Від бабусиного «Наполеона» до військової кухні: історія кухаря Олександра

20 листопада 2026 р. 04:47

20 листопада 2026 р. 04:47


Олександр досі пам’ятає смак «Наполеона», який готувала його бабуся. Вона була кондитеркою, навчала онука працювати з тістом, а він уважно спостерігав, пробував і потроху вдосконалював рецепти на свій смак. Тоді він ще не знав, що кулінарія стане його професією. Йому просто подобалося готувати.

Тепер Олександр готує для військових у Мукачівському прикордонному загоні. І добре знає, які страви тут чекають найбільше.

Його історією шляху поділилися у Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби України-Західний кордон, пише Фіртка .

У 2012 році, ще школярем, Олександр посів перше місце на шкільному ярмарку. Перемогла його шарлотка. Відтоді минуло чимало років: навчання на кухаря-кондитера, робота у львівських ресторанах, знайомство з українською, європейською та азійською кухнями. Але серед улюблених страв залишилися борщ і бабусин «Наполеон».

«В армії хлопці дуже люблять борщ, запечену курочку, тушковану картоплю, бо їм не вистачає домашньої їжі», — розповідає кухар.

Для нього це цілком зрозуміло, адже коли довго перебуваєш далеко від рідних, саме такої їжі й хочеться. Тієї, яку вдома ставлять на стіл без особливого приводу.

Олександр родом із Донецька. У 2014 році виїхав звідти, певний час жив на Закарпатті та у Львові, трохи працював і в Європі — освоював нові напрямки, зокрема азійську кухню. Ресторанна робота давала змогу розвиватися у справі, яку він обрав ще в юності.

У 2022 році долучився до територіальної оборони, займався волонтерством і чекав, коли його призвуть на військову службу. Це сталося у 2024-му. Тоді він розглядав різні варіанти, чим міг би займатися у війську. Так Олександр залишився кухарем.

У військовій кухні є свої особливості. Крупи, навіть приготовані з різними додатками, рано чи пізно набридають. Тож кухарі намагаються урізноманітнювати стіл, коли є така можливість.

Готують бограч, солянку, запечене м’ясо, шашлик, рибу. Тут важливо не тільки те, що лежить у тарілці. Коли всі збираються за столом, діляться їжею, розмовляють, вечеря хоч трохи нагадує ту, що могла б бути вдома.

Навіть у хліба є свої особливості. Його випікають за встановленими нормами, але кухарі додають щось від себе. Тому хліб у різних відділах прикордонної служби може відрізнятися.

Олександр не любить готувати механічно, повторюючи знайомі дії. Вважає, що кухареві потрібно постійно вчитися, шукати нові рішення й стежити за якістю. Цього ж бажає молодим колегам: не зупинятися у розвитку й пам’ятати, що за кожною приготованою стравою стоїть людина, яка її їстиме.

Після війни Олександр сподівається повернутися до ресторанної справи. Колишня команда досі зберігає за ним робоче місце — вже близько двох із половиною років. Тепер він чекає нагоди знову зайнятися улюбленою справою.

Удома на нього чекають дружина й донька. Дружина теж кухарка, вони познайомилися в ресторані. Домашні справи ділять приблизно порівну: вона краще дає раду випічці, Олександр більше любить готувати м’ясо. До них долучається й донька. Коли батьки пораються на кухні, вона ліпить вареники або допомагає дитячим ножем нарізати продукти.

«Я пішов служити, коли дитині було півтора року. Зараз їй чотири. Я не бачу, як вона росте, як розвивається. Хочеться більше часу проводити з донькою», — каже Олександр.

А поки готує для побратимів. Серед страв, які любить сам, залишаються борщ і той самий «Наполеон». Перша нагадує про домашні обіди, другий повертає в дитинство — до часу, коли близькі були поруч і можна було легко зібратися за одним столом.

Від бабусиного «Наполеона» до військової кухні: історія кухаря Олександра

Джерело: firtka.if.ua