Місце, де можна бути собою: як Мамський книжковий клуб об’єднав десятки жінок у Франківську (ФОТО)

15 липня 2026 р. 20:10

15 липня 2026 р. 20:10

Після народження третьої дитини Мар’яна майже перестала впізнавати себе. Вона почувалася виснаженою, втратила інтерес до улюблених справ і перестала виходити з дому, та згодом створила мамський книжковий клуб, який сьогодні об’єднує десятки жінок. Як звичайні зустрічі за книжкою перетворилися на спільноту підтримки — розповідає “ Галка “.

Коли з’явилося перше “я хочу “

Відчай підкрадався повільно. Так повільно, що спочатку його майже неможливо було помітити. Він був як равлик із “Книги Еміля”, який неквапом заповзає на груди. Спершу здається, що нічого не відбувається. А потім одного дня розумієш — дихати вже важко.

Саме так Мар’яна Курник згадує період, коли чекала на третю дитину. Їй було страшно ще до народження малюка. Родина не планувала третю вагітність. Почалася повномасштабна війна, ніхто не знав, що чекає попереду. До того вона встигла попрацювати фотографкою, SMM-спеціалісткою, поєднувала одразу кілька робіт. Та після народження третього сина життя звузилося до нескінченної материнської рутини.

Сьогодні Мар’яні 28 років. Вона виховує трьох синів — восьми, п’яти та трьох років. Найважчим спогадом для неї став момент, коли вона запізнилася на святкування Дня матері в дитячому садку старшого сина. Дійшла тоді лише під кінець. Свято вже завершувалося. Повернувшись додому, ще довго не могла пробачити собі цього. Тиждень майже не виходила з дому. Плакала і злилася на себе. Здавалося, що вона погана мама. Бо ж суспільство постійно повторює: мама повинна все встигати — приготувати, прибрати, доглянути дітей, бути усміхненою і ще й не забувати про шкільні чи садочкові свята.

Дуже допомогла підтримка інших мам. У садочку, куди ходив її син, жінки часто збиралися на каву і почали кликати Мар’яну із собою. Здавалося б, звичайні зустрічі. Але саме вони повернули їй відчуття життя поза домашніми обов’язками. У календарі з’явилися події, яких вона чекала. Хотілося красиво вдягнутися, зробити зачіску, вийти з дому не лише тому, що треба, а тому, що хочеться. І саме це “хочу” стало початком великих змін.

Першими прийшли книжки. Мар’яна пригадує, як одного дня зрозуміла: у її дітей понад 300 книжок, а у неї — жодної. Вона почала купляти і читати одну книжку за іншою. І щоразу дивувалася: чому не відкрила цього для себе раніше?

Згодом з’явилося ще одне усвідомлення — діти бачать не те, що ми їм говоримо, а те, що ми робимо. Якщо мама читає, книжка стає природною частиною життя і для них.

Минув приблизно рік. Подруги, які вже звикли отримувати від Мар’яни нові книжкові рекомендації, одного дня запропонували створити книжковий клуб. Вона довго не думала. Так народився Мамський книжковий клуб.

Попри назву, сюди можуть приходити всі охочі. Однак зустрічі відбуваються вдень — саме тоді, коли більшість звичних книжкових подій ще не проводять, зате багато мам можуть знайти кілька годин для себе. Адже більшість звичних книжкових клубів починаються ввечері. А ввечері жінка, яка має дітей, часто просто не може вийти з дому. Особливо якщо чоловік служить у війську. Мар’яна каже, що у клубі чимало саме таких жінок. Для багатьох із них ці зустрічі стали можливістю бодай ненадовго вимкнути тривогу, перестати бути лише мамою і знову відчути себе людиною зі своїми інтересами.

Тут не оцінюють — тут слухають

У Мамському книжковому клубі можна прийти на зустріч, навіть якщо не встигла відкрити жодної сторінки книжки, яку будуть обговорювати. Можна просто сісти поруч із іншими, випити кави й послухати.

Мар’яна добре знає, чому це важливо. Багато жінок приходять уперше з хвилюванням. Не знають, як проходять книжкові клуби, бояться сказати щось не так або переживають, що не встигли дочитати книжку. Вона навмисно прибрала цей тиск.

Мар’яна навіть сама одного разу пережила те, що жартома називає “найбільшим страхом модератора” — не дочитала книжку до зустрічі. Каже, тоді їй було дуже соромно. Але саме це допомогло ще раз переконатися: нічого страшного не сталося. Бо життя мам рідко дозволяє все встигати.

“Ти мама, у тебе є діти, обов’язки. Ти можеш чогось не встигнути. І це нормально”, — говорить Мар’яна.

Саме тому зустрічі тут не схожі на урок літератури. Спершу учасниці знайомляться або діляться тим, із чим прийшли. Потім говорять про книжку — що зачепило, здивувало чи викликало заперечення. Мар’яна ставить запитання, які допомагають побачити історію під іншим кутом, але правильних відповідей тут не існує.

І майже кожна зустріч супроводжується цікавими інтерактивами: ліпкою з глини, створенням свічок.

“Дорослим теж іноді дуже хочеться дозволити собі трохи безтурботності. Особливо мамам, які щодня дбають про всіх навколо”, — усміхається Мар’яна.

Клуб, який став другою родиною

З особливою теплотою Мар’яна згадує першу зустріч. Каже, хвилювалася настільки, що, здавалося, тремтіло все тіло. Та згодом страх змінився азартом. Для кожного обговорення вона почала вигадувати особливу атмосферу. До зустрічі за романом “Привіт, красуне” підготувала інтерактив із персонажами та їхніми “редфлегами”, а до обговорення “Книги Еміля” шукала старі радянські речі — телефони, кип’ятильники, побутові дрібниці, щоб учасниці могли буквально зануритися у світ книжки. У цьому їй допомагали дитячий садок і школа, які від самого початку підтримали ініціативу. Там розміщували афіші клубу, а для тематичних зустрічей навіть знаходили необхідний реквізит.

Є у спільноти й ще одна особлива традиція. Мар’яна завела фотоальбом, у якому зберігає світлини з кожної зустрічі. Це нагадує сімейний альбом. Лише замість родичів на фотографіях — жінки, які одного дня прийшли поговорити про книжки, а згодом стали підтримкою одна для одної.

Після одного із занять, де учасниці разом ліпили з глини, виникла ще одна ідея — окремі творчі зустрічі. Тепер щопонеділка вони збираються разом уже не читати, а творити.

Попри те, що кожна зустріч потребує чималих витрат, клуб залишається безкоштовним. Одне з тематичних обговорень коштувало Мар’яні понад три тисячі гривень лише на поліграфію та декорації. Друзі не раз радили зробити участь платною. Але вона щоразу відмовляється. Бо знає історії кожної жінки, яка відвідує клуб. Хтось сам виховує дітей, поки чоловік служить. Хтось переживає втрату роботи. Комусь просто бракує місця, де можна побути собою.

“Я не можу брати з них гроші. Для мене це вже не учасниці клубу. Це мої подруги”, — говорить Мар’яна.

Після третьої вагітності їй довелося зіткнутися з депресивним станом. І хоча сьогодні вона все ще працює над собою, саме книжки, зустрічі та люди поруч стали тим, що допомогло не залишитися наодинці. Кожне нове обговорення, кожна спільна активність стають ще одним кроком уперед.

Саме тому Мар’яна думає не про те, як заробляти на клубі, а як зробити так, щоб він існував довго завдяки залученню коштів зовні. Вона планує подаватися на гранти та шукає партнерів, які допоможуть розвивати спільноту безкоштовно для її учасниць.

Бо колись книжки допомогли їй самій знову відчути смак життя. Тепер вона хоче, щоб таку можливість мала кожна жінка, якій потрібне місце, де її зрозуміють.

Від книжкових зустрічей — до великої спільноти

Перші зустрічі проходили у невеликій кав’ярні. Тоді учасниць було небагато, тож усі легко вміщалися за одним столом. Та з часом спільнота почала зростати. Тепер книжковий клуб збирається в іншому просторі, де є більше місця і з дитячим куточком. Це дозволяє мамам приходити разом із малечею, не переймаючись, що дітям буде нудно. А в теплу пору року Мар’яна дедалі частіше влаштовує зустрічі просто неба.

За трохи більше ніж пів року навколо клубу вже сформувалася спільнота майже із 70 жінок. На кожне книжкове обговорення зазвичай приходять 12-14 учасниць, а найлюдніша зустріч зібрала одразу 18. Тоді навіть довелося розділити присутніх на дві групи.

Втім, книжки вже давно перестали бути єдиним приводом зустрічатися. Мар’яна постійно ділиться з учасницями інформацією про книжкові презентації, культурні події та заходи для дітей. Разом вони ходять на літературні зустрічі, пробують нові творчі заняття, а тепер планують зробити традицією сімейні пікніки.

Попереду — медитації, виїзд із наметами до Дністра, походи в гори, нові майстер-класи.

“Це для мене все “

Так Мар’яна відповідає на питання, що для неї означає книжковий клуб.

Саме тут вона знаходить сили рухатися далі. Каже, бувають дні, коли внутрішня боротьба знову бере гору. Коли хочеться залишитися в ліжку й нічого не робити. Та саме тоді згадує про жінок, які чекатимуть наступної зустрічі.

“Я розумію, що не можу їх підвести. І це допомагає мені знаходити сили”, — говорить вона.

Майже кожне обговорення Мар’яна перетворює на окрему історію. Вона не просто обирає книжку. Вона будує навколо неї цілий світ. Одні зустрічі наповнюються жартами й інтерактивами, інші — свічками, музикою та особливою атмосферою.

Перед обговоренням роману Артура Дроня “Гемінґвей нічого не знає” Мар’яна хвилювалася найбільше. Книжка торкається теми війни, а серед учасниць є чимало жінок, чиї чоловіки зараз служать. Вона заздалегідь підготувала серветки, воду, запалила свічки. Хотіла, щоб кожна почувалася в безпеці. Майже ніхто того дня не стримав сліз.

Наступне обговорення — книжки “Жінки, що біжать з вовками” — вона вже бачить у своїй уяві, як пікнік просто неба у день осіннього рівнодення. У голові одна за одною народжуються деталі: великий стіл, дзеркало, домашня випічка, теплі пледи. Мар’яна сміється, що її фантазію вже неможливо зупинити. Вона спершу бачить картинку, а потім робить усе, щоб вона ожила.

Через книжки учасниці відкривають сучасних українських авторів, відвідують презентації, знайомляться з локальними майстрами, творчими просторами та малим бізнесом. Усе це поступово складається у велике коло взаємної підтримки. Вона переконана, що такі ініціативи потрібні не лише мамам. Вони потрібні всім людям, які хоча б раз почувалися самотніми.

Бо найважливіше, що народжується у цій спільноті, — навіть не любов до книжок. А відчуття, що ти більше не один. Саме цього колись так бракувало самій Мар’яні. І саме це вона сьогодні дарує іншим.

Жінки, яких об’єднали книжки: історії учасниць

Оксана — сімейна лікарка, мама двох дітей, дружина військового. Уже сім років вона веде книжковий блог про дитячу літературу й навіть організовує книжкові клуби для малечі. Та на дорослий книжковий клуб довго не наважувалася.

З Мар’яною вони познайомилися через дітей у садочку. На першу зустріч Оксана не пішла. На другу теж не збиралася — не встигла прочитати книжку й переживала, що почуватиметься незручно. Але Мар’яна її підтримала. Оксана прийшла — і залишилася. Каже, тоді вперше відчула атмосферу, де жінки можуть бути собою. Не ідеальними мамами. Не тими, хто все встигає. А справжніми.

“Це ком’юніті жінок, які не засуджують, підтримують, приймають і слухають одна одну. Для мене цей клуб став ковтком свіжого повітря. Зараз чоловік служить у війську, і я фактично сама виховую дітей. Такі зустрічі для мене дуже цінні”.

Для Ольги книжковий клуб теж став початком нового життя. Вона переїхала до Івано-Франківська з Харкова навесні 2022 року, рятуючись від повномасштабної війни. У декреті познайомилася з місцевими мамами, а згодом відкрила для себе книжковий клуб. Як філологиня вона давно сумувала за читанням. Як мама — за розмовами, які не обмежуються підгузками, дитячими хворобами чи садочком.

“Це був ковток свіжого повітря. Я знову почала читати. І нарешті з’явилося місце, де можна говорити про книжки, думки, життя — і бути почутою”.

Ірина родом із Дори біля Яремча, а до Івано-Франківська переїхала вже після народження дитини. Про клуб дізналася випадково — через Instagram. Тоді саме анонсували обговорення книжки Артура Дроня. Для неї ця зустріч мала особливий сенс. Її чоловік пішов до війська в перший тиждень повномасштабного вторгнення. За роки війни емоції ніби притупились. Після прочитання роману всередині щось зрушилося. І дуже захотілося поговорити про це з кимось, хто зрозуміє. Так вона вперше прийшла до клубу.

“Мар’яна весь час питала, чи мені комфортно, чи все добре. Це було таке тепле відчуття, ніби тебе загорнули в ковдру. А ще тут я відкриваю книжки, на які сама, можливо, ніколи б не звернула уваги. І щоразу дивлюся на них очима інших жінок. Це простір, куди хочеться повертатися”.

Уляні 32 роки, вона народилася й живе в Івано-Франківську. Займається зйомкою відео на телефон, створює контент для власних соцмереж, а також розвиває сторінку на Etsy, де продає в’язані прикраси та закладки для книжок. З Мар’яною вони познайомилися завдяки дітям — їхні сини ходять до однієї групи дитячого садка.

Для Уляни мамський книжковий клуб став набагато більшим, ніж місцем для обговорення літератури.

“Це місце сили. Цей книжковий клуб — місце, де жінка жінці прихисток. Без засуджень, без упереджень, а просто приймають тебе такою, яка ти є. Дуже радію, що життя нас із Мар’яною пов’язало”.

Як долучитися до клубу?

Потрапити до клубу дуже легко. Достатньо написати повідомлення Мар’яні. Для відкритих зустрічей навіть не потрібна попередня реєстрація. Охочих тут не обмежують.

Та Мар’яна переконана: це лише початок. У її планах — ще більше активностей. Спільні спортивні заняття, нові творчі майстер-класи, сімейні зустрічі, де буде комфортно і мамам, і дітям.

Вона добре знає, як важко буває зробити перший крок. Піти самій у спортивний зал. Записатися на нове заняття. Почати знайомитися з людьми. Часто для цього потрібна людина, яка скаже: “Ходімо разом”.

Саме такою підтримкою Мар’яна хоче зробити свою спільноту. Місцем, куди можна прийти з дитиною. Не страшно бути втомленою. Не потрібно прикидатися, що з тобою все добре. Бо найбільше, переконана вона, жінок виснажує навіть не кількість справ. А відчуття безсилля. Коли здається, що нічого не можеш змінити.

Саме тому вона створює простір, у якому це відчуття поступово зникає. Простір, де жінки підтримують одна одну, знаходять нових подруг, знову починають мріяти й дозволяють собі маленькі радощі.

Адже іноді все починається з однієї книжки. А потім непомітно перетворюється на місце, яке допомагає знову повірити в себе.

“Галка” писала про ще девʼять не менш цікавих франківських спільнот:

“Будем бігали” , де біг поєднується зі спілкуванням і підтримкою.

“Театральні Волоцюги” – спільнота, яка живе театральним життям і не лише стежить за ним, а й доповнює та розвиває франківську сцену.

“Клуб Анонімних Авторів” – спільнота, де збираються поціновувачі письменництва, та неспішно, крок за кроком, оповідання за оповіданням – творять мистецтво.

“Urban Sketchers” – спільнота, де малюють, знаходять однодумців та зберігають спогади.

“Мотопаства” – спільнота, яка дає можливість вирватись з буденності, відчути свободу і залишитися наодинці з дорогою.

“Рибалка IF.UA” – спільнота, яка об’єднує як досвідчених рибалок, так і новачків, роблячи риболовлю доступною та цікавою для всіх.

Психологічний кіноклуб , який починався з одного заходу на місяць для внутрішньо переміщених осіб, а згодом виріс у спільноту з регулярними щотижневими зустрічами.

Cold Dip – спільнота, яка об’єднує людей навколо купання в холодній воді, ранкової фізичної активності, спілкування та здорового способу життя.

Роликову спільноту , де люди, яких об’єднує любов до катання на роликах разом тренуються, катаються містом, підтримують одне одного й популяризують ролерську культуру.

Івано-Франківські