«Коли літають дрони, сидиш і чекаєш, щоб тебе не помітили»: історія студента із Сум, який рибалить під обстрілами (ФОТО)

01 листопада 2026 р. 15:50

01 листопада 2026 р. 15:50

Денис Дух із Сум уже понад дев’ять років захоплюється риболовлею. Та повномасштабна війна змінила звичні умови його хобі: у прифронтовому місті через російські обстріли, дрони та авіаудари кожен вихід на водойму може бути небезпечним. Попри це, хлопець продовжував рибалити й ділитися відео в соціальних мережах, показуючи, як минає життя на Сумщині під час війни.

Нині хлопець навчається на першому курсі журналістики Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. Переїхати на Прикарпаття вирішив, зокрема, через безпекову ситуацію. Тут він уже знайшов нових друзів, познайомився з місцевими рибалками та продовжує розвивати блог. У майбутньому хоче перейти від коротких відео в TikTok до повноцінного YouTube-каналу, а своє захоплення — перетворити на професію.

В інтерв’ю журналістці Фіртки Денис Дух розповів про перші дні повномасштабного вторгнення, життя у прифронтових Сумах, небезпеку риболовлі під час війни, переїзд на Івано-Франківщину та мрію повернутися додому.

Від дев’яти років риболовлі до власного блогу

Риболовлею Денис займається вже понад дев’ять років. За його словами, усе почалося після першого походу на водойму разом із хрещеним.

«Хрещений один раз взяв мене на риболовлю. Я там натягав багато окунів, штук 40 точно. І ось якось воно так пішло — я захотів цим займатися. Накупив снастей і вже ходив сам, щось ловив», — пригадав хлопець.

Спочатку Денис рибалив із простими снастями, а згодом почав опановувати інші способи ловлі. Зрештою зосередився на хижій рибі — щуці, окуні, судаку та інших видах.

Тонкощів риболовлі хлопець здебільшого навчався сам. Дивився тематичні відео на YouTube, вивчав особливості снастей і поступово здобував практичний досвід.

За словами Дениса, риболовля може бути досить дорогим захопленням. Водночас почати можна й із відносно невеликим бюджетом.

«Можна зібрати бюджетний комплект приблизно за три тисячі гривень. Звісно, він відрізнятиметься від тих, які збирають за 30 чи навіть 50 тисяч гривень. Але він також ловитиме рибу», — пояснив Денис.

Основна різниця між дешевшими та дорожчими снастями полягає в чутливості. Завдяки якісному спорядженню рибалка краще відчуває дно водойми, його рельєф, момент торкання приманки та клювання риби.

З часом звичайне захоплення переросло у бажання ділитися досвідом з іншими. Денис почав знімати відео про риболовлю в Сумах, зокрема про те, як ловить рибу в умовах повномасштабної війни.

«Біля мого будинку були сильні прильоти. На той момент він (ред. — будинок) ще стояв. Я вирішив показувати свою риболовлю в Сумах, як вона відбувається взагалі, і розповідати людям, як я ловлю рибу в такий складний час», — розповів  хлопець.

Так з’явився його блог у TikTok під назвою «dyxfish». Назва поєднує прізвище автора та слово Fish (риба).

Спочатку Денис не розраховував на значну аудиторію.

«Я просто хотів викладати свої влоги, щоб вони були. На початку перегляди становили дві-три тисячі. Потім я придумав певний формат і почав його знімати. Перегляди зросли до 30–50 тисяч. Після цього інші блогери почали повторювати мою ідею», — сказав він.

Одним із найпопулярніших стало відео, на якому Денис годує великих коропів просто з руки. Там набралося понад два мільйони переглядів. Його він зняв у Німеччині на водоймі, де дозволялося купатися та годувати рибу, але не ловити її. Інше відео, яке привернуло значну увагу аудиторії, було присвячене великому окуню, якого хлопець упіймав у Сумах. За його словами, це був рекордний для нього улов.

Нині Денис хоче розширювати тематику блогу. Окрім власне риболовлі, він розповідає про приманки, водойми та навчає початківців.

«Я хочу перейти на YouTube. По-перше, довгі відео більше приваблюють рекламодавців. По-друге, мені самому цікавіше знімати довгі відео, ніж ролики на 30 секунд. TikTok, звісно, не залишатиму, але основною платформою надалі, думаю, буде YouTube», — поділився планами Денис.

Він також поступово намагається монетизувати своє захоплення: бере рекламу, співпрацює з рибальськими магазинами та розглядає можливість перетворити блог на повноцінну роботу.

Риболовля, під час якої потрібно стежити за небом

До повномасштабного вторгнення риболовля для Дениса була звичайним захопленням. Після початку великої війни вона стала значно небезпечнішою.

Перші два місяці після 24 лютого 2022 року хлопець не рибалив. Території були заміновані, тому він чекав, поки водойми розмінують і дозволять туди повертатися.

Згодом ситуація дещо стабілізувалася, однак із часом обстріли Сумщини почастішали. Найбільшою проблемою для рибалок стали безпілотники та небезпека дорогою до водойм.

«Найстрашніше — це дрони. Вони взагалі не дають рибалити. Кожні 15 хвилин, коли вони літають, ти сидиш і чекаєш, щоб вони тебе не помітили. Було таке, що дрон навіть висів наді мною, помітив мене, але, слава Богу, полетів», — розповів Денис.

За його словами, найскладніше зараз — дістатися до водойм, де справді хороша риболовля. На Сумщині є чимало таких місць поблизу лінії фронту, однак через постійні атаки дронів та авіаційні удари дорога туди може бути небезпечною.

Навіть у самому місті рибалити стало психологічно складніше. Безпілотники продовжують літати, а коли чуєш їхній звук, бажання залишатися біля води зникає.

Деякі улюблені місця Дениса змінилися і через наслідки бойових дій. Зокрема, у Сумах облаштовували насипні дамби, одну з яких навесні змило сильною течією. Після цього на водоймі з'явилося багато каміння, що ускладнило риболовлю.

«Раніше це було одне з моїх улюблених місць. Там було багато риби — окуня, головня. А тепер там складно рибалити. Одне місце фактично втрачено», — пояснив хлопець.

Водночас Денис не приховує, що звик до небезпеки. Каже, за роки війни страх поступово притупився, а обстріли стали частиною повсякденності.

«За п'ять років це вже як звична справа. Ну, прилетить — так прилетить. Ти з цим нічого не зробиш», — поділився він.

На запитання про відповідальність за контент, який публікує, Денис відповідає, що намагається не показувати нічого забороненого. Водночас іноді його відео викликають дискусії в коментарях.

Зокрема, під одним із роликів користувачі звинувачували його в тому, що він нібито показує військові об'єкти. Сам хлопець пояснює, що у відео були лише зруйновані будівлі, дерева та навколишня місцевість.

«Я взагалі не звертаю уваги на такі коментарі. Що пишуть, те й пишуть. Це їхнє право. Таке трапляється постійно, навіть під звичайними відео про риболовлю бувають негативні коментарі», — зазначив Денис.

Перші дні великої війни та життя в Сумах

24 лютого 2022 року Денис навчався у школі. Про початок повномасштабного вторгнення дізнався вдома, коли прокинувся і побачив повідомлення в чаті свого класу.

«Я прокинувся, дивлюся в чат нашого класу у Viber, а там пишуть, що сьогодні до школи не йдемо. Я тоді ще не розумів, що відбувається. Запитав, чому, а мені відповіли, що похолодало. Потім зайшов батько і сказав, що почалася війна», — пригадав хлопець.

У перший день родина виїхала на околицю міста, до бабусі. Там було безпечніше, адже був підвал.

Однак того ж дня російські військові колоною пройшли вулицею, де мешкала бабуся Дениса. Хлопець пригадує, що військова техніка зупинялася, а росіяни заходили до будинків і просили їжу, оскільки самі не мали достатньо харчів.

Згодом, коли російські військові зрозуміли, що зустрічають спротив, почали обстрілювати цивільні автомобілі. За словами Дениса, чимало машин було розстріляно.

Після перших близьких вибухів хлопець почав відчувати страх. Проте з часом і це відчуття змінилося.

«Я вийшов із підвалу, почув вихід артилерії, а приліт стався буквально за кілька хвилин. Після цього страху вже майже не було», — розповів він.

Нині ситуацію в Сумах Денис описує як надзвичайно складну. За його словами, удари по місту відбуваються регулярно, а в районах області ситуація ще небезпечніша.

«Кожного дня стабільно є прильоти. По самому місту можуть прилітати приблизно 20 разів. Про райони взагалі мовчу. Постійні артобстріли, КАБи, FPV-дрони, які руйнують шляхи логістики. Вони не дають нормально заїжджати до населених пунктів», — зазначив хлопець.

Дороги накривають спеціальними сітками, щоб захистити їх від атак безпілотників. Попри це, люди продовжують жити, працювати та пристосовуватися до обставин.

Денис пояснює, що повітряну тривогу в Сумах нерідко оголошують уже після прильоту. Через близькість до лінії бойового зіткнення часу на попередження може бути дуже мало.

«Тривоги іноді вмикаються вже після прильоту, тому що все відбувається дуже швидко. Балістика може прилетіти приблизно за 30 секунд після пуску, КАБи — за дві-три хвилини. Просто не встигають увімкнути тривогу. На артобстріли її також не дають, а FPV-дрони погано фіксуються — їх можна побачити або почути», — пояснив Денис.

Він додав, що люди змушені ховатися у підвалах та коридорах. Особливо небезпечними вважає керовані авіабомби, які завдають значних руйнувань.

Приблизно за місяць до розмови постраждала і квартира Дениса. Хлопець уточнює, що будинок не був повністю зруйнований, однак помешкання зазнало пошкоджень. Це дев'ятиповерхівка, в якій на момент удару перебували люди.

До переїзду на Прикарпаття Денис також близько року прожив у Німеччині. Туди родина виїхала після сильних обстрілів району, де вони мешкали.

«Коли почалися перші сильні прильоти, я поїхав до Німеччини. Там із риболовлею все було складно. Майже рік не ловив, іноді трохи рибалив без ліцензії. Але мені країна не сподобалася. Дуже сильно тягнуло назад в Україну», — розповів хлопець.

Чому обрав Прикарпаття

Попри те, що Денис хотів вступати до університету у рідних Сумах, зрештою обрав Карпатський національний університет імені Василя Стефаника.

Однією з головних причин стала безпека. Переїзд на Прикарпаття підтримувала мама, яка хотіла, щоб син навчався якомога далі від фронту.

«Це була мамина затія — щоб я був далеко від фронту. Я досить байдуже ставився до всіх цих прильотів. У мене вже немає інстинкту самозахисту, за ці роки він, можна сказати, атрофувався», — пояснив Денис.

Водночас Івано-Франківськ зацікавив його і з погляду риболовлі. У регіоні багато водойм, а в горах можна ловити форель. Поки що хлопець переважно досліджує місцеві водойми.

«Тут багато місць, де можна половити рибу. Форель ту саму — в горах. А поки що рибалю безпосередньо у Франківську. Буваю на Німецькому та міському озерах. На Німецькому ловиться щука, на міському є судак. Ще й коропи великі плавають», — розповів студент.

До нового міста Денис звик досить швидко. Каже, на адаптацію вистачило приблизно тижня.

«Адаптація пройшла дуже швидко. Буквально за тиждень я вже звик до людей. Я взагалі людина, яка швидко знаходить друзів, тому з цим проблем не було. Також знайшов кількох людей, які займаються риболовлею», — поділився хлопець.

За два з половиною місяці проживання на Прикарпатті він уже встиг вивчити місто, зрозуміти, де що розташоване, та поступово відчути себе частиною місцевої спільноти.

Окремо Денис відзначає різницю між людьми в Сумах та Івано-Франківську. За його словами, на Прикарпатті люди здаються йому спокійнішими та привітнішими.

«У Сумах є свої районні колективи, так звані рухи. Хлопці збираються групами, між ними бувають бійки, вони можуть приходити вирішувати чиїсь проблеми. Кожен район має свій колектив. Я теж трохи був у таких компаніях, була необхідність. Якщо не належав до якогось колективу, життя на районі могло бути складним. Це ще з радянських часів пішло і досі залишається», — розповідає Денис.

Він додав, що на Прикарпатті відчуває іншу атмосферу. Водночас хлопець зазначив, що переважно спілкується російською, оскільки виріс у такому мовному середовищі, але в місцях, де багато людей, намагається говорити українською.

Відрізняються для нього і святкові традиції. У родині Дениса Різдво та Новий рік зазвичай відзначали без особливих обрядів — збиралися за сімейним столом. Різдвяних традицій, характерних для Прикарпаття, у них не було.

Батьки хлопця зараз перебувають за кордоном, а в Сумах залишаються бабуся та дідусь. Вони поки не хочуть виїжджати.

Попри швидку адаптацію, Денис зізнався, що дуже сумує за домом і хоче побачити рідних.

«Є можливість приїхати, і я дуже хочу. Коли закінчиться навчання, поїду. Небезпечно, але поїду. Дуже тягне додому, хочеться побачити рідних», — сказав він.

Мрія — повернутися до риболовлі вдома

Наразі Денис не береться прогнозувати, де житиме після завершення навчання. Каже, усе залежатиме від безпекової ситуації на Сумщині.

Спочатку він планував вступати саме до університету в рідному місті, однак через війну навчальні заклади там працюють переважно дистанційно.

«Я взагалі хотів вступати до себе в Суми. Але університети там уже розбомблені, фактично доступне тільки онлайн-навчання. А тут є можливість відчути смак студентського життя, жити в гуртожитку. Це класно», — зазначив студент.

Якщо ситуація в рідному місті покращиться, Денис допускає, що повернеться. Водночас не виключає, що залишиться на Прикарпатті.

Попри переїзд, змінювати основну тематику свого блогу він не планує. Раніше його контент був присвячений прифронтовій риболовлі, однак тепер хоче більше розповідати про риболовлю загалом, ділитися досвідом, показувати приманки та допомагати новачкам.

У майбутньому хлопець мріє займатися риболовлею професійно — брати участь у всеукраїнських, а згодом, можливо, і міжнародних змаганнях.

«Я поки не займаюся риболовлею професійно, але хочу піти саме у спорт, щоб виступати на змаганнях. Можливо, навіть на світових. Буду намагатися розвиватися в цьому напрямку», — сказав Денис.

За роки захоплення риболовля навчила його не лише працювати зі снастями, а й розуміти водойми. Тепер він може приблизно визначити, де стоїть риба, який рельєф має дно та в яких місцях варто шукати щуку.

Однак найбільше зараз хлопець мріє не про популярність у соціальних мережах, нові рекорди чи професійні змагання.

«Хочу, щоб закінчилася війна, повернутися додому і жити спокійним життям, як я жив до війни. Гуляти з друзями містом, їздити на риболовлю. У Сумській області дуже багато водойм і красивих місць, куди можна було поїхати. Зараз багато з них розташовані близько до фронту. Я хочу знову туди потрапити», — розповів Денис.

Сумщину він називає дуже мальовничим краєм, де багато річок, лісів і красивої природи. І попри небезпеку, яка змусила його залишити рідний дім, хлопець сподівається знову побачити ці місця без страху обстрілів.

А молодим людям, які через війну також змушені залишати свої домівки, Денис радить триматися й не втрачати надії.

«Сподіватимемося, що війна скоро завершиться», — підсумував він.

Івано-Франківські