Франківська психологиня розповіла про особливості розладу дефіциту уваги та гіперактивності у дітей

02 серпня 2026 р. 21:11

02 серпня 2026 р. 21:11

В Івано-Франківську фахівчиня Антоніна Максимців пояснила природу виникнення симптомів у поведінці та спростувала міфи про виховання. Вона зазначила, що проблема криється у фізіології та особливостях роботи головного мозку.

Про це повідомляє “Галка” з посиланням на пресслужбу КНП “Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги”.

Коли дитина не може всидіти на місці, не чує прохань або ж будь-яка дрібниця миттєво переростає в істерику, перша думка батьків пов’язана із черговою кризою чи поганим вихованням. Та насправді суспільство мало знає про те, що криється за абревіатурою РДУГ.

Поки дорослі списують усе на лінощі, примхи чи гаджети, тисячі дітей щодня ведуть боротьбу з власною нервовою системою. Психологиня Антоніна Максимців пояснила, що РДУГ — це розлад дефіциту уваги та гіперактивності. Він абсолютно не про лінощі, примхи чи відсутність сили волі, адже це нейроповедінковий розлад, пов’язаний з особливостями роботи головного мозку.

Проблема криється у слабкості виконавчих функцій, за які відповідає префронтальна кора. У нормі мозок працює чітко: аналізує стимул, оцінює можливі наслідки й лише після цього дає команду діяти.

У дитини з РДУГ цей ланцюжок порушений, етап аналізу просто оминається, тому алгоритм скорочується до схеми стимулу та миттєвої реакції. Дитина знає всі правила поведінки, але внутрішній імпульс настільки сильний і раптовий, що вона просто не встигає ці правила згадати. Тому тут справа суто з фізіологією, а не з характером.

Батькам важливо розуміти різницю між непосидючістю та симптомами. Активно пізнавати світ, бігати й шуміти — нормально для дитини, але за звичайної непосидючості малюк здатний сісти й сконцентруватися, якщо втомився або зацікавився малюванням чи казкою. Його поведінка змінюється залежно від місця, він реагує на прохання зупинитися і його можна переключити на іншу діяльність.

При РДУГ симптоми тривають інтенсивно понад шість місяців і проявляються всюди: вдома, в садочку, школі та в громадських місцях. Дитина не може контролювати себе за власним бажанням через нейровідмінність.

Ключовими маркерами розладу є постійний рух без мети, коли дитина крутиться щомиті, соває ногами, щось крутить у руках. Також здається, що вона не чує звернень і доводиться повторювати по кілька разів. Через дефіцит концентрації такі діти не завершують розпочаті справи до кінця ні в навчанні, ні в поробках.

Імпульсивність проявляється в тому, що дитина перебиває інших, вигукує слова, не може дочекатися своєї черги, легко злиться і діє без роздумів про наслідки. Найперші дзвіночки можна помітити у віці від 2,5–3 до 4 років, коли виникає розуміння про потребу дообстеження.

Остаточний діагноз зазвичай встановлює дитячий психіатр, а не невролог чи психолог, у віці 7–10 років. У молодшому шкільному віці проблеми стають очевидними через вимоги посидючості. Твердження про те, що раніше всіх лікували ременем і виросли нормальними, ґрунтується на нерозумінні нейробіології.

Фізичні покарання, крик та тиск не здатні змінити структуру роботи мозку, вони лише запускають важкі супутні розлади у вигляді тривожності, депресивних станів, відчуття власної нікчемності чи оборонної агресії.

Ці діти виростають травмованими дорослими, які ціною виснаження маскують труднощі. Через постійну критику їхня самооцінка руйнується ще в дитинстві, тому не можна називати дитину лінивою чи безвідповідальною, порівнювати її з іншими та забороняти рухливі ігри чи спорт через поведінку.

Полегшити життя допомагає розбивання великих доручень на маленькі підзадачі за принципом одного контакту та однієї дії, коли перед завданням треба переконатися, що дитина дивиться в очі.

У щоденному режимі має бути регулярна фізична активність, спорт чи прогулянки для утилізації нервового напруження. Найголовнішим є позитивне підкріплення, коли батьки хвалять за мікроуспіхи, а не фокусуються на помилках. Міфи про вину гаджетів та цукру поширюють ті, хто не знає природи розладу, оскільки провідну роль тут відіграє генетика, що становить близько 80% усіх випадків.

Гаджети та цукор лише тимчасово посилюють збудження. Також не варто сподіватися, що дитина переросте стан, адже у 50–60% випадків прояви залишаються у дорослому віці, переростаючи у внутрішню напругу, тривожність чи труднощі з самоорганізацією. РДУГ не варто романтизувати як суперсилу, бо цей стан об’єктивно створює серйозні життєві труднощі, підвищує ризик депресії та вигорання.

Проте певні переваги у цього стилю роботи мозку є, серед яких креативність, нестандартне мислення, енергійність та готовність діяти в кризах. Серед таких людей багато успішних підприємців, творчих особистостей, інженерів, науковців та спортсменів.

За умови вчасної підтримки діти в дорослому віці успішно навчаються, будують кар’єру та створюють родини, ефективно керуючи своїми особливостями.

Івано-Франківські