Поранення, фронтова команда і кіт Гільза: історія військового з Прикарпаття у 211 бригаді

22 серпня 2026 р. 16:07

22 серпня 2026 р. 16:07

Андрій із Прикарпаття після університету обрав військову службу. Він став механіком-водієм 211 понтонно-мостової бригади та працював на Покровському й Краматорському напрямках. Поранення не змусило його залишити службу. А серед найтепліших фронтових спогадів — зустріч із котом Гільзою, якого захисник забрав із собою додому, пише КУРС .

Робота механіка-водія починається не з кермування. Насамперед військовий має забезпечити справність техніки, яку використовуватиме на завданні.

«Чому механік-водій, а не водій механік?! Бо спочатку ти ремонтуєш, обслуговуєш цю техніку, а вже потім на ній виконуєш завдання. Вона має бути справна на воді і на суші, бо ти несеш відповідальність не лише за своє життя, а й за життя побратимів, і це велика відповідальність!» — розповідає Андрій.

Важливою частиною роботи військовий називає командну взаємодію. На завданні потрібно розуміти побратимів практично без слів.

«Складність моєї роботи полягає у тому, щоб чути один одного, розмовляти на мові поглядів. Але ми справжня команда, яка працює злагоджено на результат, тому проблем не виникає», — каже він.

За період служби у ЗСУ, військовослужбовці бригади стали для Андрія не лише побратимами, а й справжньою військовою родиною.

«Наші хлопці стали для мене дуже близькими друзями та братами. Ми завжди злагоджено працюємо, виконуємо всі поставлені задачі, довіряємо один одному та стоїмо пліч-о-пліч!», — говорить військовий.

За його словами, у бригаді служать фахівці з різним досвідом, які допомагають одне одному опановувати військову справу.

«Кожен з нас не просто ризикує своїм життям, а викладається на повну, для того щоб виконати всі завдання та захистити свою Батьківщину», — додає Андрій.

Під час служби на Покровському та Краматорському напрямках військовий виконував бойові й спеціальні завдання. Перший виїзд на фронт він згадує як момент, коли особливо гостро відчув реальність війни.

«Мій перший виїзд — це страшні звуки вибухів, артобстріли. Тоді було дійсно лячно… Але з часом звикаєш до всього. Головне — я ніколи не нехтую технікою безпеки: бронежилет, каска, зброя — все має бути обов’язково при мені», — розповідає захисник.

Андрій отримав поранення, але після відновлення повернувся до служби. Каже, що війна не має вихідних, а тому кожен військовий має робити все можливе, щоб зупинити ворога.

А ще під час служби на Сході в Андрія з’явився незвичайний «побратим» — кіт. Військовий назвав його Гільзою та забрав додому.

«У мене з’явився кіт, якого я назвав Гільза та забрав додому. Адже в армії забезпечують не лише одягом, взуттям і харчуванням, а й домашніми улюбленцями», — жартує військовий.

За відданість службі Андрій нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Захиснику України». Для нього служба — це передусім відповідальність перед країною та людьми поруч.

«Є одна фраза: “Не буде там нас — не буде там вас”. Війна торкається всіх, і ворог так просто не зупиниться. Я пишаюсь тим, що я у лавах ЗСУ, що служу у 211 понтонно-мостовій бригаді. Тому я разом з побратимами щоденно докладаємо максимум зусиль задля нашої Перемоги!» — говорить Андрій.

Ctrl + Enter

Івано-Франківські