«А чому немає наземних?»: як прикарпатські волонтери почали виготовляти дрони для військових

06 листопада 2026 р. 13:15

06 листопада 2026 р. 13:15

Волонтер із Брошнів-Осади Роман Боринець від початку повномасштабного вторгнення допомагає українським військовим власними руками. Разом із кумом він виготовив понад 50 наземних дронів, а також, за власними підрахунками, відремонтував близько 300–400 автомобілів.

Сьогодні чоловік продовжує відновлювати пікапи, буси та легковики, які після ремонту знову вирушають на фронт.

Про це журналістці Фіртки розповів Роман Боринець.

Одним із перших спільних проєктів волонтерів став велодрон. Точної дати початку роботи над ним чоловік уже не пам’ятає. Однак добре пригадує, за яких обставин виникла сама ідея наземних безпілотників.

Тоді волонтери були в гаражі колеги. На підйомнику ремонтували автомобіль, який військові пригнали з-за кордону. Машину готували до передачі на фронт: міняли зчеплення та виконували інші ремонтні роботи. Паралельно чоловіки обговорювали нові способи допомоги військовим.

Приблизно в той час з’явилася інформація про ураження російських об’єктів за допомогою надводних дронів. Це наштовхнуло волонтерів на думку про можливості наземних безпілотних систем.

«Ми сиділи в гаражі, розмовляли. Я кажу: "Хлопці, дивіться, є повітряні дрони, надводні, підводні. А чому немає наземних?". Тоді ще таких рішень практично не було.

Запропонував кумові подумати, чи можна зробити наземний дрон, який міг би їхати, щось перевозити, долати відстань і виконувати певні завдання. Так і виникла ця ідея», — пригадав волонтер.

Спочатку конструкції виготовляли на колісній базі від велосипеда. Згодом перейшли на колеса від гіроскутерів, а пізніше почали замовляти в Китаї більші мотор-колеса, зокрема для мотоциклетних конструкцій. Так з’явилися потужніші наземні дрони.

Загалом, за приблизними підрахунками Романа, волонтерам вдалося виготовити понад 50 таких пристроїв. Передавали їх військовим по-різному: іноді захисники приїжджали самостійно, іноді техніку відправляли «Новою поштою». Бувало й так, що військові збиралися колоною, приїжджали, тестували дрони та забирали їх.

Потреби військових поступово визначали напрям роботи волонтерів. Спочатку вони зосередилися на невеликих наземних дронах, а згодом почали розробляти конструкції для логістики та евакуаційних завдань.

Одним із поштовхів до створення нової моделі стало звернення військових, які тримали позиції в окопах. За словами Романа, захисники розповідали, що російський танк регулярно з’являвся в одному й тому самому місці приблизно в той самий час та обстрілював українські позиції й бліндажі.

«Хлопці з передової розповідали, що щодня в одному й тому самому місці з’являється танк і починає розбивати окопи та бліндажі. Вони попросили придумати щось, що могло б дістатися туди й допомогти зупинити його. Так у мене виникла ідея створення дрона-мінувальника», — говорить волонтер.

Спочатку йшлося про конструкцію, здатну перевозити одну міну, згодом — дві. Перші моделі передавали військовим, а після отримання відгуків волонтери вдосконалювали їх. Зокрема, працювали над тим, щоб дрон міг повертатися після виконання завдання та використовуватися повторно.

Згодом виникла потреба в наземних дронах для логістики. Військовим доводилося переносити на позиції міни, обладнання та інше спорядження. Тому волонтери почали виготовляти спеціальні багажники й кріплення, щоб на безпілотниках можна було перевозити необхідні речі.

«Хлопці йдуть на позицію, мінери, несуть із собою міни, обладнання, устаткування. Ми робили різні багажники та пристосування, щоб усе це можна було покласти на дрон. Військові йдуть, а він їде перед ними. Якщо попереду трапляється небезпека, то ризик для людей зменшується», — пояснив Роман Боринець.

Пізніше військові почали просити більші конструкції, які можна було б використовувати для евакуації та перевезення вантажів. Невеликі дрони вже не задовольняли всіх потреб підрозділів.

«Військові телефонували й просили зробити щось більше — для евакуації чи логістики. Наприклад, коли потрібно їхати на позицію і перевозити боєприпаси. Ми придумали більший і довший дрон, який міг везти на собі 150–200 кілограмів», — розповів волонтер.

Такі пристрої також передавали військовим. Деякі підрозділи отримували їх у значній кількості. Один із військових, із якими співпрацювали волонтери, навіть приїжджав до них, щоб випробувати техніку для евакуаційних завдань.

Згодом Роман із кумом припинили виготовляти наземні дрони. Волонтер пояснює це тим, що до розробки таких пристроїв долучилися підприємства, які почали випускати потужніші й ефективніші моделі. Військові частини також почали забезпечувати ними захисників.

«Ми започаткували ці дрони, а потім уже фірми почали випускати великі, потужніші й ефективніші моделі. Військові частини почали забезпечувати ними захисників. Тому ми перестали цим займатися», — сказав волонтер.

Більше читайте в матеріалі: Відремонтував сотні авто і виготовив понад 50 наземних дронів: як прикарпатський волонтер допомагає війську.

Івано-Франківські