Рятує життя на фронті: історія військового медика з Коломиї Володимира Петріва

27 липня 2026 р. 18:42

27 липня 2026 р. 18:42

До повномасштабної війни Володимир Петрів працював лікарем швидкої допомоги, а з перших днів російського вторгнення добровільно став до лав війська. Сьогодні начальник медичної служби повітряного командування «Захід» рятує життя військових і цивільних на найгарячіших напрямках фронту, пише КУРС з посиланням на Повітряне командування “Захід” Повітряних Сил ЗС України.

«Коли ми їхали на евакуацію на територію Курської області, то знали лише одне: потрібно встигнути. Цього разу чекали не просто поранених — чекали своїх колег-медиків, які, рятуючи інших, самі потрапили під удар FPV-дрона», — згадує начальник медичної служби окремого батальйону радіоелектронної боротьби повітряного командування «Захід» капітан медичної служби Володимир Петрів.

Одним із найважчих для нього став саме той виїзд у район населеного пункту Ніколаєво-Дар’їне. Поранення отримав молодий лікар. Разом із водієм він евакуйовував свого побратима, коли їх атакував ворожий дрон.

«Коли бачиш на ношах такого ж медика, як і ти, це сприймається зовсім по-іншому. Ми зробили все, щоб довезти їх живими. У стабілізаційному пункті вже не було місць, тому одразу вирушили до Сум. Наступного дня отримали повідомлення: “Дякуємо за Тараса”. Після таких слів розумієш, що все було недаремно», — говорить військовий медик.

До повномасштабного вторгнення Володимир понад десять років працював лікарем медицини невідкладних станів реанімаційної бригади швидкої допомоги в Коломиї. Здавалося б, мав усі законні підстави залишитися вдома: батько трьох неповнолітніх синів, догляд за батьком з інвалідністю. Але вже в перші дні великої війни він зробив власний вибір.

«Другого дня війни ми з колегами завантажили бус медикаментами, бинтами, теплими речами, засобами гігієни й поїхали до військових на кордон із Білоруссю. Повернувся додому, прийшов до територіального центру комплектування і вже за кілька днів був у війську».

Свою службу розпочав на Донеччині — у районах Краматорська та Костянтинівки, де забезпечував медичну допомогу військовослужбовцям підрозділу. А у 2024 році був відряджений до Зведеної стрілецької бригади.

Спочатку працював на Сумщині — лише за кілька кілометрів від державного кордону. Там відновлював роботу медичного пункту одного з батальйонів. Згодом отримав нове завдання — сформувати стабілізаційний пункт бригади. Саме звідти розпочиналися десятки евакуацій, коли кожна хвилина вирішувала людську долю.

Під час проведення операції на Курському напрямку Володимир разом із водієм фактично удвох виконували завдання евакуаційної групи.

“Виїжджали на евакуації, надавали допомогу вже в машині, стабілізували поранених і якнайшвидше доправляли їх до стабілізаційного пункту або лікарні».

Під час служби медики допомагали не лише військовим. У районі Білопілля, яке постійно перебувало під обстрілами, вони евакуйовували цивільних із гострими станами — інфарктами, кровотечами, тяжкими загостреннями хвороб.

«Швидкі не завжди могли доїхати. Тому ми забирали цивільних, зустрічалися з каретами швидкої вже в безпечніших місцях і передавали пацієнтів медикам. А ще до нас приходили літні люди із сусідніх сіл. Ми не могли відмовити».

Одного разу морські піхотинці привезли до них тіло полеглого побратима. Через складну ситуацію його тіло довелося тимчасово залишити.

«Ми пообіцяли хлопцям, що повернемося за ним. І повернулися. Хоча це не входило до наших завдань. Але є слово, яке потрібно тримати. Ми не могли залишити свого».

Попри пережите, капітан медичної служби Володимир Петрів не говорить про себе як про героя.

«Моє завдання — робити все можливе, щоб люди після поранень вижили. І поки це вдається — значить, усе було не дарма».

Ctrl + Enter

Івано-Франківські