнощів”.

Роман, який активно користується велосипедом з 2010 року, згадує часи, коли концепція “велостолиці” давала надію. Зараз же він констатує: тренд затих.

В Івано-Франківську, за його словами, інфраструктура справді вдалась на Набережній ім. Стефаника (від кільця на Мазепи до Галицької) і на вулиці Галицькій (від автомобільного мосту до Гузара).

“Місто має кілька кілометрів відокремлених велодоріжок, які жодним чином не пов’язані між собою… Хоча місто ідеально підходить для веложиття, адже воно “плоске” (відсутній виражений рельєф: суттєві підйоми і спуски) та невелике (менше 10 км в діаметрі)”, – додає він.

Відповідаючи на питання про ідеальне місто для велосипедистів, Роман дає коротку та чітку відповідь — всі Нідерланди.

“Продумана велоінфраструктура, безпечні велопереїзди, високий рівень взаємоповаги між велосипедистами та водіями авто”.

Різниця між нідерландською і прикарпатською реальністю — не лише у грошах. Нідерланди будували свою велоінфраструктуру десятиліттями, послідовно, з чіткою ідеологією: велосипед — рівноправний учасник дорожнього руху, а не перешкода для інших.

Куди крутити педалі далі?

Все про що ми згадали вище вкотре підкреслює розрив між потребами людей та пріоритетами міських рад.

Щоб повернути Івано-Франківщину на велосипедний напрямок, потрібно залучати громадськість та відповідних експертів. І, за словами Романа, в обласному центрі такі є — родина Лозовенків: Катерина та Юрій .

“Наявність продуманої та безпечної велосипедної інфраструктури сприяла б пересіданню мешканців міста з автівки на велосипед. Якщо сюди додати ще й прокатні велосипеди, які позбавляють велосипедиста “головного болю” у вигляді безпечного паркування велосипеда, то Івано-Франківськ справді можна було б розглядати в якості претендента на звання велостолиці”, – підсумовує велосипедист.

А найголовніше змінити у головах чиновників філософію — від “зробимо для галочки” до “зробимо, щоб користувалися”.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Івано-Франківські