Правдивий кримський наратив: у Франківську письменниця Міла Смолярова презентувала новий роман

25 травня 2026 р. 16:26

25 травня 2026 р. 16:26

24 травня в івано-франківській книгарні «Сенс» з читачами зустрілася і презентувала свою нову книжку «Час невдах, або У кримській столиці хмарно з проясненнями» письменниця Міла Смолярова . Розмова авторки з модератором – книжковим блогером, автором телеграм-каналу “Перехресні стежки” Олексієм Рафаловичем вийшла за межі сюжету роману і торкнулася болючих тем: як писати і говорити про Крим, уважного погляду з відстані часу на покоління міленіалів, повернення кримських татар на батьківщину і проблем, з якими вони стикалися, сприйняття Криму сучасним поколінням, пише КУРС .

«Час невдах» – третя книжка Міли Смолярової (до того були збірки новел “Перед очима” і “Дим”, які вийшли у київській «Темпорі»), що з’явилася цього року в Києві у видавництві «Лабораторія». Задум написати роман про кохання, море і сонце народився в авторки ще у 2004 році і почався з однієї новели, рукописну чернетку якої вона вивезла з собою з окупованого Криму. За 22 роки праці над текстом, які були наповнені драматичними подіями: окупацією півострова, повномасштабною війною, дорослішанням авторки і новим досвідом – життям поза малою батьківщиною (Київ, Барселона, тепер Львів), він обростав новими персонажами, історіями, змінювався кут зору – то вже була не лише історія про безтурботну юність і сонячний Крим, а намагання розгледіти у цьому щось більше.

Як каже Міла, щоб втілити задумане, їй «потрібно було більше голосів» – так вималювалася форма тексту – роман у новелах.

За словами письменниці, вона не хотіла романтизувати, ідеалізувати Крим, як це трапляється зараз, не хотіла заокруглювати гострих кутів і подавати «правильний наратив», а намагалися писати чесно – подати «правдивий наратив». Тому, в її романі Крим, як вона окреслила, «гострий, кусючий, живий, не завжди приємний, гостросюжетний, дуже різний – як спектр». В книжці не бракує відвертості, часто – грубої реальності.

«Хай я не смілива в житті, то буду смілива в книжках», – каже письменниця.

Герої її роману – юні кримчани, покоління «нульових», до якого належить і сама авторка, яке могло дозволити собі не озиратися назад, мріяти і заради здійснення свого бажання кинути все.

«Це історії про міленіалів, які ще не знали, що вони будуть так називатися через 20 років», – іронізує авторка.

Вона змальовує своєрідний психологічний портрет покоління і далека від його ідеалізації: «Ми були грубі, часто безжальні. Захотілося – зробилося… Не проговорювали проблем, не рефлексували… Ми всі складаємося з помилок і зараз. Але ми про них говоримо», – застосовує критичну оптику письменниця.

Кожен мав свою мрію, був зациклений на ній, спільної мрії не було, як от зараз. Легко ставилися до подій – як особистих, так і суспільних – «дозволяли собі жити життя». Зараз ми позбавлені такої легкості.

«Профукали, пропустили все, що відбувалося під носом», – продовжує прискіпливий аналіз авторка.

А відбувалися болючі події. В романі є згадка про фестиваль «Рупор», який організовувала росія у 2003 році в Ялті під гаслом «Россия-Украина: Помним О Родстве» – в час, коли вона «віджимала» нашу Тузлу.

Говорили на презентації і про важку, драматичну історію.

Міла згадувала, як її родина поверталася у 1991 році з Сибіру в Крим, на історичну батьківщину – про важку дорогу тривалістю 15 діб у товарному вагоні – уся родина, собака, меблі і машина. Як вона, на той час 10-річна дівчинка, вперше побачила, як цвітуть абрикоси, скуштувала полуницю. Говорилося і про життя в багатонаціональній спільноті, проблеми з поселенням кримських татар, бідність, про стосунки між людьми різних національностей – часто про накручування одних проти одних, утиски і розпалювання ворожнечі. Зокрема, Міла згадувала, як стикалася з тим, що кримські татари змінювали свої імена, щоб вони звучали по-слов’янськи, – щоб уникнути хейту. Це «ганебна історія», з гіркотою каже письменниця.

Болить їй і те, що для сучасного покоління Крим стає такою собі «втраченою територією». Міла каже, що не хоче з цим миритися: «Я не хочу забути і лишити так, як є. Я не хочу миритися з тим, що зараз є. Я не люблю розмов: нащо нам здався той Крим, давайте його віддамо… Я хочу, щоб Крим тривав і далі».

Ctrl + Enter

Івано-Франківські