Рік простору, де можна бути собою: як у Франківську живе перший на Прикарпатті ЛГБТ+ ком’юніті-центр (ФОТО)

06 серпня 2026 р. 20:05

06 серпня 2026 р. 20:05

У невеликому приміщенні в Івано-Франківську хтось малює, вивчає англійську, відвідує терапевтичні заходи або навчається домедичної допомоги. На вікнах — сліди від суперклею та скотчу, що залишилися після нетолерантних “записок”. За рік це місце стало першим і досі єдиним на Прикарпатті простором, де ЛГБТ+ спільнота може збиратися, ділитися досвідом і навичками або просто проводити час разом.

“Я не можу казати за досвіди всіх і за ставлення всіх. Особисто мені — я просто роблю те, що можемо, і працюю собі далі”, – каже координаторка простору Женя Громова.

Рік тому в Івано-Франківську відкрився ком’юніті-центр громадської організації “Інсайт” — перший осередок такого формату на всю область. Про підсумки першого року роботи, про людей, яких він об’єднав, про наклеєні гомофобні листівки на вікнах і про життя в місті, мер якого публічно заявляв, що “гей не може бути патріотом”, координаторка простору розповіла “Галці” .

Чому саме Франківськ

“Інсайт” офіційно зареєстрований як громадська організація 26 травня 2008 року. Перші роки ГО працювала в основному у Києві, але з 2015 року почали відкривати регіональні представництва.

Як розповідає Женя Громова, рішення відкрити осередок саме в обласному центрі ухвалили в самій організації “Інсайт” ще до того, як вона долучилася до команди. І це рішення назрівало давно. Якщо коротко, то у Франківську не було такого місця, де ЛГБТ+ спільнота могла б збиратися й почуватися в безпеці.

“Регіон має свої особливості, бо як всім відомо — він доволі релігійний. Відповідно є негативне ставлення до ЛГБТ+… З одного боку, хотілося підтримати людей зі спільноти, які в цьому регіоні точно не почуваються вільно і безпечно. З іншого боку, всі розуміли ризики — і ми з ними, зрештою, стикнулися”, – розповідає дівчина.

Частина відвідувачів — переселенці, які й так відірвані від звичного кола спілкування. Інші — місцеві, для яких центр став першим досвідом соціалізації в ЛГБТІ+ спільноті.

Сюди приїжджають навіть люди з інших міст. Дехто випадково дізнається про осередок під час поїздки до Франківська, а згодом стає його постійним відвідувачем, попри те, що вдома теж має “свій” Інсайт.

Наліпки, суперклей і напис на стіні

Перші тижні роботи центру не обійшлися без опору частини громадськості: на відкриття прийшли молоді чоловіки та дівчата , які, як згодом з’ясувалося, представляли організацію “Тризуб”.

За словами Жені, після кількох спокійних місяців взимку почалися регулярні акції — вікна обклеювали гомофобними наліпками, згодом на них ще й наносили суперклей, тому наліпки тяжче було відмити. Навесні — розмалювали стіни балончиком.

“Кожного разу ми писали заяви, у нас відкрита справа, кримінальне провадження. Але ясності поки жодної. На камерах — люди в балаклавах, по статурі схожі на зовсім молодих хлопців, майже школярів”, – розповідає координаторка.

За її спостереженням, після розмальованих стін активність тимчасово вщухла — можливо, через усвідомлення юридичної відповідальності за пошкодження фасаду.

У цій історії з провокаціями є й неочікуваний поворот. Після того як місцеві медіа написали про напади під час відкриття центру, до “Інсайту” прийшла хвиля нових відвідувачів. Багато хто дізнався про цей простір саме з новин.

“Вони не хотіли, щоб ми збиралися, а вийшло навпаки — зробили нам чудову рекламу”, – з усмішкою зауважує Женя.

Втім у розмовах із прихильниками таких поглядів координаторка не бачить глибокої аргументації.

“Вони просто вивчили кілька фраз — “традиції”, “релігія”, “сім’я” — і все. І що мене дивує: люди впевнені, що дійшли до цих думок самостійно, а не що це їм нав’язано”.

У прямій комунікації з поліцією та муніципальними структурами — під час звернень щодо вандалізму чи погодження акцій проти законопроєкту про сімейний кодекс — вона не відчула ні відкритого тиску, ні особливої підтримки.

Місто, де мер каже, що “гей не може бути патріотом”

На публічні заяви очільника Франківська Женя реагує стримано й розділяє особисту позицію та позицію спільноти.

“Мені особисто абсолютно байдуже, бо у мене є така позиція: “Нам робити своє!”. Він для мене не авторитет, схвалює він наше існування чи ні”.

Те, як почуваються в місті самі учасники спільноти, за її словами, залежить не лише від зовнішніх обставин, а й від особистого досвіду й характеру кожного.

“Хтось стійкіший до тиску, хтось менш стійкий. Хтось стикався з відкритою дискримінацією, а хтось лише з косими поглядами. Я не можу говорити за досвід усіх”.

Загальний настрій молодшого покоління учасників вона описує як рішучіший, ніж в старшого.

“Молодь зараз знає свої права. Я б сказала, що загальний настрій — доволі бойовий, готовий відстоювати себе”.

Дні народження, підтримка та досвід

На запитання, чи виправдав перший рік очікування, координаторка відповідає без вагань.

“Основна ціль — не в тому, скільки заходів хтось відвідав за місяць, а у тому, чи утворилася спільнота, чи люди знайшли одне одного, друзів, коло спілкування. І мені здається, у цьому плані все стовідсотково виправдалося”.

Люди спілкуються поза стінами центру: ходять одне до одного в гості, разом у кіно, у гори… Знаходять тих, хто їх справді розуміє й з ким можна почувати себе вільно.

“Коли у нашому просторі щось трапляється, то завжди є ті, хто прийдуть на допомогу. От нам обклеїли вікна наліпками, я пишу в спільний чат, що треба прийти допомогти відшкребти, відмити — хтось обовʼязково приїжджає. Це і є та підтримка, коли я відчуваю, що я не сама”.

Історій, у яких комʼюніті-центр реально змінив чиєсь життя, за рік назбиралося чимало. Одна з них — про переселенку, яка після приїзду до Франківська фактично не мала кола спілкування.

“У неї соціалізація була близька до нуля. А тепер у неї зʼявилися нові друзі та знайомі, не тільки в межах “Інсайту”. Люди вже відзначають одне з одним дні народження, великі свята — це вже не просто “привіт-бувай”, а справжня дружба”.

За рік роботи змінилася й роль самої керівниці. За словами Жені, перші місяці вона сама вигадувала програму заходів, але тепер учасники й учасниці пропонують теми — від лекцій до тренувань. Те що вони самі люблять робити у буденному житті, або ж повʼязане з їхніми професіями.

“У мене є дівчина, яка вчиться на психологиню — проводить терапевтичні заходи. Є дівчина, яка тільки починає кар’єру тренерки з йоги, — на волонтерських засадах веде нам тренування. Виходить, вони отримують простір, де можуть набратися досвіду, а ми — щось цікаве й корисне для себе”.

Різні люди, різні професії, різний вік

Середній вік відвідувачів простору “Інсайт” — 20-25 років, розповідає Женя, хоча на одному заході можуть опинитися поруч і 16-річні, і 40-річні. Багато студентів, чимало вже працюючих людей, значна частка внутрішньо переміщених осіб.

“Професії абсолютно різні — перекладачки, медсестри, дизайнерки, хтось у проєктному менеджменті, хтось пише музику. Тут немає такого, що ми — гурток філологів чи гурток інженерів”, – з усмішкою каже координаторка ком’юніті-центру.

Найбільше відгукуються артзаходи — малювання, ліплення, карбування з фольги.

“Всі ми зараз достатньо напружені в повсякденному житті — війна, турбота про рідних, навчання чи робота. І напевно саме тому всі наші творчі заходи заходять на ура, там завжди купа людей, бо це дозволяє відволіктися”.

Популярні й лекції — не лише про ЛГБТ+ та фемінізм, а й психологічні, з домедичної допомоги, тренінги з асертивності (вміння відстоювати свої права, думки й потреби). Окремий формат — “сестринська хвиля”: учасниці збираються в коло й діляться особистим досвідом на обрану тему.

“Людям хочеться поговорити, виговоритися, почути, що хтось має такий самий досвід. Комусь здається, що ця проблема тільки в нього. А потім ми приходимо — і всі кажуть: “Ой, і в мене таке було”. І розумієш: зі мною все нормально”.

Одна з дівчат запропонувала проводити speaking club з англійської й вона настільки захопилася роллю модераторки, що тепер думає про викладання як про професію.

“Вона готує окремі теми, друкує матеріали — майже як вчителька. І каже, що відчула в собі оцю педагогічну частину. Це ж дві наші основні цілі: щоб люди знайшли своїх людей і щоб мали простір для самовираження”.

Голоси спільноти

За рік своєї роботи ком’юніті-центр ГО “Інсайт” в Івано-Франківську став чимось більшим, ніж просто безпечним місцем. Для багатьох відвідувачів головним запитом до центру було знайти місце, де можна нарешті зняти соціальні маски й не боятися осуду за власну інакшість.

Кіт та Ді зазначають, що простір став “безпечним місцем”, яке допомагає позбутися напруги й захисту, який доводилося вибудовувати роками.

“Він допомагає мені знімати маску, яку прийшлося на себе вдягнути ще за часів школи, щоб банально вижити. Я зростав у атмосфері суцільної гомофобії. Зараз у моєму житті з’являються люди, які не мають негативного відношення лишень тому що я не співпадаю з їхніми поглядами”, – каже Ді.

Про те, наскільки важливим є відчуття психологічної безпеки та відсутності упереджень, говорить і Саша, який випадково натрапив на сторінку організації в соцмережах і знайшов тут однодумців. За його словами, найбільше його приваблює “тепла, дружня атмосфера без жодного осуду, де можна почуватися комфортно й бути собою” .

Абсолютним сейф-простором називає “Інсайт” і Жанна, яка знайшла тут не лише підтримку й поради від друзів, а й можливість долати власні страхи через активну участь у житті спільноти.

“Це дало мені можливість провести свою лекцію на історичну тематику та почати не боятися публічних виступів”.

Допис, поширений Iris (@vivantirene)

Для людей, які переїхали до Франківська з інших регіонів, центр став справжньою опорою. Зокрема, Єлизавета, яка приїхала з Дніпра і нікого не знала в місті, розповідає, що реальність перевершила всі її очікування. Вона знайшла тут не лише надійних друзів і місце для відкритого самовираження, а й психологічну підтримку.

“Я знайшла дуже гарних друзів, на яких я можу покластися, і місце, де я можу бути собою відкрито. Тепер це моє улюблене місце в Івано-Франківську!

На освітніх заходах я можу навчитися багатьом речам, наприклад, фемінізму, самозахисту, історії музики, навіть лінгвістиці – настільки різноманітні заходи там проводяться. А на практичних заходах я вже навчилася ліпити з глини та повітряного пластиліну, карбуванню, витворам з паперу та багатьом іншим класним творчим речам.

Робити це у безпечному середовищі з приймаючими людьми дуже терапевтично для мене, і навіть допомогло мені у ментальному плані. Я страждаю на депресію та соціальну тривожність, і я помітила, що ці проблеми покращилися після того, як я відкрила для себе Інсайт. Це моє справжнє місце сили, і я неймовірно вдячна усім причетним, хто робить можливим створення цього простору”.

Про важливість спільноти та боротьбу з відчуттям самотності згадує й Надія, яка вперше прийшла сюди на настільні ігри, а знайшла набагато більше: “Це прекрасний простір знайти собі друзів, однодумців, отримати поради щодо дружніх спеціалістів у місті… Вплинути на ситуацію з гомофобією, триматися разом, підтримувати і отримати підтримку, мати відчуття, що ти не самотній”.

Регулярні відвідувачі підкреслюють неймовірний спектр активностей, які пропонує простір. Наприклад, Валентина, яка відвідує центр від самого відкриття, високо оцінює як освітні ініціативи — зокрема, тренінги з першої домедичної допомоги від бойової медикині Вікторії, так і неформальні зустрічі на кшталт Квір-мафії та Сестринської хвилі. “В “Інсайті” кожен за бажанням може провести подію… більшість заходів проводяться суто на силі благодійності та активізму, бо люди справді люблять те, що вони роблять, і хочуть цим ділитися”.

Схожі враження розділяє й Іріс, яка цінує центр за екологічність, відкритість та широкий вибір тем — від йоги та медитації до зоозахисту та правозахисних подій. Марія знала про організацію раніше, а коли переїхала до Івано-Франківська, то одразу знайшла тут простір для душі, нові хобі та близьких друзів.

Втім, для багатьох усе починається з простих речей — теплої атмосфери. Саме вона привела до “Інсайту” Світлану, яка дізналася про простір через Instagram і шукала нові знайомства. І Кріс, якого підкорили настільні ігри, дружнє спілкування й творчі активності.

Освіта замість перевиховання

Відповідаючи на питання, чи можливо зробити Івано-Франківськ безпечнішим для ЛГБТ+ людей, координаторка простору Женя відповідає без наївного оптимізму.

“Я не вірю, що за рік чи два ми перевиховаємо кожного гомофоба. Але іншого шляху немає — освітні заходи, просвітницька робота. Ти не можеш нав’язати людині прийняття, можеш лише пояснити”, – каже вона.

На її думку, важливу роль відіграють і зміни на державному рівні. Як приклад вона наводить законопроєкт про цивільні партнерства, адже рішення, ухвалені державою, поступово впливають і на суспільні настрої.

“Коли щось узаконене на рівні держави, про це більше говорять, це стає помітнішим. Люди, які просто не розуміють, чому це важливо, ті хто “не проти, але й не за” — саме їм може допомогти зрозуміти просвітництво.

Років двадцять тому камінг-аут (ред. публічна заява про свою орієнтацію) якогось відомого співака по телебаченню сприймали як щось нереальне — наче динозавра побачили. А зараз це вже частина буденності. Потроху, повільно — але це працює”.

Що далі

У комʼюніті-центру є бажання рухатися тим курсом, який уже обрали.

“Хочеться, щоб приходили нові люди, щоб ком’юніті розширювалося. Якихось прям супер планів, після виконання яких я скажу: “Усе, місію завершено!”… Таких немає, бо це процес, який продовжується”.

Попри все, у команди ГО “Інсайт” є одна спільна мрія. І стосується вона не лише Івано-Франківська, а й України загалом.

“Щоб просто вийти на вулицю й відкрито говорити про себе — це буде не завтра. Але, може, колись”.

Публікація створена за фінансової підтримки чеської організації People in Need у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.

• У Франківську після мирної акції напали на активісток: поліціянти затримали двох молодиків
• “Я б хотіла, щоб всі мали рівні права”: історії чотирьох дівчат з франківської ЛГБТ-спільноти (ФОТО)
• З суперечками та поліцією: у Франківську відкрили ЛГБТ-центр “Інсайт” (ФОТО)

Івано-Франківські