“Чотири роки тиші” – лише одна з історій про зниклих безвісти

14 червня 2026 р. 22:06

14 червня 2026 р. 22:06

Акція-нагадування про військовополонених Маріупольського гарнізону, всіх полонених та безвісти зниклих відбулася в неділю, 14 червня, в Івано-Франківську. Локація незмінна: біла Національного драмтеатру. На фасаді теж незмінний плакат: “Будь голосом полонених”.

Десятки небайдужих громадян, рідних та близьких полонених і зниклих безвісти захисників і захисниць вишикувалися вздовж центральної вулиці. В руках – плакати та транспаранти із портретами. Проїжджали машини – сигналили, проходили перехожі – зупинялися.

Із портретом сина в руках – подружжя Михайла та Галини Язловицьких із Рогатинщини, а також його рідна тітка.

“ Наш 37-річний син Богдан Язловицький був командиром роти , – повідомив його батько. – Служив на Донецькому напрямку. В 2024 році нам сповістили, що він загинув під час бою у Краматорському районі. Двоє побратимів пішли забирати тіло, але теж загинули. Зараз ця територія окупована. Ми всюди зверталися, навіть в ООН. Та наразі безрезультатно”.

Захисник із приміського села Угорники Василь Шевчук зник безвісти 21 травня 2024-го 68 окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша. Із плакатами – його сестра Надія та мама Галина.

“Син пішов на позицію 16 травня, і 21-го мав виходити , але так і не повернувся, – розповіла п. Галина. –  Служив на Донеччині”.

Франківчанин Ігор з мамою Надією Степанівною та другом Віталієм вийшли на підтримку зниклого безвісти бійця Миколи Фізі. Було це ще 6 березня 2025 року в Курській області росії. Відтоді про захисника нічого невідомо.

Франківчанин Володимир Лохматов у полоні з 16 січня 2026 року. 43-річний захисник служив у четвертому батальйоні 108-ї бригади ТРО. Родині відомо, що він у полоні. Про це повідомила його дочка Ірина та зять Дмитро, які так само вийшли на акцію підтримки.

Боєць 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, 44-річний Любомир Сташків , зник безвісти 4 листопада 2025 року біля села Виїмки Бахмутського району на Донеччині. Став на захист Батьківщини в червні 2024 року, але служив ще з 2014 року в АТО. На акцію вийшли мама Любов та сестра Мар’яна.

Безвісти зниклий Іван Орищук – із Заліщиків. Боєць на позивний “Щука” служив у 210-му окремому штурмовому полку ЗСУ.

“Іван – чоловік моєї племінниці , – каже франківчанка пані Євгенія. – Я вже другий рік поспіль не пропускаю жодної акції на підтримку полонених і зниклих безвісти. Прикро, що тепер серед них – і родич. Іван був командиром, але ні він, ні його побратими не виходять на зв’язок”.

В один день, цьогоріч 12 квітня, родичі отримали сповіщення про зниклих безвісти 25-річного мешканця Чернівців Олексія Дякуна та 53-річного Миколу Бандурку з Рогатина . Обидва служили в 10-й ОГШБ “Едельвейс”. Тепер це єднає маму юнака пані Оксану та дружину його старшого побратима пані Оксану.

“ Коли ми приїхали до військової частини, то командир сказав, що на 90% – вони в полоні, але підтвердження досі немає , – стверджує п. Раїса. – Микола був у соціальній мережі 1 червня, а синів телефон удома. Нам його передали з передової. Побратими казали, що 9 лютого вони удосвіта вийшли за продуктами, а через годину зв’язок з ними обірвався. Зникли вони на окупованій території, то спочатку думали, що десь переховуються. Син в армії був кухарем, бо за станом здоров’я не брав зброї до рук. Я не знала, що підписав контракт і так опинився на передовій. Там теж служив на кухні. Як приїжджав у відпустку, то сильно заїкався, руки трусилися, але в ТЦК визнали придатним, то знову повернувся на службу”.

Подібну історію розповідає й п. Оксана.

“Востаннє розмовляла з чоловіком і наче щось передчувала , – кажу дружина. – Микола вже десять років у ЗСУ, ще від АТО. За два тижні до повномасштабного вторгнення звільнився. А в перші дні війни, не вагаючись, знову став на захист України. Останнім часом скаржився на погане здоров’я, навіть мав от-от демобілізуватися, вже був висновок ВЛК. Востаннє ми бачилися торік 28 листопада, коли після відпустки повернувся на передову”.

Остап Гаврись із села Дегова на Рогатинщині став на захист Вітчизни в березні 2022 року. Служив на Закарпатті, а далі у складі 93-ї ОМБр – на Донеччині. Дружина Любов та син Остап розповіли, що захисник зник безвісти 15 червня 2024 року. Ще відомо, що 28 травня пішов на позиції. І більше нічого…

“Чотири роки тишини…, – сумно мовить мати Оксана зниклого безвісти Володимира Фелика із села Липівка на Тисмениччині. – Днями синові виповниться 33 роки. Він зник 9 червня 2022 року на Луганщині. Служив у “десятці”. Куди ми тільки не зверталися за цей час… Толку жодного… Але віра – велика сила. Молимося і дуже сподіваємося, що живий”.

Отак батьки, дружини, діти – кожен зі своїм болем і своїми сподіваннями. Навіть якщо ніхто з рідних не загинув, не зник безвісти чи потрапив у полон – біль спільний для всіх нас. І молитви – за повернення наших захисників і захисниць. І – за якнайшвидше завершення цієї страшної кровопролитної війни.

Людмила Стражник. Фото авторки.

Івано-Франківські