«Ви Каріна Хліб?»: блогерка Каріна Костенко — про закваску, материнство, переїзд у Франківськ і любов до помідорів (ФОТО)

02 вересня 2026 р. 19:22

02 вересня 2026 р. 19:22

Колись Каріна Костенко працювала копірайтеркою, вчилася на логістку і мріяла про роботу в креативній індустрії. Потім почалася повномасштабна війна, старі цілі раптом перестали мати сенс, а те, що завжди було поруч — любов до їжі й бажання розповідати історії — поступово стало справою, з якою її сьогодні асоціюють тисячі людей. Три роки тому Каріна виклала перше кулінарне відео. Тепер її впізнають як «Каріну Хліб», дивляться рецепти закваски сотні тисяч разів, а сама вона разом із чоловіком Ігорем та маленькою донькою Іванкою нещодавно переїхала до Франківська.

Галка поговорила з Каріною про те, чому вона так і не стала логісткою, як кулінарний блог народився з особистої кризи, навіщо її чоловік цілий рік їздив Україною фотографувати птахів, що змінило материнство, чому Франківську бракує доступності й смітників, як хліб став окремою частиною її життя та чому хороший помідор майже не потребує пояснень.

Від логістики й копірайтингу — до кухні та першого відео

Каріна виросла в Овідіополі — селищі приблизно за 30 кілометрів від Одеси. Навчалася в Одеському національному морському університеті на логістку.

Спочатку вона справді бачила себе у цій професії.

«Якби я одразу знала, що це не моє, я б не вступала. Я вступила, почала вчитися, добре вчилася, а потім зрозуміла, що не буду сидіти в офісі й працювати за спеціальністю», — згадує Каріна.

Ще під час навчання вона почала займатися волонтерством, через яке, до речі, неодноразово бувала в Івано-Франківську. Згодом пішла в маркетинг, а певний час працювала копірайтеркою.

Від півдня України, каже Каріна, в її характері точно залишилися розслабленість і неспішність. А в їжі — любов до риби, морських продуктів і бессарабської бринзи.

«У мене постійно є ця бессарабська бринза. Я її дуже люблю, але тут її просто так не знайдеш. Дуже люблю всі морські штуки, рибу, тюльку. Тюльки, щоправда, останні роки немає, бо її не можна ловити. Вона водиться тільки в Чорному морі».

Готування з’явилося в її житті значно раніше за блог. Ще підліткою Каріна разом із подругами шукала рецепти, дивилася кулінарні відео й намагалася повторювати побачене вдома. Частина цього контенту була англійською — і кухня несподівано стала ще й способом вивчати мову.

«Перегляд кулінарного контенту англійською був для мене одним зі способів вивчати англійську. Я дуже багато такого контенту споживала: дивилася, як воно все буває, а потім пробувала відтворити на кухні».

Каріна каже, що навіть зараз у неї майже немає чіткого розділення на «їжу для сім’ї» та «їжу для контенту». Бо блог із самого початку працював навпаки: вона не придумувала рецепти заради відео — вона знімала те, що й так хотіла приготувати.

«Я нічого не роблю спеціально для контенту. Мій блог почався з того, що я просто знімала те, що хочу готувати і що мені приносить задоволення. Я не дуже люблю готувати якусь просто звичайну їжу, тому немає такого, що оце я готую для життя, а оце — для блогу».

З домашніх смаків дитинства особливе місце займає торт, який мама Каріни щороку пече на дні народження. Коли Каріна вже дорослою намагалася розібратися, що це за рецепт, зрозуміла, що він схожий на «Кучерявий пінчер»: бісквіт на згущеному молоці та сметанковий крем.

Та справжній поворот у професійному житті стався вже після 24 лютого 2022 року.

До повномасштабного вторгнення Каріна хотіла розвиватися в креативній індустрії, щойно почала нову роботу в рекламній агенції й хотіла створювати сильні рекламні проєкти. Війна різко змінила відчуття того, що для неї важливо.

«Почалася повномасштабна війна, і я подумала: “Ну яка креативна реклама?”. Те, що мене до цього драйвило й заряджало, взагалі втратило сенс. У мене був період кризи, коли я не могла зрозуміти, що для мене тепер важливо і що мені хочеться робити».

У цей період Каріна кілька разів поговорила зі знайомою, з якою колись працювала. І під час цих розмов поступово сформулювала для себе просту думку: кулінарний блог, який давно сидів десь на задньому плані, насправді важливіший для неї за ще один сильний кейс у професійному портфоліо.

«Я зрозуміла, що мої минулі цілі, мабуть, уже не актуальні. Що я хочу просто працювати на класній роботі й мати блог. От тоді я це для себе зрозуміла».

Від цього усвідомлення до першого відео минув приблизно рік.

Як фотографування птахів допомогло народитися кулінарному блогу

Ця історія могла б розвиватися зовсім інакше, якби не ще одне захоплення — цього разу чоловіка Каріни, Ігоря.

Подружжя вже давно говорило про власний кулінарний YouTube. Коли переїжджали до Києва, одним із критеріїв вибору квартири була хороша кухня, де можна було б знімати. На Новий рік Ігор подарував Каріні камеру.

А вже за кілька днів зрозумів, що до цієї камери можна купити телеоб’єктив — і здійснити власну давню мрію: фотографувати птахів.

Ще коли вони тільки познайомилися, Ігор показував Каріні американський фільм «Великий рік» — про змагання між бьордвотчерами, які протягом року намагаються побачити максимальну кількість видів птахів. Згодом він вирішив влаштувати свій «великий рік» в Україні.

На початку року, каже Каріна, чоловік майже нічого не знав про птахів. Та азарт швидко затягнув.

«Щоб побачити різних птахів, треба їздити Україною, бо в різних місцях і в різний час з’являються різні види. Ігор то на Закарпатті, то на Одещині, то десь під Білоруссю в лісі шукає сову. Його постійно не було вдома».

Каріна залишалася в Києві з собакою, працювала і, як завжди, готувала. Саме тоді — наодинці, без великої камери, складних постановок і чужого погляду поруч — вона почала пробувати знімати їжу на телефон.

«Мені було комфортно самій пробувати. Я почала знімати на телефон, озвучувати й сама у своїй голові придумала, як я це бачу. І воно якось дуже легко почалося».

Перше відео одразу набрало десятки тисяч переглядів. Наступні теж дивилися. Періоду, коли Каріна довго викладала ролики «в нікуди», у неї фактично не було.

«З першого відео воно вже набрало десь від 50 до 100 тисяч переглядів. І кожне наступне також набирало. Потім було відео, яке залетіло вже на мільйони, але я б навіть не сказала, що був якийсь один переломний момент. Воно просто спокійно й упевнено росло».

А паралельно Ігор за свій рік навчився добре користуватися камерою — і зрештою переміг у своєму «Великому році» в Україні.

Після цього пазл склався.

«Я вже знала, як хочу показувати їжу, як говорити, що робити перед камерою. А Ігор уже знав, як користуватися фотоапаратом. І в 2024 році ми почали знімати YouTube разом».

За одним коротким і легким на вигляд кулінарним відео, пояснює Каріна, насправді може стояти повноцінний робочий день. Треба підготувати продукти й кухню, приготувати страву, відзняти процес, прибрати після нього, змонтувати й озвучити ролик.

«Відео середньої складності — зняти, змонтувати, озвучити — це, мабуть, робочий день. Якщо складніший рецепт, то більше. Є щось просте, наприклад рецепт кави, що знімається швидше. Але якщо чесно рахувати весь час — підготуватися, прибрати кухню, потім усе помити, — це все одно робота».

Перегляди в Instagram та українському TikTok напряму їй грошей не приносять. Основний заробіток із блогу — рекламні інтеграції. За словами Каріни, вартість такої співпраці може становити приблизно від 15 до 40 тисяч гривень залежно від формату.

YouTube працює інакше. Навіть попри те, що останній рік нових відео там майже не з’являлося, старі продовжують дивитися.

«Я вже майже рік не знімаю YouTube, але мені все одно щомісяця приходить десь у районі 120 доларів. Це досить прикольно. Є кілька відео про хліб, які люди продовжують дивитися».

Найприємніші рекламні історії для Каріни не обов’язково пов’язані з найбільшими гонорарами. Одну з улюблених вона згадує з усмішкою: їй надіслали цілу коробку червоної ікри.

«Я просто дуже люблю червону ікру з дитинства. І мені прислали коробку з купою ікри різних брендів. Я така: “О Боже!”. Це була дуже приємна співпраця».

Водночас Каріна свідомо намагається не перетворювати сторінку на універсальну рекламну платформу. Косметика, шампуні чи випадкові товари, які ніяк не стосуються їжі, найчастіше залишаються за межами її блогу.

Те саме — з рекламою дитячих товарів. Після народження доньки такі пропозиції з’явилися, але перетворювати свою сторінку на блог про материнство Каріна не захотіла.

«Багато людей дивуються, що в мене є дитина»

Народження Іванки Каріна називає чи не найбільшим переломним моментом у блозі — але не тому, що змінився контент.

Змінився час.

«Я так само знімала рецепти й так само їх знімаю. Просто тепер у мене набагато менше можливостей зняти все те, що є в голові й що я дуже сильно хочу зробити».

У відео Каріни рецепт майже ніколи не існує сам по собі. Поряд із кількістю борошна, температурою духовки чи соусом можуть з’являтися випадкові думки, історії з життя, побутові деталі. Саме тому материнство теж інколи просочується в блог — але маленькими фрагментами.

«Я не просто покроково розказую рецепт, а ще й контекст, у якому він відбувається, якісь свої рандомні думки. Іноді згадую доньку. Але дуже багато людей дивуються, що в мене взагалі є дитина, бо я це не дуже транслюю».

Обличчя Іванки Каріна принципово майже не показує.

Для себе цю межу вона пояснює поняттям digital footprint — цифрового сліду, який людина залишає в інтернеті.

«Маленька дитина не здатна прийняти рішення, хоче вона, щоб її обличчя було в інтернеті чи ні. Плюс в інтернеті є багато не дуже здорових психічно людей. Тому не публікувати обличчя дитини, а тим паче якесь напівоголене тіло — для мене суто питання безпеки».

Щодо дорослих близьких правило простіше: Каріна питає, чи комфортно їм, щоб та чи інша історія стала публічною.

«Я не знімаю кожен свій крок. Але якщо відбувається цікава історія і мені здається, що нею варто поділитися і ніхто не проти — я ділюся. А коли це стосується Іванки, межа для мене — безпека і її кордони».

Водночас Каріна не відмовляється від розмов про складне. Каже: якщо її щось турбує і вона розуміє, що розповідь не порушить нічиїх меж, іноді говорить про це з аудиторією.

«Коли я ділюся тим, що мене турбує, мені стає легше. І прикольно поговорити з людьми, які мають такі самі проблеми, знайти в цьому якесь полегшення».

Франківськ як місто «десь посередині»

Іванка народилася в Києві. Якби не безпекова ситуація, каже Каріна, найімовірніше, родина й далі залишалася б там.

Та регулярні російські обстріли з маленькою дитиною вона переживала дедалі важче.

«Є люди, які це переносять не так важко. А я переношу важкувато, особливо з дитиною. Коли обстріли щотижня, а то й частіше, мені було не ок».

Спочатку родина переїхала до батьків Каріни на Одещину — перечекати й зрозуміти, що робити далі. Згодом почали обирати між Львовом, Чернівцями та Івано-Франківськом.

Франківськ переміг як компроміс.

«Він десь посередині в усіх сенсах: і географічно, і за розміром, і за масштабом можливостей. Тут усе є. Він невеликий, затишний, але водночас є все, що треба для життя».

Сам Франківськ був для Каріни не новим містом. Вона бувала тут і раніше й загалом завжди його любила. Щоправда, остання поїздка перед переїздом залишила дивні враження.

«Ми приїжджали восени 2024 року, і нам чомусь тоді не дуже сподобалося. Не те щоб було погано, просто якось so-so. І, можливо, якби тоді нам сподобалося так само, як зараз, ми б переїхали раніше».

Цього разу сталося навпаки.

«Коли ми вже переїхали сюди, реальність перевершила очікування. Нам прям дуже подобається».

Проте є речі, які Каріна помітила майже одразу. Насамперед — доступність міського простору.

Після народження дитини бордюри, сходи й відсутність нормального заїзду перестають бути архітектурними дрібницями: вони опиняються буквально перед колесами візочка.

«Дуже багато де немає пандусів. З’їзди з тротуарів, якщо і є, то це часто просто якийсь нахилений бордюр. В Одесі, наприклад, із цим значно краще. Там у центрі зробили хороші з’їзди, тактильні доріжки. Ми зрозуміли, наскільки в Одесі це добре, вже коли приїхали в Київ і побачили, що там не дуже. Тут ситуація теж не найкраща».

Ще одна проста річ, якої їй бракує, — смітники.

«Коли я написала про доступність у сторіс, люди ще нагадали: тут мало смітників. В Одесі їх мільйон. У Києві також буває, що собака покакала — і ти йдеш із пакетиком чотири квартали, поки знайдеш смітник. Тут трошки краще, десь між Києвом та Одесою».

Гастрономічно Франківськ, навпаки, її приємно здивував.

«Великий вибір. Усе дуже прикольно, смачно і на рівні. Мені подобається».

Родина ще продовжує знайомитися з місцевими закладами, але Каріна вже встигла відзначити Delikacia, пекарні, заклади біля дому та піцу в Lulu.

Цікаво, що саме після переїзду у Франківськ її почали частіше запрошувати на локальні події та співпраці.

«У Києві такого майже не було, в Одесі теж. Я сюди приїхала — і чомусь воно почало нестися: хтось пише, кудись кличуть. Для мене це цікаво».

При цьому більшість рекламних контрактів Каріни взагалі не залежать від міста: українські бренди працюють із нею незалежно від того, чи вона живе в Києві, на Одещині або у Франківську.

«Ви Каріна Хліб?» Як закваска стала частиною її життя

Першу закваску Каріна вивела навесні 2022 року — ще до того, як кулінарний блог став повноцінним.

Початок повномасштабної війни. Менше роботи. Більше часу вдома. І давно знайома цікавість до того, як із кількох простих продуктів може народитися щось живе.

«Я знайшла рецепт, вивела закваску, спекла і така: “Ого, хліб. Прикольно”. І почала пекти далі».

Навіть тоді Каріна вже викладала процес у TikTok — просто для друзів і знайомих, без озвучки й системності.

Коли блог виріс, хліб природно залишився в ньому. Аудиторії ця тема виявилася не менш цікавою, ніж самій Каріні.

Згодом вони з Ігорем вирішили зробити якісне YouTube-відео про те, як вивести закваску з першого дня. На той момент, згадує Каріна, подібного детального контенту українською майже не було.

Ролик став найпопулярнішим відео на її каналі — понад 300 тисяч переглядів, які продовжують зростати.

А хліб тим часом настільки приклеївся до образу Каріни, що одного дня в Києві це офіційно перетворилося на прізвисько.

«Я прийшла в парк Шевченка за морозивом. Підходжу, кажу: “Добрий день”. Дівчина, яка там працює, піднімає очі, дивиться на мене й каже: “Ви Каріна Хліб?”. І виходить, що я Каріна Хліб. Я абсолютно не проти, бо люблю це».

При цьому власний курс із хліба вона спочатку створювати не планувала.

Навпаки — вважала, що не має достатньої професійної компетенції, аби продавати знання, якими й так безкоштовно ділиться у блозі.

Все змінило знайомство з Наталкою Шаповаловою — професійною пекаркою. Каріна була підписана на неї, а згодом прийшла на офлайн-майстер-клас. Вони почали спілкуватися й подружилися.

Наталка хотіла створити курс, але її зупиняв масштаб роботи й витрат. Каріна могла знімати, але не бачила себе одноосібною експерткою.

Рішення випадково запропонував Ігор.

«Ми з ним були у Львові, я зустрілася з Наталкою. Потім увечері говоримо, і Ігор каже: “А чого вам не зробити курс разом?”. І воно було настільки рандомне й імпульсивне, що ми фактично одразу пішли з цією ідеєю до Наталки».

Так народився спільний курс.

Каріна каже, що головна його цінність для неї — навіть не рецепти, а розуміння тіста та можливість отримати допомогу.

«Для мене найкрутіше — чат із підтримкою, де Наталка відповідає. А Наталка знає все. Людина може просто скинути фото хліба, сказати: “Що я зробила не так?”, — і вона пояснить».

Найчастіше на курс приходять люди, які ще не пекли хліба на заквасці або вже пробували й розчарувалися через невдалий результат.

Каріна розуміє, чому сама ідея закваски може відлякувати.

«Людей, мабуть, лякає складність і час. Я не буду казати, що це дуже швидко. Закваску вивести — приблизно сім днів, сам хліб теж робиться не за годину. Але це не означає півтора дня активної роботи. Якщо розібратися в процесі, його можна нормально поєднувати навіть з офісною роботою».

А перша порада людині, яка давно хоче спекти свій хліб, але боїться, у Каріни максимально проста:

«Почати».

Після секундної паузи додає: якщо потрібна все-таки практичніша порада — почати з хорошого борошна з високим вмістом білка. З українського Каріна особливо хвалить «Zernari Select».

Її власний улюблений хліб при цьому максимально простий.

«Звичайний білий хліб на заквасці, типу тартін. Мені не треба придумувати щось креативне. Просто хороший білий хліб — і мені дуже смачно».

А от одним із найбільш веселих викликів став «хліб-кавун» — із кількома кольорами тіста. Потрібного результату Каріна досягла лише з третьої спроби.

Допис, поширений Karina Kostenko (@picture_book_)

Чи буває, що вдома в «Каріни Хліб» раптом немає хліба?

Буває.

«Вчора доїла — зараз немає. Завтра буду пекти. Але батон ми не купуємо».

Після кількох років домашнього хліба звичайний магазинний її просто перестав приваблювати.

«Я завжди кажу, що печу, бо мені подобається процес. Він такий повільний, медитативний: із тістом щось відбувається, ти його складаєш, спостерігаєш. Це дуже залипательно. А потім я зрозуміла, що мені насправді ще й весь інший хліб уже не такий смачний. Навіть якщо купити хороший — він може бути окей, але все одно не мій домашній на заквасці».

Помідори, цибуля, часник і мрія про час

Якщо хліб уже став майже другим ім’ям Каріни, то помідори впевнено претендують на друге місце.

«Я не знаю, у кого немає культу помідорів, якщо помідорка смачна, соковита і прям солодка», — сміється вона.

Пояснення насправді просте: Каріна дуже їх любить. І коли настає сезон, хоче використати його максимально.

«Зараз сезон помідорів, і я вирішила: чому б у сезон не зробити з помідорів усе, що тільки можна?»

Ідеальний помідор для неї — солодкий, соковитий і м’ясистий. Чоловік Ігор цієї пристрасті не поділяє: помідорів він узагалі не їсть.

Якщо ж треба швидко почати готувати щось без конкретного плану, на кухні Каріни мають бути цибуля й часник.

«Коли смажиться цибуля і часник, починає пахнути так, ніби ця історія вже не може закінчитися погано».

Щоправда, третій продукт вибрати складніше. Після роздумів з’являється набір: м’ясо, соєвий соус, цибуля й часник — і далі вже можна придумати щось по ходу.

А через п’ять років Каріна бачить себе радше такою ж блогеркою, яка пече хліб, ніж пекаркою, яка паралельно веде блог.

Колись, у значно спокійнішому майбутньому, вона не виключає власної пекарні.

«Якщо нам пощастить застати час, коли ми будемо жити в мирній Україні, якщо в мене буде дуже багато грошей і часу, можливо, я захочу відкрити пекарню. Але це не мрія, яку я хочу здійснити за будь-яких умов. Мені набагато більше подобається у своєму темпі робити те, що мені цікаво, знімати й ділитися цим».

На професійній кухні Каріна ніколи не працювала — і поки не прагне.

А найбільша професійна мрія зараз звучить набагато простіше.

«Фух… час».

Ідей значно більше, ніж годин у дні. Особливо після народження доньки.

Серед планів, які вже кілька років переходять з одного літа на інше, — спробувати виростити чайний гриб і показати весь процес у блозі. Каріну загалом тягне до ферментації — повільних рецептів, де треба не просто змішати інгредієнти, а чекати, спостерігати й дозволити їжі змінюватися самій.

Можливо, саме тому в її історії так природно з’явився хліб.

Бо за швидкими роликами й сотнями тисяч переглядів у Каріни Костенко насправді дуже багато любові до повільних речей: дочекатися закваски, вибрати хороший помідор, приготувати те, чого хочеться саме сьогодні, і не поспішати перетворювати кожну частину свого життя на контент.

А якщо одного дня в парку чи кав’ярні хтось знову запитає: «Ви Каріна Хліб?» — відповідь, схоже, буде тільки одна.

Так. І її це цілком влаштовує.

Соцмережі Каріни : ТікТок , Інстаграм , Ютуб .

Рецепт від Каріни: плацинди з бринзою та зеленню

На прохання Галки Каріна поділилася рецептом плацинд — тонких коржів із сирною начинкою, які смажать на пательні. Рецепт розрахований приблизно на 6 штук.

Для тіста:
400 г борошна, 240 г води, 3 столові ложки олії та щедра дрібка солі.

Для начинки:
250 г кисломолочного сиру, 200 г бринзи — в ідеалі солоної овечої, але можна взяти іншу солону бринзу або фету, 1 яйце, кріп, зелену цибулю та за потреби сіль.

Івано-Франківські