«Я почала читати книги, які мені не подобаються, але які зачіпають»: розмова із засновницею читацького клубу франківських медиків Анастасією Стефанишин

05 жовтня 2026 р. 23:22

05 жовтня 2026 р. 23:22

Уже рік в Івано-Франківську діє читацький клуб для медиків «Зірки та Риби». Його заснувала неонатологиня Анастасія Стефанишин разом із колегою Христею. Тут читають книги про медицину, говорять про професійні виклики, помилки, емпатію та вигорання, а головне — створюють простір, у якому медики можуть бути не лише фахівцями, а й людьми.

Неонатологиня та медична директорка

За межами книжкового клубу Анастасія Стефанишин залишається практикуючою медикинею та продовжує розвиватися у професії.

Вона — лікарка-неонатологиня, тобто фахівчиня, яка допомагає дітям у перші дні їхнього життя. Раніше працювала неонатологинею в обласній дитячій лікарні, а також десять років викладала педіатрію в Медичному університеті.

Жінка бере участь у проєктах і стажуваннях. Зокрема, є стажеркою міжнародної організації, яка працює з медичною симуляцією в педіатрії. Сьогодні Анастасія також працює медичною директоркою приватного медичного центру.

Книжковий клуб, який починався з нуля

У вересні «Зірки та Риби» відзначили першу річницю. За цей час клуб пройшов шлях від кількох людей, які разом обирали книги, до спільноти зі своїми правилами, традиціями та власним форматом зустрічей.

Перший сезон книги обирали Анастасія та її колега й подруга Христина. Вони самостійно формували перелік творів, які могли б зацікавити медичну спільноту. Тепер вирішили змінити підхід — книги обирають голосуванням самі учасники.

Тематика клубу залишається досить вузькою. Книги мають бути пов’язані з медициною або медиками: це можуть бути твори авторів із медичним бекграундом, історії про лікарів чи медсестер, сюжети, пов’язані з хворобами, лікарнями або системою охорони здоров’я.

Такий підхід, зізнається Анастасія, водночас і вирізняє клуб, і дещо обмежує його.

Адже основна ідея «Зірок та Риб» від початку була не лише в читанні.

Безпечний простір для медиків

Клуб створювали передусім для студентів-медиків, лікарів-інтернів та молодих фахівців, утім його двері зараз відкриті для всіх охочих! Анастасія прагнула створити простір, де можна зустрічатися поза межами звичного професійного середовища, ділитися тим, що хвилює, обговорювати проблеми, мрії, невдачі та власний досвід

Книга стала своєрідним посередником для таких розмов.

«Створити такий майданчик, де безпечно про це говорити. Безпечно — це дуже часто говорити через історії та образи інших. А образів дуже багато насправді є в книгах», — пояснює Анастасія.

Саме тому в клубі не вимагають обов’язково висловлюватися чи навіть повністю прочитувати книгу. Людина може прийти просто послухати, долучитися до дискусії або поговорити про тему, яку побачила навіть в анотації.

Організаторки також мають чіткі правила. Особисті історії, якими учасники діляться під час зустрічей, не мають виходити за межі цього кола. Важливим є і право людини залишатися слухачем.

Як усе почалося в Galaxy Center

Усі перші сезони клубу проходили в просторі Galaxy Center на вулиці Галицькій в Івано-Франківську.

На створення «Зірок та Риб» Анастасію надихнув, зокрема, її власний досвід участі в інших читацьких клубах. Важливу роль відіграв і проєкт «Розвиток медичної освіти», де вона познайомилася з культурою обговорення книжок у професійному середовищі.

У межах цього проєкту медики та освітяни збиралися великими групами й обговорювали прочитані твори. Для Анастасії це стало доказом того, що книги можуть бути не просто способом відпочинку, а й інструментом професійного та особистісного розвитку.

Ще однією причиною стала її власна любов до читання. Анастасія переконана: книги допомагають краще розуміти не лише себе, а й інших людей.

Через персонажів читач може побачити одну й ту саму ситуацію з різних перспектив. Саме це, на її думку, допомагає розвивати емпатію — навичку, яка особливо важлива для медиків.

Чому «Зірки та Риби»

Назва читацького клубу «Зірки та Риби» спочатку може здатися пов’язаною з гороскопами. Тим більше, Анастасія за знаком зодіаку Риба, а її співорганізаторка Христя для друзів асоціюється із зіркою. Але насправді історія назви зовсім інша.

Клуб виник на базі Galaxy центру — простору, який створили за підтримки організації Sea Star Kids. Назва Sea Star з англійської означає «морська зірка», а Galaxy у цьому випадку пов’язана не з телефоном, а з ідеєю зграйки морських зірок.

За цим стоїть притча про маленького хлопчика, який після відпливу побачив на березі сотні морських зірок. Він розумів, що зранку сонце нагріє берег і вони не виживуть, тому почав по одній повертати їх в океан.

Чоловік, який спостерігав за хлопчиком, запитав, навіщо він це робить, якщо врятувати всіх все одно неможливо. На це хлопчик відповів, що навіть якщо йому вдасться врятувати хоча б одну зірку, це вже матиме значення. Чоловік приєднався до нього, а згодом до порятунку морських зірок долучилися й інші люди.

Саме ця ідея — що навіть одна добра справа має значення і може надихнути інших — лежить в основі філософії Galaxy Центру.

Коли Анастасія та Христя думали, як назвати свій читацький клуб, вони жартома почали перебирати слова «зірки» і «риби». А потім зрозуміли, що назва їм справді підходить.

«Зірки та риби» — це про високе і глибоке, про те, що має зміст. І водночас це продовження тієї самої історії про маленьку добру дію, яка може стати початком чогось більшого.

Чому медикам потрібні книги

Анастасія вважає, що українській медичній освіті досі бракує гуманітарної складової.

Навчання майбутнього лікаря значною мірою зосереджене на медицині: анатомії, гістології, біохімії, фізиці, молекулярній біології, а згодом — на клінічних дисциплінах і практиці в лікарні.

Через це медик фактично постійно перебуває всередині професійного середовища.

В інших країнах, розповідає Анастасія, існує напрям Medical Humanities — вивчення медицини через мистецтво, літературу, живопис, кіно та інші гуманітарні дисципліни.

Для неї читацький клуб частково виконує саме цю функцію.

Книги дають можливість говорити про медицину не лише через діагнози й протоколи, а через людські історії, моральні дилеми, страхи, втрати та стосунки.

Особливо важливим для медиків Анастасія називає розвиток емпатії.

Вона розділяє емпатію та співпереживання. На її думку, співпереживання — це глибоке особисте відчуття чужого болю, тоді як емпатію можна розвивати як професійну навичку: зрозуміти стан пацієнта та правильно підтримати його.

Для лікаря це має практичне значення. Турботливе ставлення може допомогти пацієнтові почуватися безпечніше та не перетворювати власний страх чи біль на агресію.

Перша книга і перша хвиля хвилювання

Перша зустріч «Зірок та Риб» була для організаторок хвилюючою. Попри знайоме приміщення Galaxy Center та багаторічну дружбу Анастасії й Христі, вони не знали, як люди сприймуть нову ініціативу.

Першою книгою стала «Невиліковно» британського автора Адама Кея — колишнього лікаря.

Книжку обрали тому, що вона була новою для українського читацького простору та водночас безпосередньо стосувалася медичної професії. Організаторки розуміли, що твір може сподобатися не всім, адже він провокативний і місцями відвертий.

Проте саме це і стало перевагою для першої зустрічі.

Учасники могли не погоджуватися з автором, сперечатися, згадувати власний професійний досвід і говорити про те, що зазвичай залишається поза робочими розмовами.

«Вона провокує на дискусії і на те, щоб не погоджуватися з тим, що говорить автор. І це дуже класно для того, щоб розговорюватись», — згадує Анастасія.

На першій зустрічі було лише семеро людей. Серед них — лікарі-інтерни та медики з багаторічним досвідом, зокрема люди, які вже працювали на керівних посадах.

Саме це різноманіття згодом стало однією з особливостей клубу.

Досвід різних поколінь

Для молодих медиків зустрічі стали можливістю говорити про свої страхи й майбутню професійну практику. Натомість досвідчені лікарі могли розповідати власні історії та показувати, що складні ситуації, яких боїться молодь, можна пройти.

Анастасія побачила в цьому можливість для своєрідного наставництва.

Між поколіннями медиків може існувати великий розрив — особливо через зміни медичних протоколів, підходів та самої системи охорони здоров’я. Але людський досвід залишається важливим незалежно від того, коли людина почала працювати.

Саме тому організаторки хочуть зводити різні покоління в одному просторі.

Про помилки, які страшно визнавати

Одна з тем, до яких Анастасія повертається особливо часто, — культура говорити про власні помилки.

У медицині помилка має особливу вагу, адже вона може впливати на здоров’я або навіть життя людини. Через це медичним працівникам часто складно відкрито говорити про ситуації, у яких вони могли зробити щось неправильно.

На думку Анастасії, безпечний психологічний простір дає змогу перетворити таку розмову не на пошук винного, а на спосіб запобігти повторенню ситуації.

Вона наводить приклад із медичної практики: працівник може помітити, що колега обрав катетер не того розміру, і вчасно звернути на це увагу. Якщо про подібні випадки говорити в команді, інші медики зможуть бути уважнішими надалі.

Йдеться не лише про помилки. Так само важливо говорити про вдалі рішення.

Анастасія розповідає про практику, коли медичні команди окремо обговорюють випадки, у яких невелика зміна допомогла уникнути серйозних наслідків. Навіть кілька секунд можуть мати значення, наприклад, під час доставки жінки до пологового відділення.

Для неї головне — саме проговорювання.

«В нас поки що немає такої культури в медицині, тому що ми всі дуже боїмося», — говорить Анастасія.

Зворотний зв’язок — теж навичка

Ще одна тема, яку розвивають в клубі, — уміння давати та приймати зворотний зв’язок.

У професійному середовищі люди іноді уникають зауважень, бо бояться образити колегу або зіпсувати стосунки. Однак у медицині своєчасно сказане зауваження може мати значно більше значення, ніж бажання не створювати незручної ситуації.

Анастасія порівнює це з побутовою ситуацією: краще, коли хтось вчасно скаже людині про пляму чи волосину на формі, ніж вона цілий день ходитиме й почуватиметься ніяково.

У медицині наслідки можуть бути серйознішими. Наприклад, колега може вчасно звернути увагу на пропущену позначку чи іншу деталь, яка потенційно впливає на лікування.

Тому, на думку Анастасії, вміння говорити та чути одне одного потрібно тренувати.

Клуб, де не обов’язково бути «ідеальним читачем»

«Зірки та Риби» не вимагають від учасників відповідати класичному уявленню про читацький клуб.

Тут не обов’язково дочитати книгу до останньої сторінки. Не потрібно виступати перед усіма. Можна просто прийти та послухати.

Такий підхід допомагає створювати невимушену атмосферу, у якій поступово зникає страх висловитися.

Організаторки використовують і додаткові інструменти для розмови — читацькі картки з питаннями про сюжет, персонажів та цитатами. Якщо учасникові складно розпочати дискусію, він може витягнути картку й відштовхнутися від неї.

Іноді розмова настільки відходить від сюжету книги, що переходить у дуже особисті рефлексії.

Для «Зірок та Риб» важливим як сам художній текст, так і контекст, у якому він створений. У читацькому чаті організаторки діляться матеріалами про історичні епохи, країни та народи, яких стосуються книги.

Коли читали «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, учасники говорили про кримських татар, слухали кримськотатарську музику та доповнювали зустріч тематичними елементами.

Під час обговорення творів Халеда Госсейні, зокрема «Тисяча осяйних сонць», увага була зосереджена на Афганістані та становищі жінок у цій країні.

Так з’являється можливість подивитися на власну реальність з іншої перспективи.

Анастасія переконана, що історія інших суспільств допомагає краще зрозуміти себе, власну країну та культуру.

«Коли ти бачиш інші приклади, тобі завжди легше аналізувати щось зі сторони», — пояснює вона.

Зустрічі клубу не обмежуються розмовами про книги. Організаторки намагаються створювати атмосферу, яка відповідає тематиці конкретного твору.

Наприклад, до Геловіну учасники додавали до зустрічі тематичні коктейлі та солодощі у вигляді павуків і очних яблук.

Під час розмови про кримських татар організаторки хотіли знайти кримськотатарську пахлаву, але зрештою зупинилися на іншій східній пахлаві.

Такі деталі допомагають зробити зустріч не лише інтелектуальною, а й емоційною та сенсорною.

Як змінилося власне читання Анастасії

За рік існування клубу змінилося і ставлення самої Анастасії до книг.

Раніше вона здебільшого читала те, що їй подобалося. Тепер вона свідомо обирає й ті твори, які можуть викликати суперечливі емоції.

Для неї книга вже не обов’язково має бути приємною.

Вона може бути провокативною, незручною або навіть відразливою — головне, щоб після неї хотілося говорити.

«Я почала читати книги, які мені не подобаються, але які зачіпають», — каже Анастасія.

Вона називає це новим рівнем читацького усвідомлення.

Паперова книга як окремий досвід

Попри активний розвиток цифрового читання, для Анастасії паперова книга залишається особливою.

Вона вважає, що фізична книга допомагає відволіктися від телефона та буденних справ. Важливий не лише сам текст, а й те, як книга відчувається в руках.

З часом Анастасія почала звертати увагу на деталі, яких раніше могла не помічати: текстуру й колір паперу, шрифт, інтервали між рядками, оформлення обкладинки.

Так читання стає не лише інтелектуальним, а й сенсорним досвідом.

Для неї книга — це можливість на певний час вийти з повсякденного ритму та повністю зануритися в іншу історію.

«Просто прийти і спробувати»

Попри вузьку тематику, організаторки хочуть, щоб «Зірки та Риби» залишалися відкритим простором.

Також зараз розглядають можливість онлайн-формату, хоча поки що надають перевагу живим зустрічам.Для Анастасії особистий контакт залишається важливою частиною клубу.

Вона не обіцяє, що «Зірки та Риби» обов’язково перетворяться на велику читацьку спільноту. Наразі це радше невелике коло людей, які приходять за розмовою, новими думками та можливістю подивитися на знайомі речі під іншим кутом.

Івано-Франківські