Навчаюся протягом життя, мені все цікаво - Тетяна Ткач, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine

16 жовтня 2024 р. 12:13

16 жовтня 2024 р. 12:13

Учительку англійської мови Кагарлицького ліцею №3 Тетяну Ткач визнано однією із найкращих вчителів України за версією премії Global Teacher Prize Ukraine. КагарликCity розпитав пані Тетяну про її участь в Премії, уподобання, плани та бачення школи майбутнього.

Вчителька Кагарлицького ліцею №3 Тетяна Ткач - фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine, під час церемонії оголошення переможців Автор: фото із сторінки Тетяни Ткач у facebook

"Це не конкурс, а Премія, - Тетяна Ткач відразу окреслює основну відмінність: ми не змагалися, ми ділилися досвідом".

Англійська - важлива

- Що це у Вас за штука така? (В кабінеті у вчительки на столі бачимо цікаву конструкцію).

-Це 3D-пазл визначних місць Лондона. Тут Біг Бен, Лондонське око, Букенгемський палац, Tower Bridge, тобто всі, всі визначні місця.

Тепер і я побувала в Лондоні. В старших класах є тема країна, мову якої вивчаємо. Якщо раніше я показувала фотографії, які зробила моя подруга в Лондоні, то тепер уже показуватиму фотографії, які я зробила, будучи там.

Англійська мова дуже важлива в наш час, зараз дітям не треба казати вчити англійську мову, вони всі це знають. Багато наших дітей виїхали за кордон, і ті учні, які добре знали англійську мову, вони швидше влилися у освітні колективи у тих країнах, в які вони, на жаль, перемістилися. А це фільми, це кіно, це нові знайомства, це розмовні клуби, зараз дуже багато можливостей.

Все почалося з ініціативи директорки

Особливою цікавинкою в кабінеті у Тетяни Ткач є ось цей 3D-пазл із визначними місцями Лондона Автор: Валентин Владіміров

- Тепер, власне, давайте поговоримо про Премію. Розкажіть про Вашу участь у ній?

- Ще у 2021 році Наталя Володимирівна, це моя директорка, підштовхнула мене до того, щоб я подала заявку на участь в Премії. Тоді я навіть не увійшла в 50-ку, але мені прийшло запрошення на церемонію вручення головного приза. У цей час ми з колегами були на святкуванні в Києві у театрі імені Франка, і я серед інших повідомлень пропустила лист від Освіторії - організатора Премії.

А вже коли я приїхала додому і відкривши пошту побачила запрошення, то ну відповідь написала листа, що мені дуже шкода, що пропустила таку церемонію.

Після широкомасштабного вторгнення Премія не проводилася в такому широкому форматі, як у цьому році - збирали тільки історії вчителів, які, наприклад, були волонтерами або допомагали тваринам, притулкам, або історії вчителів, які пішли захищати нашу країну. А такого масштабного проведення не було - керівники Премії, вважали, що недоречно у цей час проводити такі церемонії. Але дуже багато було заяв і листів від вчителів, які хотіли бути почутими, і хотіли подавати заявку на премію.

Тож в цьому році організатори вирішили провести премію так, як воно має бути. І знову ж Наталя Володимирівна мені сказала: «Ви маєте подати заявку і маєте бути почутою». Тож, якби не Наталія Володимирівна, я б знову не подала заявку.

У цьому році я увійшла у 50-ку, потім в десятку. Всі, хто потрапив в десятку - вже переможці. До фіналу доходять лише 10 учителів.

Анкети, інтерв'ю, активності, майстерки та нові друзі

- Що треба було робити, щоб взяти участь у Премії?

- Спочатку потрібно відповісти на питання - своєрідну анкету. Найперше - хто ви такий, як ви прийшли до вчительства. Також питання про громадянську освіту, про те, яку участь ви берете в освітньому
середовищі, як ви поширюєте вчительство, чи не тільки у своєму місті, а, наприклад, в громаді, або в області, чи в Україні. Що ви робите, які методи, інноваційні прийоми або технології використовуєте. Там чималий такий перелік, велика анкета. За пару годин її не зробиш. Я робила частинами, коли мала час.

Так учні Тетяни Ткач привітали свою учительку із перемогою Автор: Валентин Владіміров

Потім, коли потрапляєте в 50-ку, вам приходить повідомлення рухатися далі. Але, мабуть, не всім.

От я працюю у міжнародній програмі Європейського Союзу і Twinning, і в нас є амбасадори цієї програми (я цього року амбасадор у Чернігівській області), так от, у нас шість вчителів англійської мови були у п’ятдесятці, із них чотири - амбасадори програми ЄС. Але лише одна я робила після п’ятдесятки відеовізитівку.

Після того, як журі передивляється візитівку (вона десь на 3 хвилини), вони запрошують на інтерв’ю.

Хвилювання під час інтерв’ю не було взагалі, тому що атмосфера там дуже позитивна. Питання ставлять по роботі: як ви проводите уроки, як там діти, як ви, що таке диференціація і так далі. Тобто, не було надто зарозумілих питань, ніякої політики - все не по предмету, а по вчителюванню, по освіті.

- Скільки тривала ваша участь у Премії до нагородження?

- Нашу десятку запросили у Центр оцінювання, і ми три дні були в Ужгороді, де в нас було дуже багато активностей, наприклад, проводили з нами різні квести.

Нам треба було провести майстерку на 10 хвилин зі студентами. Але з ким її проводитимемо, ми вже дізналися, коли приїхали у Мукачівський державний університет.

Тетяна Ткач ділиться досвідом участі в премії Global Teacher Prize Ukraine Автор: Валентин Владіміров

Незвичністю цієї майстерки було те, що, по-перше, вона мала тривати 10 хвилин, по-друге, тебе ставлять в парі з вчителем зовсім іншого предмету. В мене напарником був Саша Думишенець з Києва. Він вчитель інформатики, в мене англійська мова, і треба було, а це одна з умов, знайти спільну діяльність, яку ми робимо викладаючи свій предмет. Ми взяли гейміфікацію, тому що це є в усіх предметах. Якщо коротко, то на основі якоїсь ігрової програми робляться уроки. З інформатики у нас були алгоритми, а з англійської мови - слова до теми погода. Студенти мали скласти програму-гру за допомогою оцих алгоритмів і англійських слів. Тобто за допомогою гри вивчаємо предмет.

Вчителі важливі

- Що особисто вам дала участь у Премії?

- Дуже багато. По-перше, одним із девізів цієї премії є «Вчителі важливі». Чи ми були на підготовці до цієї Премії, чи в Оцінювальному центрі, нам члени журі, організатори завжди показували, що ми важливі. Також, це нові знайомства, поширення свого досвіду і запозичення досвіду інших. Тому, що ця наша десятка дуже потужна, і, як сказали організатори, за всю історію Премії, а це вже восьмий рік, найдружніша. У нас не було ніякого змагання один між одним, що «я осьо», суперництва, що я буду першим, і тільки я, а не ти. Цього зовсім не було.

Новими були й такі активності, наприклад, як дебати. І це був дійсно досвід, досвід, як проводити ці дебати. І тому багато з нас вирішили, що це можна спробувати провести у своїй школі або у своїй громаді - такі змагання по дебатах. Дебати - це не суперечка, це дискусія. Про що можна дебатувати? Ну, наприклад, ми витягували листочок, де була написана тема, а на наступному листочку вже писалося чи ти будеш «за» питання яке обговорювалося, чи «проти».

Тобто не важливо, якщо ти реально «за», бо якщо в тебе попало «проти», ти маєш відстоювати позицію «проти».

Десятка фіналістів премії Global Teacher Prize Ukraine Автор: фото із сторінки Тетяни Ткач у facebook

Ми не бачили, як інші вчителі проводили це дебатування. Нам дали кімнату, дали 7 хвилин, і за цей час ми могли якісь собі нотатки зробити. Ми із колегою написали тільки по два речення, і більше в нас нічого не було в голові. Все що в голову приходило під час дебатів, то вже ми розказували на сцені - проходило все це перед студентами Мукачівського державного університету. Бо студенти були в ролі журі. Це те, що було мені зовсім нове.

Ну, і, звичайно, дружба, що склалася між нами. Я тепер знаю, що в мене, наприклад, в Тернополі є де зупинитися, є де зупинитися в Києві, у Львівській області, в Харкові… Це дуже цінно.

Дуже цінно, що ми дійсно, як спільнота, ми собі навіть зробили групу у телеграмі і назвалися «Сім’я фіналістів». Тобто оце слово «сім’я», воно дуже багато каже - ну не було суперечок між нами. До останнього ніхто не міг подумати, хто буде переможцем. Тому що всі були рівні.

- Чи отримали Ви щось від участі в Премії в матеріальному плані?

- Ще до того, як нас оголосили десяткою переможців, про нас вже знали, що ми є от такі. І до нас звертаються люди, школи, професійні центри, дуже багато організацій, які хочуть бачити нас в себе як спікерів. А поширення свого досвіду, це супер.

Якщо не вихователька, то - вчителька

- Коли Ви вирішили стати вчителькою?

- Це питання в мене навіть було у заявці та в самопрезентації.

Я родом з Чернігівської області, з маленького села Радичів, яке розташоване на річці Десна. Це козацька місцевість. Також у нас у нас поряд найбільше городищ часів Київської Русі. У нас знаходили багато бивнів мамонтів. А ще поряд по Десні, через кілька кілометрів знаходиться село Мезин - там стоянка первіснообщинних людей часів палеоліту де знайшли багато всіляких унікальних виробів.

Село наше красиве, але ніяких розваг там не було, крім клуба. А в клуб батьки нас пускали лише, мабуть, після сьомого чи восьмого класу, в нас восьмирічка була, і тому я завжди любила гратися з дітьми, які жили поблизу. Ми вчили пісні, вірші, інсценували якісь вистави. А коли дівчата збиралися вже в клуб, а я ще не готова була, бо в мене ж тут театр свій, своя школа, то вони спочатку дивилися те, що ми підготували протягом дня - наш концерт - а потім я йшла переодягатися в клуб.

Подарунки вчительці Автор: Валентин Владіміров

Тож насправді я хотіла бути не вчителькою, а вихователькою в дитячому садку. Але одна із моїх двоюрідних сестер, а я була серед двоюрідних найменшою - в мого батька в сім’ї було 5 сестер і братів, яка вже була вихователькою в дитячому садку, сказала «ні, одної виховательки нам хватить». Тоді я кажу: ну якщо на виховательку не дозволяєте, то я тоді буду вчителькою. Хоча одна з бабусь казала: іди Таня на «рахівничка», бо, каже, Галя у нас «рахівничок» - одна з сестер була бухгалтером, вона називала її «рахівничком».

Але я вже собі вирішила ким стану. На «рахівничка» я не пішла, а пішла, в нас була восьмирічка, в сусіднє (через одне) село за 9 кілометрів від нас, у дев’ятий-десятий класи.

Після школи я навчалася в Ніжинському державному педагогічному інституті імені Гоголя. У нас був потужний університет. Через заполітизованість того часу, вивченні історії КПРС, що не всякий міг і хотів робити, в першу зимову сесію вже дуже багато студентів наших із груп мусили покинути інститут, тому що в них історія була “два”. Але англійська, німецька була 5-4, і через рік вони без проблем йшли навчатися в Київський лінгвістичний інститут. Там викладачі дуже цінували наших студентів.

Люблю передавати свої знання та не люблю пропускати школу

- Які у Вас були мрії, коли подавалися на Премію?

- Коли я перший раз подавалася, в мене була мрія освітній простір, але через те, що ми вже освітній простір в ліцеї зробили за допомогою вчителів і дітей, то цього року в мене була мрія STEM-лабораторія. Це навчальний кабінет, укомплектований усім необхідним для роботи над проєктами за концепцією STEM. STEM — це від слів «природничі науки» (Science), «технологія» (Technology), «інженерія» (Engineering) та «математика» (Mathematics).

- Чи вистачає Вам часу і на викладацьку роботу, і на інновації?

- Навчаюся протягом життя - мені просто все цікаво, звичайно, на все не вистачає часу, реєструєшся, але бачиш, що вже треба обирати.

Чоловік мені скинув якось відео, суть якого така: «ти наче поряд зі мною, але тебе наче немає».

Я приходжу зі школи, їсти зварила, бігом за комп’ютер, в мене або навчання, або уроки, або мені треба проєкт робити. Зараз в мене знову два міжнародні проєкти, в мене дуже багато пропозицій - поїхати туди, виступити там. От Британська рада знов організовує - якщо я пройду, то в Ужгород треба їхати.

Дуже не люблю, коли я пропускаю школу, у нас є заміна, але ж ви розумієте, що кожен вчитель один і той самий предмет проводить по-своєму.

У наш час без інновацій не обійтися, зазначає Тетяна Ткач Автор: Валентин Владіміров

Стосовно інновацій, то була така історія - десь у 2016 році, коли наша школа, тоді ще школа, стала однією з 24-х опорних шкіл, вона виграла в конкурсі, і нас, вчителів опорних шкіл, Британська рада запросила на навчання. Тренінг називався «Навчання для успіху». Тоді я не дуже хотіла туди їхати, бо вважала, що вже все знаю, я практик, я працюю в школі, що там мене Британська рада та навчить. Але поїхала, і цей тренінг превернув все моє уявлення про те, що має бути, з ніг на голову. Там дуже багато було такого для нас нового. Наприклад, дитиноцентризм: нас вчили такого, про що дозвіл використовувати на уроках з’явилися пізніше: що ми маємо бути мобільними, ми можемо розраховувати на те, що сьогодні є в мене тема, і я маю право зробити цю тему п’ять уроків або шість замість двох чи трьох. Такого ще тоді не було, але Британська рада нас цьому навчала. Навчала, що ви хазяйка на уроці, ви бачите і знаєте своїх дітей, скільки часу їм потрібно на вивчення тієї чи іншої теми. Тобто, що вчитель має бути гнучкий до потреб своїх учнів, до їх інтересів, вибирати ті теми, які їм подобаються, знати їхні потреби, тобто бути націленим на, персоналізацію, диференцію.

І зараз я дуже радію, що потрапила на той тренінг. І дотепер я працюю з Британською радою, я фасилітатор курсів Нової української школи, і вже мені прийшло запрошення подати заявку на тренерську діяльність на профільну освіту. В нас профільна освіта запроваджується з 2027 року, і тому Британська рада не стоїть на місті, вона шукає вчителів, щоб їх навчити як тренерів, і щоб ми далі розповсюджували свої знання. От в мене на тренінгах були вчителі з усієї України, спочатку - це Київська область, тоді Черкаська, Одеська, а потім і вся Україна. Це дуже класний досвід, коли ти доносиш і розповсюджуєш те, що знаєш сама. А ще радієш, коли твої колеги, яких ти навчала, пишуть і показують тобі, роблять фотографії і імплементують ті знання, які вони отримали на тренінгу.

Майбутнє освіти: штучний інтелект та обмін досвідом

Тетяна Ткач показує учням один із подарунків від спонсорів Премії Автор: Валентин Владіміров

- Якою Ви бачите школу майбутнього - не далекого, а за кілька років?

- Перше, що потрібно, це впровадження в навчання штучного інтелекту. Ми без нього вже ніяк не можемо. Адже його використання є скрізь - не тільки в освіті, в усіх сферах. І, звичайно, дітей треба вчити, як ним користуватися, не просто взяв і списав.

От мені, як вчителю, треба якусь картинку, а я її, наприклад, в Пінтересі не можу знайти, тому я можу використати ШІ. На початку уроку я виводжу малюночок, згенерований ШІ, і діти можуть здогадатися, про що сьогодні буде урок.

Це дуже корисно, але, звичайно, ми не можемо все це бездумно використовувати. Тому технології - це перш за все плюс, і вони будуть застосовуватися.

Ще я бачу повернення до того, як раніше було коли університети поширювали свій досвід як стажування. Я бачу, що це буде. Якщо ми, наприклад, зараз, я вже згадувала міжнародну програму Європейського Союзу і Twinning, так само є програма Эрасмус+, це якраз схоже на таке стажування. Іноземні партнери створюють спільний проєкт, він буде мобільний, тобто діти їдуть в якусь іншу країну, наприклад, Португалію, вони навчаються там, вони розробляють проєкт, а з Португалії приїжджають діти, наприклад, ну не можуть зараз приїхати в Україну, але я вірю, що це скоро буде, в іншу країну, яка є партнером, теж на стажування. Розвивають далі цей проєкт.

Подарунок вчительці

Коли ми завершували інтерв’ю до кабінету зайшли двоє дівчаток та троє хлопців - учнів старших класів. Привітали свою вчительку із перемогою в Премії та подарували їй квіти й торт. Це, мабуть, і є найвище визнання досягнень вчителя!

Київські