“Через ілюзію ми даємо людям реальний світ”: як у Коломиї працює інклюзивний театр (ФОТО)

31 серпня 2026 р. 21:16

31 серпня 2026 р. 21:16

У Коломиї працює інклюзивний театр “Ілюзія” , де на одній сцені зустрічаються люди з інвалідністю, школярі та професійні актори. “Галка” розповість історію театру — про те, як він виник, як його учасники готуються до вистав і чому сцена для них стала не лише мистецтвом, а й способом соціалізації та реабілітації.

Театр, якому передували роки роботи

Офіційно “Ілюзія” з’явилася у 2022 році. Перші заняття почалися роком раніше. Та його історія насправді значно довша.

Перед театром були дві організації — благодійний фонд “Крокус” та Центр розвитку “Крок за кроком”. Обидві роками працювали з дітьми та людьми з інвалідністю, використовуючи різні реабілітаційні практики.

Коли художня керівниця театру Галина Григорак почала займатися з вихованцями фонду, виникла ідея об’єднати напрацьований досвід у новому форматі.

Тому “Ілюзія” не виникла на порожньому місці. Їй передували роки спостережень, занять, спроб і пошуку способів, які допомагають людині розкритися.

“Це не такий театр, що виник просто сам по собі. Ми логічно підійшли до його утворення”, — пояснює керівник театру Тарас Косович.

У певний момент з окремих реабілітаційних практик почав вимальовуватися театр.

Тут немає другорядних ролей

Сьогодні в “Ілюзії” близько 27 учасників. Серед них — 18 людей з інвалідністю. Є люди із синдромом Дауна, незрячі та глухонімі учасники. Є школярі й студенти. А поруч — професійні актори, вокалісти, композитори та хореографи. У цьому і полягає одна з головних особливостей театру.

Звичайний театр передусім створює виставу для глядача. Тут вистава має ще один напрямок — зрозуміти самого актора.

Кожен рух людини з інвалідністю може стати частиною постановки. Не його потрібно підлаштувати під виставу, а навпаки — вистава будується так, щоб цей рух став її органічною частиною. Галина Григорак називає це диференційованим підходом.

У театрі не намагаються змусити всіх бути однаковими. Навпаки — шукають те, що кожен може дати сцені.

Художня керівниця згадує маленьку дівчинку із синдромом Дауна. Коли вона прийшла до театру, лише починала соціалізацію. А потім почала пропонувати цікаві ідеї.

“За два роки з нами дівчинка стала активною. Більше того, почала пропонувати свої жести, вправи і цікаві знахідки, які ми почали використовувати у виставах”, — розповідає Григорак.

Так театр поступово вчиться не лише навчати своїх акторів, а й слухати їх.

Один крок — разом

Під час вистави глядач може навіть не помітити, що відбувається за лаштунками.

Наприклад, здоровий школяр бере під руку дорослого учасника з інвалідністю, допомагає йому перейти на інше місце, а потім обоє продовжують сцену. Для глядача це просто частина постановки. Для театру — ціла система.

Кожен здоровий учасник має свого партнера з інвалідністю. Він відповідає не лише за власну мізансцену, а й допомагає іншому учасникові рухатися відповідно до структури вистави.

Це одна з театральних моделей, яку команда “Ілюзії” розробила у процесі роботи. І водночас — практичний урок безбар’єрності.

Спочатку школярі можуть боятися. Адже перед ними доросла людина, якій потрібно допомогти. Але згодом цей страх зникає. Дитина розуміє: допомога — це не щось надзвичайне. Це просто взаємодія між двома людьми.

“Здорові діти можуть надати людині, яка цього потребує, послугу. І це допомагає їм внутрішньо міцніти, рости і укріплювати внутрішній стержень”, — говорить Григорак.

Професійні актори у цій системі теж мають свою роль. Діти спостерігають за ними, переймають артистичні навички, вчаться працювати з голосом, рухом, увагою.

А люди з інвалідністю отримують можливість бути не глядачами, а співтворцями.

Від 4-річної дитини до 57-річної учасниці

Вік у “Ілюзії” не є перепоною. Наймолодшій учасниці було 4 роки, коли вона прийшла до театру. Найстаршій — 57. Для кожного шукають свій спосіб включення у виставу.

Підготовка постановки може тривати до чотирьох місяців. За цей час учасники проходять те, що на перший погляд нагадує звичайні театральні заняття: вправи на артикуляцію, пам’ять, координацію, увагу, уяву.

Є руханки під музику, ігри на відчуття партнера, робота з текстом, читки та поступове вивчення мізансцен. Але тут кожен елемент має ще одну мету.

Наприклад, артикуляційні вправи допомагають не лише говорити чіткіше. Вони тренують пам’ять і мовленнєвий апарат. Рух — це не просто хореографія. Це координація. Вихід на сцену — не лише частина вистави. Для когось це подолання страху перед публікою. А контакт з партнером — ще один крок до соціалізації.

Саме тому “Ілюзія” називає свою місію реабілітаційно-мистецькою.

Сцена, де завжди є план “Б”

У звичайному театрі несподіванка на сцені може стати імпровізацією. Актор забув текст — викрутився. Хтось не вийшов вчасно — партнер підхопив.

У “Ілюзії” до таких ситуацій готуються заздалегідь. Тут майже завжди існує варіант А і варіант Б. Бо поведінку людини з особливими потребами неможливо повністю передбачити.

“Є загальна картина вистави, є структура, певні мізансцени для того, щоби висвітлити повну картину”, — пояснює Григорак.

Професійні актори можуть імпровізувати, якщо щось піде не за планом. Інші учасники навчені знати не лише свою сцену, а й те, як допомогти партнеру.

У результаті те, що для команди є складною системою підготовки, для глядача має виглядати природно. Ніби так і задумано.

Від “Казочки” до “10 000 ангелів “

За час існування театр поставив близько десяти вистав і створив чимало театральних мініатюр.

Першою стала “ Казочка. День добрих справ “ за твором Юлії Драгун. Були « “ Місячне світло крізь Всесвіт “ , “ Якось перед Різдвом “ , “ Листи до Миколая “ , “ Сни в Новорічну ніч “ та інші постановки.

Мініатюри театр надсилав на міжнародні конкурси та фестивалі. У результаті команда має понад десять нагород і дві відзнаки Гран-прі.

Одну з робіт створили за поезією Адама Міцкевича. Учасники декламували його українською та польською мовами.

Але згодом театр почав говорити зі сцени не лише про казки, Різдво чи дитинство. Війна принесла інші теми.

Одна з найемоційніших вистав — “ 10 000 ангелів “ . Вона народилася зі спільного українсько-шотландського проєкту.

На початку повномасштабного вторгнення шотландська волонтерка їздила Україною та збирала малюнки дітей, які втратили близьких. Діти малювали ангелів.

“ Дітки малювали ангелів для того, щоб легше переносили втрату ближніх. Ідея полягала у тому, що їхні рідні не помирають назавжди. Вони, як зірочки, підносяться на небо і спостерігають, допомагають “ , — розповідає Григорак.

Жінка хотіла зібрати 10 тисяч таких малюнків.

Коли вона дізналася про “ Ілюзію “ , запропонувала театру долучитися до проєкту. За місяць Галина Григорак написала сценарій. Так малюнки дітей отримали сценічне продовження.

Театр, який пережив тривоги

Повномасштабна війна не оминула “ Ілюзію “ . До театру долучалися ВПО. Дехто залишався на рік, а то й півтора, а потім рушав далі. Для колективу це означало нові знайомства, новий досвід і водночас нові прощання.

Були й повітряні тривоги, під час яких заняття доводилося переносити в укриття.

“ Є такий гарний вислів, що сталь гартується у випробуваннях. Це саме про колектив інклюзивного театру “ Ілюзія “ . В нас були різноманітні випробування, і ми лише зміцнилися як наслідок “ , — говорить Косович.

Була й інша, менш помітна, але постійна проблема — гроші.

“ Театр переважно існує за власні кошти. Є, звичайно, невелика частина коштів, які виділяють меценати. Але основна частина була і є — це власні кошти “ , — каже Косович.

Команда сподівається на більшу підтримку з боку держави.

“ Наш театр  — це перлина, яку варто леліяти “ , — переконаний Косович.

Від Коломиї — до світу

Попри труднощі, “ Ілюзія “ поступово виходить за межі міста. Театр має міжнародні проєкти з Канадою та Шотландією. Команда співпрацює з українськими професійними акторами, вокалістами, хореографами та музикантами.

Є контакти з європейськими інклюзивними театрами. Зокрема, команда почала налагоджувати співпрацю з берлінським театром RambaZamba, де працюють з акторами з ментальними порушеннями. Також у театрі згадують про досвід варшавського “ Театру 21 “ .

За словами Тараса Косовича, у світі інклюзивний театральний рух давно розвинений, тоді як в Україні він лише набирає популярності.

“ Ілюзія “ хоче бути частиною цього руху. Не копіювати чужий досвід, а показати свій.

Адже за словами керівника театру, унікальність їхньої моделі саме у поєднанні людей з інвалідністю, здорових дітей, професійних акторів та наукового підґрунтя.

Своя сцена

Перші заняття проходили у різних просторах. Свого приміщення театр від початку не мав.

Був період, коли міська влада дозволила проводити заняття у дитячій бібліотеці в центрі Коломиї. Виступали у Коломийській філармонії імені Олександра Козаренка, їздили до Івано-Франківська.

А з вересня минулого року театр базується у приміщенні Коломийського драматичного театру.

Сьогодні команда продовжує шукати партнерів.

“ Ми різнопланові і готові до співпраці в різному форматі “ , — каже Косович.

Водночас театр розвиває співпрацю з Карпатським університетом, мистецькими фахівцями та професійними театрами.

Є у команди і консультанти — психолог, театральний консультант, хореографи, музиканти, актори.

Ілюзія, яка стає реальністю

У назві театру є слово, яке зазвичай означає щось примарне. Але Галина Григорак пояснює його простіше.

“ Ми як актори зійшлись, придумали історію, якої нема, і повірили в неї. Власне, це якась така вивернута ідея: повірити в те, чого немає, створити і вдати, що це є правда “ .

Для Тараса Косовича ця назва має свій сенс:

“ Як правило, говорять, що ілюзія — це є пшик, ефемерна маса, до якої ти не можеш доторкнутися, відсутність реальності “ .

Але “ Ілюзія “ вирішила перевернути це значення.

“ Ми через ілюзію і творчість даємо реальний світ для людей з обмеженими “ .

Цей світ починається зі сцени. З першого кроку. З руки, яку хтось подає партнерові. З голосу, який уперше звучить перед залом. З руху, який спочатку здається маленьким і несміливим, а потім стає частиною вистави.

“ Людина ще не вірить в себе, соціум її несприймає, а ми даємо їй цю надію. Вона окриляється і починає відчувати ґрунт під ногами “ , — підсумовує Косович.

• “Калейдоскоп снів”: у Коломиї інклюзивний театр презентував нову виставу (ФОТО)

Івано-Франківські