вологість:
тиск:
вітер:
«Найбільша боротьба йде за уми»: розмова з Олексієм Гнатковським про культуру, кіно та українську ідентичність (ФОТО)
Олексій Гнатковський — актор Івано-Франківського драмтеатру, народний артист України та ведучий українського реаліті-шоу «Зрадники». Він переконаний, що культура — це не лише театр, музика чи кіно, а значно ширше поняття, яке формує світогляд суспільства.
В інтерв’ю для проєкту «Люди-Дії» «Галка» поговорила з актором про досвід роботи на телебаченні, відповідальність перед глядачами, розвиток українського кінематографа, російський культурний вплив, виховання дітей, мрії та особисті джерела натхнення.
«Зрадники»: український продукт у світовій телевізійній лізі
Олексій Гнатковський став ведучим української адаптації міжнародного реаліті-шоу «The Traitors», яке в Україні виходить під назвою «Зрадники». За форматом це інтелектуальна гра, у якій учасники мають викривати зрадників серед себе. Актор називає її своєрідним поєднанням «Мафії», детективу та пригодницьких шоу.
За його словами, оригінальний формат за кілька років став одним із найвпливовіших телевізійних шоу у світі. Його купують різні країни, а в деяких із них знімають по два сезони на рік. Проєкт отримав престижні міжнародні нагороди, зокрема BAFTA.
Гнатковський тішиться, що Україна долучилася до цієї телевізійної спільноти та створює власний продукт, який може конкурувати на міжнародному рівні.
«Ми робимо свій власний український продукт, дуже якісний, який котується на міжнародному рівні. І це дуже круто з точки зору того, як Україна представляє свої інтереси за кордоном», — говорить актор.
Водночас у нього була одна умова, коли його запрошували стати ведучим, — змінити назву шоу. Гнатковський пояснює, що під час повномасштабної війни слово «зрадники» має для українців особливо болісні асоціації. Воно пов’язане не лише з телевізійною грою, а й із реальними суспільними проблемами, зокрема корупцією та розслідуваннями.
Актор навіть звертався з відповідним проханням до творців проєкту, однак змінити назву не вдалося. Оскільки шоу є міжнародною франшизою, її назва, як і багато інших елементів формату, має залишатися узгодженою з оригіналом.
Попри це, сам проєкт Гнатковському дуже подобається. Він вважає його важливим для українського телебачення, адже це інтелектуальне реаліті, яке не виставляє учасників на посміховисько, а змушує глядачів аналізувати їхні вчинки та самостійно шукати відповіді.
На відміну від багатьох розважальних шоу, де учасників часто показують у карикатурному вигляді, «Зрадники» пропонують глядачеві інший досвід. Людина не просто спостерігає за подіями, а постійно думає, як би сама діяла на місці учасників.
Після успіху першого сезону творці оголосили про другий. Гнатковський очікує, що він буде ще цікавішим. Учасники нового сезону вже бачили попередній і прийшли на гру з упевненістю, що знають усі її правила та хитрощі.
Однак саме ця самовпевненість, за словами актора, створює додаткову інтригу: глядачі можуть бачити очевидні помилки учасників, тоді як ті продовжують наполягати на власній правоті.
«Ти маєш взяти цю роль і зробити з неї роль мрії»
Гнатковський неодноразово говорив, що не має однієї омріяної ролі. Натомість переконаний: актор повинен зробити особливою кожну роль, яка йому дістається.
Він порівнює акторську роботу з батьківством. Діти можуть бути дуже різними за характерами, але батьки люблять кожного з однаковою силою. Так само й кожна роль потребує окремого підходу та власної частини актора.
«Ти в кожну роль кладеш частину твого життя, це великий етап твого життя. І ти його віддаєш туди», — пояснює він.
Для Гнатковського робота в театрі — це не просто виконання завдань режисера чи відтворення написаного сценарію. Це відповідальність перед собою, близькими, країною та людьми, які прийдуть на виставу.
Актор наголошує: життя одне, і час, витрачений на роботу, неможливо повернути. Тому робити щось наполовину — означає змарнувати частину власного життя.
Особливо гостро це відчувається під час війни. До театру приходять люди з різних куточків України, зокрема переселенці з Донецької та Луганської областей, а також військові. Для останніх відвідування вистави може стати частиною відновлення та повернення до цивільного життя під час короткої відпустки.
«Якщо ти будеш робити це в півсили, то ти не вартий того, щоби бути зараз на сцені. В цей час, в цій країні, якщо тебе країна залишає тут, в театрі робити свою справу, то ти маєш робити її максимально повністю», — каже Гнатковський.
Він додає, що глядачі приїжджають до Франківська з усієї України та з-за кордону. Особливо його тішить, коли на виставах бачить людей з Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Харкова та інших міст.
Івано-Франківськ як один із культурних локомотивів України
Олексій Гнатковський називає Івано-Франківськ своїм улюбленим місцем і місцем сили. Водночас не погоджується з тим, що будь-яке місто чи культурний осередок варто проголошувати найкращим або єдиним центром.
На його думку, Франківськ — один із локомотивів, які рухають розвиток української культури. Важливу роль у цьому відіграє драмтеатр, який став простором взаємодії різних видів мистецтва.
Через театр поєднуються література, музика, живопис, кінематограф та інші творчі напрями. Це не просто місце, де показують вистави, а майданчик, на якому різні мистецькі продукти зустрічаються з глядачем.
Водночас актор закликає уважніше ставитися до самого поняття культури. Воно значно ширше, ніж мистецтво чи творчість.
Культурою є те, як люди одягаються, спілкуються, якою мовою говорять і як формулюють думки. Навіть предмети повсякденного вжитку та речі, які оточують людину, є частиною її культурного простору.
Тому Гнатковський воліє говорити не про один головний культурний центр, а про різні точки на мапі України, де виникають потужні творчі осередки та з’являються нові тенденції.
«Нам бракує грошей і правильного менеджменту»: про українське кіно
Якби Олексій Гнатковський мав можливість зняти власний фільм, він обрав би історичну тематику. Зокрема, хотів би побачити на екрані історію про Святослава Хороброго або Петра Сагайдачного та його похід на Москву.
Актор зізнається, що йому цікаве історичне кіно, однак водночас він хотів би, щоб в Україні знімали якомога більше різножанрових фільмів.
Під час розмови Гнатковський згадав про мистецький проєкт «Тисяча весен», відкриття якого відвідав напередодні інтерв’ю. Для нього такі ініціативи — підтвердження того, що в Україні є багато талановитих людей та ідей, яким потрібна підтримка.
На думку актора, українській культурі тривалий час бракувало двох речей: фінансування та якісного менеджменту.
«Нам бракує грошей, перш за все. Вливань у культуру, у виробництво. І, напевно, правильного менеджменту», — говорить він.
Тому виділення чотирьох мільярдів гривень на виробництво українського культурного продукту Гнатковський сприймає як дуже важливий крок. Він очікує, що завдяки цьому з’явиться багато нових фільмів на різну тематику.
Водночас не всі вони будуть однаково успішними. Актор зауважує, що мистецтво не можна вимірювати лише математичними формулами: не кожен задум вдається реалізувати однаково добре. Проте творчий процес, як і музика, потребує структури, передбачення та належного керування.
Сам Гнатковський не є кінорежисером, тому не береться говорити про те, як особисто знімав би фільм. Натомість хотів би, щоб в Україні створювали якомога більше якісного кіно — від документалістики до мелодрам, історій кохання, комедій та інших розважальних жанрів.
Він наголошує, що український глядач має отримувати широкий вибір власного продукту. Адже якщо вітчизняний кінематограф пропонуватиме лише патріотичне чи виховне кіно, незадоволений попит на розважальний контент люди шукатимуть деінде.
«Якщо ми будемо знімати тільки патріотичну, виховну історію, якесь глибоке артхаусне кіно, то ці потреби, які будуть незадоволені, — розважальний контент, — люди будуть шукати на стороні. І підуть куди? До російського наративу», — пояснює актор.
За його словами, це стосується не лише дорослих. Діти також споживають контент, який дивляться їхні батьки, тому російські розважальні програми, стендап чи інші продукти можуть непомітно повертати російську мову та культурні впливи в українські домівки.
Гнатковський наводить цифру: за його словами, 71% контенту, який споживають українці, становить російськомовний продукт. Він вважає це серйозною проблемою, адже культурна присутність Росії не зникає автоматично навіть під час війни.
«Найбільша боротьба йде за уми»
Для Гнатковського культура — це значно більше, ніж спосіб провести дозвілля чи отримати естетичне задоволення. Вона відповідає за дух, ідеї та світогляд суспільства.
Актор переконаний, що війна відбувається не лише на полі бою. Важлива боротьба триває за свідомість людей, їхні переконання та уявлення про власну країну.
Він проводить паралель між військовою зброєю та ідеями: перш ніж випустити снаряд, хтось має сформувати задум, навіщо це зробити. Так само і культура впливає на те, які ідеї стають важливими для суспільства.
«Тут найбільша війна йде в наших умах», — наголошує Гнатковський.
Він звертає увагу на публічні висловлювання окремих лідерів думок, які, на його переконання, можуть шкодити державі. Такі наративи розбалансовують суспільство в час, коли країні особливо потрібна згуртованість.
Актор вважає, що українцям необхідно працювати над формуванням власної національної ідеї та звільненням від російських наративів, які досі присутні в інформаційному й культурному просторі.
Саме тому інвестиції у кіно, театр, музику та інші мистецькі напрями він називає питанням національної безпеки.
Виховання дітей починається з прикладу батьків
Окремо в розмові Гнатковський торкнувся виховання дітей та того, як у родині формується ставлення до української історії, культури й суспільних процесів.
Він розповідає, що з дітьми свідомо говорить про історичні постаті, добирає для них книжки та літературу. Однак найважливішим вважає не спеціальні повчання, а власний приклад батьків.
У родині часто обговорюють політичні та релігійні погляди, історичних і сучасних діячів, різні суспільні ідеї. Діти чують ці розмови й поступово формують власне розуміння світу.
«Наші діти це чують, і їм не треба зайвий раз пояснювати. Вони бачать, вони наслідують своїх батьків», — каже актор.
Він переконаний, що батьки мають усвідомлювати відповідальність не лише перед майбутнім країни, а й перед майбутнім власної сім’ї. Адже діти багато в чому відображають те середовище, у якому зростають.
Сам Гнатковський виріс у простій родині, де, за його словами, було багато любові. Батьки досі живі, люблять одне одного, а йому та сестрі дали відчуття родинності й підтримки.
Актор із вдячністю згадує батьків, бабусь і дідусів. У його великій родині є традиція збиратися на Різдво. Іноді за одним столом може бути близько сорока людей.
У дитинстві родина не була заможною, проте батьки намагалися долучати дітей до культурного життя: ходили з ними до церкви, на вистави та концерти, коли мали таку можливість.
Цей досвід Гнатковський цінує й сьогодні.
Мрії, які стають планами
Олексій Гнатковський ділить мрії на дві категорії. Одні мають залишатися чимось нездійсненним і трохи фантастичним. Наприклад, із дитинства він мріяв знайти чарівну лампу з джином, який виконав би три бажання.
Ще одна така мрія — придбати мотоцикл Harley-Davidson, хоча актор і сам розуміє, що не дуже уявляє, куди на ньому їздив би.
Інші мрії, на його думку, мають поступово перетворюватися на конкретні плани.
Спочатку людина уявляє бажаний результат, потім визначає, що потрібно для його досягнення, розбиває велику ціль на невеликі кроки й починає діяти.
«Маленькими кроками великі цілі здобуваються», — говорить Гнатковський.
Він часто зустрічається зі студентами та школярами й обговорює з ними перспективи, амбіції та шлях до успіху. Актор радить не боятися ставити перед собою великі цілі.
Якщо людина хоче займатися політикою, варто мріяти про найвищу посаду. Якщо прагне стати актором — орієнтуватися на світовий рівень. Водночас важливо рухатися до мети чесними й послідовними кроками.
Гнатковський переконаний, що українці мають бути успішними в різних сферах. Адже країна, яка переживає такі великі втрати, повинна мати амбіцію стати сильною та розвиненою.
«Щоб виправдовувати ці жертви, ми маємо мати круту країну, успішну, яка буде в усьому класною», — каже він.
Музика, яка надихає
Серед того, що надихає Олексія Гнатковського, — передусім музика. Останнім часом він багато слухає гурт «Жадан і Собаки». Також йому подобається творчість Latexfauna — зокрема те, як музиканти працюють із текстами, конструюють думки та поєднують їх із музикою.
Серед улюблених гуртів актора — «Плач Єремії». До їхньої творчості він може повертатися знову й знову.
Окрім сучасної музики, Гнатковський свідомо слухає багато класичних творів. Каже, що це формує його смак та естетичне сприйняття.
Бліц з Олекцієм Гнатковським:
Якби у вас була можливість познайомитися з однією найвідомішою людиною у світі, навіть якщо її вже немає серед живих, хто б це був?
Василь Стефаник.
Найкращий метод, щоб почати щось робити, — це…
Підняти сраку і щось робити.
Моя улюблена справа — це…
Часто по-різному. Хай буде смажена картопля.
Найбільше, чого я боюся у своєму житті, — це…
Безпорадності.
Якби я побачив себе двадцятирічного, то порадив би собі три речі…
Я б себе взагалі не чіпав. Це все досвід.
У дитинстві я мріяв стати…
Пожежником.
Слова або розмова, які мені запам’яталися та надихають досі, — це…
Я пам’ятаю ці слова дуже чітко. Для мене це такі вектори. У мене їх багато. Три речі не скажу. Пам’ятаю розмову з батьком перед вступом на політологію. Не скажу вам, бо це з матюками.
Мене дратує, коли люди…
Тупі.
Найбільше, що або кого я ціную, — це…
Людей.
- Наступного тижня франківцям покажуть комедійну виставу Олексія Гнатковського “Про що мовчать чоловіки або Дикун Forever”
- Олексій Гнатковський зіграє афериста у новій комедії «За двома зайцями. 90-ті» (ФОТО)
- Франківський блогер Дмитро Варварук став учасником другого сезону шоу «Зрадники»
Джерело: galka.if.ua
Новини рубріки
Поліцейська з Прикарпаття стала чемпіонкою світу з універсального бою
17 листопада 2026 р. 20:49
На Харківщині загинув воїн із Коломиї Андрій Лесних
17 листопада 2026 р. 20:36
У Франківську нагородили понад 30 найактивніших студентів вишів та коледжів (СПИСОК)
17 листопада 2026 р. 20:36