Історія Юлії з Маріуполя: евакуація до Франківська та пошук себе у різних професіях (ФОТО)

31 липня 2026 р. 20:17

31 липня 2026 р. 20:17

Мене звати Юлія, я народилася в Маріуполі й прожила там усе життя — аж до початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році, коли мені було 36, ми з чоловіком і двома маленькими дітьми були змушені залишити рідне місто та переїхати до Івано-Франківська. На той час нашим двійнятам було по чотири роки.

Разом із ними ми пережили в Маріуполі обстріли, вибухи, перебування в укритті, дні без світла та зв’язку. Виїхати вдалося лише в середині березня. Це був важкий досвід, про який досі непросто говорити. Але ми залишилися разом, приїхали до затишного і дуже гостинного Івано-Франківська і почали облаштовувати життя заново.

Своєю історією я хочу надихнути жінок, особливо українок-переселенок, не боятися починати життя спочатку, довіряти собі і людям навколо, завжди бути оптимісткою і не здаватися. А ще — постійно навчатися і шукати свою професію, допоки Ви не прийдете до успіху. Бо рух це життя, а самопізнання — це процес, який привнесе у Ваше майбутнє радість та успіх. Навіть попри важкі обставини навколо.

Водночас я щиро вірю, що повністю «з чистого аркуша» людина не починає ніколи. За нею завжди залишається весь попередній досвід — професії, знання, помилки, перемоги й навички, про цінність яких вона може навіть не здогадуватися!

Економістка із фотоапаратом у руках

За освітою я економістка. Це був радше вибір моїх батьків, але я не опиралася, бо на той час і сама не дуже добре розуміла, чим хочу займатися в житті.

Ще у старших класах і під час навчання в університеті я захоплювалася фотографією. Наприкінці навчання батьки подарували мені фотоапарат, і згодом це захоплення стало моїм підробітком.

Після університету я влаштувалася в компанію, яка працювала з металургійними підприємствами. Це був 2008 рік, час економічної кризи. Робота начебто була цікавою, але я швидко зрозуміла, що не почуваюся там на своєму місці. Через два місяці звільнилася.

Я ніколи особливо не боялася зробити перший крок. Мені можуть відмовити, я можу прийти й зрозуміти, що робота мені не підходить, можу помилитися. Але це не означає, що не потрібно пробувати знову.

Якось я побачила оголошення про вакансію фотографа, надіслала портфоліо і потрапила на співбесіду. І мене взяли до фотостудії! За рік роботи я навчилася добре користуватися Photoshop, знімала весілля, дитячі садочки, школи, робила студійні фотографії та фото на документи. Це був цікавий час, хоча пізніше мені захотілося, як я тоді думала, «серйознішої роботи». Здавалося, що п’ять років в університеті не мають минути даремно.

Тому наступним етапом стала податкова служба. Три роки працювала з питаннями податку на додану вартість, а потім перейшла у напрям електронних цифрових підписів, який на той час лише розвивався. Мені подобалося, що це була нова, комп’ютеризована сфера.

Проте після подій 2014 року працювати ставало дедалі важче. Було багато стресу, постійних змін, скорочень і напруження. Я хотіла дітей і зрозуміла, що не хочу залишатися в середовищі, яке виснажує мене щодня.

Малювання як особиста терапія

Після вторгнення росіян у Донецьку область у 2014 році я вперше серйозно замислилася над тим, що життя не варто відкладати. Якщо мені давно хочеться чогось навчитися, навіщо весь час чекати слушного моменту? Так у моєму житті з’явилося малювання.

До того я не вважала себе людиною з особливим художнім талантом. Але знайшла державну творчу школу, де дорослі могли відвідувати вечірні заняття. Провчилася там два роки, склала іспити й отримала свідоцтво про закінчення художньої школи. У мене був чудовий викладач, завдяки якому я навчилася працювати з аквареллю. Цей досвід переконав мене: якщо людина має бажання і поруч є хороший учитель, вона може опанувати значно більше, ніж сама про себе думає.

Після народження дітей моя подруга запропонувала допомагати з Instagram-сторінкою її творчої студії. Я вже вміла фотографувати, знімати й монтувати відео, бо всього цього навчалася самостійно. Згодом вона сказала: «Ти ж умієш малювати. Може, проводитимеш заняття раз на тиждень?». І так з’явилися нові напрямки: флюїд-арт, робота з різними матеріалами, творчі табори для дітей. Майже два роки я викладала малювання та інші творчі дисципліни дітям і дорослим.

Це був один із найкращих періодів мого професійного життя. Коли я сама тільки починала навчатися, то не могла уявити, що колись це стане моєю роботою і приноситиме дохід.

Гастрономія в Івано-Франківську

До Івано-Франківська ми приїхали в березні 2022 року. У той момент я вирішила, що творчість навряд чи буде затребуваною, а економічна сфера також переживала складний період.

Натомість ресторани в місті продовжували працювати. Я завжди цікавилася кухнею: багато готувала вдома, читала професійну літературу, експериментувала, вела сторінку в Instagram. Під час подорожей намагалася куштувати місцеві страви, розбиратися в інгредієнтах, поєднаннях смаків і способах приготування. Тому вирішила спробувати себе на професійній кухні.

Уже 2 квітня 2022 року я вийшла на стажування в ресторан, а приблизно через десять днів мене взяли до штату. Багато працівників тоді виїхали за кордон, тому в закладах були вакансії. Деякі роботодавці брали переселенців і допомагали їм опановувати нову роботу. Мені пощастило із шефом, який багато пояснював і підтримував. Я почала з холодного процесу, потім перейшла на сніданки, виходила на заміни на гарячий процес і гриль. За два роки знала роботу ресторану майже досконало.

Коли в колективі відбулося багато змін, я перейшла до ресторану веганської кухні. А невдовзі з’явилася можливість поїхати на професійне навчання кухарем до Франції. І знову я наважилася на кардинальні зміни у житті.

Навчання у Франції

Рішення про поїздку було непростим. Я щойно влаштувалася на нову роботу, діти навчалися в першому класі, існував ризик, що після повернення я залишуся без роботи. Але можливість два місяці прожити в іншій країні й побачити французьку кухню зсередини була для мене надто цінною, щоб відмовитися. Тож я сказала собі “так”!

У Франції ми багато навчалися, подорожували, знайомилися з людьми. Я побачила професійну кухню, її організацію та підхід до продуктів. Навіть зараз продовжую переосмислювати цей досвід і час від часу згадую деталі, на які тоді не звернула достатньої уваги. Це були два місяці експериментів, творчості, краси і насолоди!

І втілювати свої знання я знову почала в Івано-Франківську. На той час уже дуже захопилася французькою буланжерією — випіканням хліба та круасанів. По поверненню з Франції я я майже одразу побачила оголошення про відкриття нової пекарні. Мене запросили працювати пекаркою.

Спочатку я була в захваті. Але досить швидко зрозуміла, що навчання й щоденна фізична робота — різні речі. Уже за два місяці почувалася максимально виснаженою і вирішила перейти до кондитерського мистецтва. На той час нова сфера вже не лякала мене. Я знала: коли є правильна рецептура, точні розрахунки й людина, яка може один раз показати процес, я швидко навчусь.

Кондитеркою я пропрацювала близько восьми місяців. Мені подобалося створювати десерти й розповідати про них гостям. Власниця закладу навіть жартувала, що після моїх пояснень люди одразу хочуть усе скуштувати.

Проте поступово робота почала забирати надто багато сил. Я майже перестала готувати вдома, хоча раніше це було одним із моїх найбільших захоплень. Хотіла знайти в ресторанній сфері більш управлінську посаду, але кілька співбесід не дали результату. Крім того, робота по 12 годин була складною для нашої родини. Чоловік також багато працює, поруч немає бабусь, а двом дітям потрібні увага і допомога батьків.

Тоді я вирішила знову переглянути своє економічне резюме.

Повернення до цифр і… нове навчання!

Наприкінці року мені несподівано зателефонував керівник архітектурно-проєктної компанії. Вони шукали економіста з бухгалтерськими обов’язками. Я пішла на співбесіду, і мені сподобалася і компанія, і запропонована робота. З початку нового року працюю там. Фактично виконую обов’язки економістки й бухгалтерки, поступово опановую нові для себе процеси. Раніше я не працювала бухгалтеркою, тому й тепер продовжую навчатися: щось шукаю самостійно, щось пояснюють колеги.

Я не шкодую, що залишила кухню. Тепер знову готую для родини, коли маю час і натхнення. А робота дозволяє мені бути поруч із дітьми й швидко вирішувати їхні справи, адже офіс розташований недалеко від дому та школи.

Коли я шукала нову роботу, чітко визначила, що саме для мене важливо: зручне розташування, кращий графік, можливість поєднувати професійне життя з родиною та вища оплата. Це допомогло не погоджуватися на все поспіль, а рухатися до конкретної мети.

На початку літа я долучилася до безкоштовного освітнього проєкту для жінок «Обирай майбутнє». Навчання зацікавило мене можливістю дізнатися, які професії сьогодні актуальні та як змінюється ринок праці. Мені хотілося зрозуміти, чи не відстала я від сучасного світу, почути про нові напрямки і, можливо, знайти ще одну сферу, яка мене зацікавить.

Тут я дізналася про сучасний ринок праці, ІТ, різні професії та можливості розвитку. Дещо мене дивувало, дещо було зовсім новим. Наприклад, я зрозуміла, наскільки важливо не лише мати захоплення, а й уміти розповідати про нього та просувати свої навички.

Найціннішою для мене стала сама спільнота жінок з різних регіонів України. Я побачила, скільки людей пережили складні події, змінили міста й професії, але все одно продовжують шукати нові можливості.

Особливо важливо було побачити жінок, яких не зупиняють ні вік, ні робота, ні родина, ні щоденні побутові справи. Вони хочуть розвиватися, навчатися й змінювати своє життя. Можливо, не кожен крок одразу веде в правильному напрямку. Але головне — не припиняти рухатися.

Ми не починаємо життя з чистого аркуша

Я багато разів змінювала професію, але це не означає, що попередній досвід був зайвим.

Фотографія навчила мене бачити деталі. Робота в податковій — працювати з інформацією і цифрами. Малювання — не боятися чистого полотна і пояснювати складне дітям. Кухня — дисципліни, швидкості та роботи в команді. Навчання у Франції — сміливості погоджуватися на можливості, навіть коли не знаєш, що буде після повернення.

Якось у перший день роботи в ресторані мене запитали, чи не надто кардинально я змінила професію після творчої студії? Я відповіла: яка різниця, де малювати — на полотні чи на тарілці? І там, і там людина створює настрій та передає свої емоції.

Тепер я так само дивлюся на всі свої професії. Вони не існують окремо одна від одної. Кожна стала частиною моєї історії й дала навички, які я використовую далі. Змінювати роботу чи напрям завжди непросто. Я також сумніваюся, хвилююся і думаю, чи правильне рішення ухвалюю. Але очікування саме по собі рідко щось змінює.

Я не вірю, що людина справді починає життя з чистого аркуша. Вона лише перегортає сторінку. Позаду вже є ціла книга — з досвідом, помилками, перемогами, невдалими рішеннями й моментами натхнення. Новий етап не перекреслює попередні, а лише продовжує цю книгу власного життя, помилок, здобутків.

Тому жінкам, які бояться змінити професію, розпочати навчання або спробувати давнє захоплення, я б порадила спочатку чесно визначити, чого вони хочуть. Не обов’язково одразу звільнятися чи повністю змінювати життя. Можна почати з невеликого кроку: записатися на заняття, пройти курс, відгукнутися на вакансію, купити фотоапарат або нарешті спробувати танці.

Навіть якщо нове заняття не стане професією, воно допоможе краще зрозуміти себе. А іноді звичайне захоплення несподівано стає роботою, як це сталося в мене з фотографією, малюванням і кухнею.

Я досі не знаю, яка професія буде фінальною в моєму житті. Можливо, економіка. Можливо, нутриціологія. А можливо, щось, про що я ще навіть не чула. Але тепер я точно знаю інше: навчання і готовність змінюватися дають людині більше варіантів. А коли життя раптово змінює всі плани, саме ця здатність допомагає не зупинитися, а перегорнути сторінку й продовжити писати свою історію!

Івано-Франківські