«Інклюзія — це командна робота»: Людмила Островська про школи, дітей і суспільство

28 серпня 2026 р. 15:58

28 серпня 2026 р. 15:58

Інклюзія — це не про те, щоб дитина була «такою, як усі». Це про створення умов, у яких кожна дитина почуватиметься комфортно та зможе бути частиною суспільства.

Про це розповіла директорка інклюзивно-ресурсного центру Людмила Островська у програмі «Новий погляд», пише Фіртка .

За словами фахівчині, інклюзія починається не лише з безбар’єрного доступу чи спеціальних освітніх програм, а насамперед — із людяності та прийняття.

«Інклюзія — це у моєму розумінні, коли дитина, що заходить у навчальний заклад, не має бути такою, як усі, бо вона не зайшла такою, як усі. Це коли суспільство створює такі умови, щоб кожній дитині було комфортно».

Людмила Островська наголошує: інклюзія важлива не лише для дітей з інвалідністю, а й для всього суспільства. Адже діти, які навчаються та зростають разом, сприймають одне одного передусім як друзів, а не через діагнози.

«Вона в першу чергу вчить нас бути людьми. Діти, які зростають разом, вчаться, вони бачать не діагноз. Діагноз бачать дорослі, а діти в першу чергу бачать друга, подругу».

За словами спеціалістки, тема інклюзії особливо актуальна і в умовах війни. Багато військових повертаються додому з інвалідністю, і суспільство має бути готовим до їхнього повноцінного долучення до цивільного життя.

«Вони мають право бути, жити в нашому суспільстві. Вони не мають почуватися дискомфортно, коли йдуть вулицями нашого міста без нижніх кінцівок чи пересуваються на кріслі колісному. Вони мають почувати себе, навпаки, комфортно».

Директорка ІРЦ зазначає, що люди з інвалідністю не хочуть жалості. Натомість вони прагнуть повноцінного життя та нормального ставлення.

«Вони самі кажуть, що не хочуть, щоб їх жаліли. Вони хочуть бути повноцінними людьми. Діти з інвалідністю також не хочуть, щоб їх жаліли».

За словами Людмили Островської, створення інклюзивного середовища починається з прийняття людини суспільством.

«З чого починаємо? З людяності. З прийняття її у суспільстві. Далі — безбар’єрне навчання, можливість допомогти дитині».

Вона додає, що садочки та школи рухаються у напрямку створення більш доступного освітнього середовища, хоча система все ще потребує ресурсів і фахівців.

«Ми в процесі. Ми рухаємося, ми не стоїмо. Є багато дуже чудових педагогів, фахівців, багато закладів дошкільної та загальної середньої освіти, які реально працюють на дитину. Але інколи система ще не має достатньо ресурсів».

При цьому, переконана директорка ІРЦ, важливо не шукати винних, а спільно працювати над вирішенням проблем.

«Інклюзія — це командна робота: педагогів, батьків, фахівців, адміністрації школи. Я б сюди навіть включила громаду і державу. Це великий процес».

В інклюзивних класах і групах з дітьми працюють асистенти вчителя або вихователя. Людмила Островська переконана, що для дитини особливо важливо мати поруч одну й ту саму людину протягом тривалого часу.

«Було б дуже добре, щоб від першого до останнього уроку був один і той самий асистент. Щоб він ішов із дитиною від першого класу і до того часу, поки вона навчається в школі. Так само і в садочку».

За її словами, з часом педагог стає для дитини не просто помічником, а близькою людиною.

«Цей педагог стає для дитини другом і, відповідно, членом сім’ї для тієї родини. Виникає взаємозв’язок».

Людмила Островська згадує приклад однієї зі шкіл, де хлопчика протягом усього навчання супроводжувала одна й та сама асистентка.

«Асистентка просто стала членом родини, подругою. І це дуже важливо».

В інклюзивно-ресурсному центрі є діти, які прийшли сюди ще у 2018 році та продовжують отримувати необхідну підтримку.

«Діти проходять весь шлях. Ми бачили їх, якими вони прийшли, і якими вони є зараз. Це є зроблена дуже величезна робота».

За словами директорки, діти, які навчаються у закладах освіти, де немає необхідних фахівців, можуть отримувати послуги в інклюзивно-ресурсному центрі.

Йдеться, зокрема, про допомогу логопеда, дефектолога, реабілітолога та психолога.

Людмила Островська переконана: головне завдання інклюзії — не змінити дитину під вимоги суспільства, а змінити умови так, щоб кожна людина могла почуватися його повноцінною частиною.

«Діти бачать не діагноз. Вони бачать друга. І, мабуть, саме цього нам усім варто в них навчитися».

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook , дивіться на YouTubе . Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

«Люди стали менше стигматизувати інвалідність», — членкиня Ради безбар’єрності

Івано-Франківські