Чотири любові до без тями

10 вересня 2026 р. 18:51

10 вересня 2026 р. 18:51

Вона уважно розглядає себе в люстерко, поправляє капелюшок, фарбує вуста на червоно і йде… Сама, без чоловічого супроводу, бо ж поспішає не на ранкову літургію до костелу у середмісті. Чи вдуріла? Чи світ вдурів? Чи чоловік, з яким хочеться інакшого і більшого, аніж він може запропонувати? Це акт другий.

Але перед тим акт перший, де в іншому часі і просторі те саме може спитати світ в інших жінок, які стали жертвами отого «до безтями», в якому ти чітко усвідомлюєш, що з тобою та як, але нічого не можеш вдіяти. Це як страшний сон, з якого неможливо вирватися. Адикція, булінг, аб ’ юз. Сучасні терміни, а щодо явищ, які вони позначають, то куди ж людство без кохання, яке не тільки вивищує, а й принижує та вбиває? «Так не повинно бути,» - говорить одна з героїнь. «Але так є,» - хочеться прошепотіти з глядацької зали. Три… Чи то жінки… Чи то душі… Мені одразу асоціативно пригадалися три душі з містерії Тараса Шевченка «Великий льох». Але лише на хвилину. Більше у них спільного таки з мойрами. Софія повільно пряде свою розповідь, немов Клото нитку життя, Ліда говорить про випадкові невипадковості, немов Лахесіс відміряє довжину нитки, Вероніка намагається розірвати коло безвиході, немов Атропос перерізає нитку життя.

Кінець вистави?

Ні, усе тільки починається…

Глядачеві пропонується невеличкий монолог інтермецо між першим і другим актом з поясненням, що зараз буде акт другий, Франковий. У мене питання: нащо? На вистави приходить освічена публіка, що не потребує таких пояснень. Вона зчитає і відчує з перших хвилин, що і до чого. Для чого втручатися у простір вистави? Про іншу епоху розказують інтер ’ єр, одяг героїв, їхня бесіда. Можливо, то якийсь такий хід, який я не зрозуміла. Не знаю…

Можливо нам пояснювали, чи можуть співіснувати двоє письменників, відстань між якими більше ста років, на одній сцені? В одній виставі? Хоча якщо така вистава є, то, вочевидь, що директор театру драми та комедії ІФ Драко Тарас Бенюк переконаний, що так. А глядачі мають змогу переконатися, чи мають вони рацію, чи помиляються, відвідавши саму виставу «До безтями», яка стала поєднанням текстів Володимира Єшкілєва (2026) та одноактної драми Івана Франка «Чи вдуріла?» (1904).

Треба, мабуть, бути неабияким зухвальцем (сміливцем?), щоб наважитися на таке. І трішки божевільним, щоб втрутитися у текст Франка. Хоча як такого втручання у драматичний етюд Франка не було. І не буде. Ти це розумієш уже з перших хвилин, бо направду, Єшкілєв дуже делікатний драматург. Розумієш і те, що заповідається на інтелектуальне, бо ні у Франка, ні у Єшкілєва не буває інакше. Розумієш, що варто шукати і натяки на театр абсурду.

Він буде в акті третьому, коли зустрінуться жінки початку двадцять першого століття і жінка з переламу століть у місці очікування – у череві великого кита. Одразу згадується біблійна оповідь про пророка Йону і морського чудовиська, у череві якого він провів три дні у молитві та каятті. Згадується інтерпретація шляху героя Джозефа Кемпбелла і черево кита як важливий архетипний символ, в якому закодовані смерть старого життя і народження нової людини, образ сакрального безпечного простору, де заповідається на нове життя. Одна з героїнь вистави промовляє: «Моє пекло в мені». Відтак маємо ще одну інтерпретацію – це спроба зазирнути всередину себе, перетнувши межу між тим, що знаєш і тим, що судилося знати. Це, звісно, якщо кит не перестане співати.

Музика у виставі… Якщо вона така, то могло бути і без неї. Вона нічого не додала, а шкода, бо у тих мовчаннях (героїнь, світу, глядачів) вдала могла би створити додаткові сенси, розповісти про щось таке, про що мовчали герої. Вона могла мовчати з ними, шепотіти, кричати, плакати, сміятися, обриватися… Не сталося… Але добре, що не заважала.

Режисура, гра акторів, глибокі монологи, діалоги-гойдалки, світло і тіні, емоції, іноді на межі бурлескної штучності, не відпускають. Я люблю вистави, під час яких можна не лише проживати з героями, а й думати.

Мабуть, якби нам показали лише один, Франковий, акт, ми би більше зосередилися на статусі жінки у тогочасному соціумі, на неможливості вирватися з тенет осуду та зневаги, на взаєминах двох людей, між якими прірва вибудована псевдомораллю. Перший і третій акт стали своєрідним супроводом і поясненням: усе трохи не так, і Франко глибший, і не лише суспільна мораль важить.

Про що ця вистава? Хотілося сказати, що це історії чотирьох залежностей без обмежень, але час завжди все обмежує. Історії чотирьох кохань? Історії чотирьох стосунків? Для мене вона про те, що робить нас живими, про глибину людських страждань, про біль, що перетворюється на порожнечу і про незмінність світу, з якою б швидкістю він не проминав.

Біохімічний аналіз крові – це дослідження, яке проводять для з’ясування стану всіх органів і систем людини. Забір крові для біохімічного аналізу, як правило, проводять натщесерце (не можна приймати їжу і пити рідину за 6-12 годин), можна пити тільки воду.

Сьогодні, 25 червня, близько 21:30 у Ямниці сталась дорожньо-траспортна пригода. У телеграм-каналі «Чат 112» очевидці повідомляють, що в аварії постраждали люди, пише "Галицький кореспондент". Також очевидці поділилися світлинами та відео. Як видно з відео, автівка, яка їхала з Івано-Франківська, раптом виїхала на зустрічну смугу

Прикарпатський поліцейський Микола Гурак розповів, що на вихідних патрульний автомобіль проїжджав селом поблизу Галича. У боковій вулиці вони спершу помітили білі підошви від кросівок, далі - джинси. Тоді зрозуміли, що там лежить людина. Патрульні побачили, що добре одітий молодий чоловік лежав горілиць. Ноги були прямі, а руки в кишенях куртк

На світанку, 11 березня, ворожі війська з бомбардувальників завдали ударів крилатими ракетами містах Луцьк, Дніпро, Івано-Франківськ. Про це повідомили в Генштабі Збройних Сил України.  "Щодо діяльності повітряної компоненти ворога. Стратегічними бомбардувальниками Ту-95МС ПКС РФ були застосовані крилаті ракети повітряного базування по

Івано-Франківські