Марина Саркісян: «Я не можу ні жити, ні творити поза межами України»

08 листопада 2024 р. 15:53

08 листопада 2024 р. 15:53

Марина Саркісян — українська художниця вірменського походження, майстриня петриківського розпису, каліграфиня, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Спілки дизайнерів України. Про неї розповідає Переяслав .City.

7 листопада у Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбулося урочисте відкриття її персональної виставки «Рутенія. Літери, вбрані у вишиванки». Пані Марина не вперше привозить свої роботи до Переяславського Заповідника — це вже третій виставковий проєкт за її участі.

Раніше майстриня працювала в техніці петриківського розпису, вдало поєднуючи його з вірменськими традиціями, зображуючи хачкари (традиційні кам’яні різьблені хрести) та аревахачі (вірменські знаки вічності у вигляді хреста), оздоблені витонченими українськими квітковими візерунками. А віднедавна художниця захопилася каліграфією, і результатом цього захоплення у мистецьке зображення абетки стали «літери, вбрані у вишиванки». У представлених роботах майстриня вперше поєднала петриківський та самчиківський розпис (крупний яскравий зубчастий малюнок, схожий на гобеленовий, поширений у південно-східній Волині — авт.).

Виставка експонуватиметься до 1 грудня

На відкритті було багато гостей — генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич, начальник відділу культури і туризму Переяславської міської ради Валентин Шуткевич, секретар Переяславської міської ради Лідія Оверчук, викладачки Університету Григорія Сковороди в Переяславі Ольга Стрілець та Валентина Губенко, директорка університетської бібліотеки Ольга Шкира, директорка Переяславської художньої школи імені Петра Холодного Ірина Кузьміцька, керівниця гуртка «Дизайн композицій» Будинку художньої творчості дітей, юнацтва та молоді Тетяна Буторіна. Усі вони вітали художницю, захоплювалися її мистецьким хистом та творчістю.

Але була ще одна візитерка, поява якої стала справжнім сюрпризом для пані Марини. Привітати Марину Саркісян і подякувати їй прийшла волонтерка Інна Марченко. Минулого року працівники Заповідника влаштували благодійну виставку-продаж картин переяславських художників за ініціативою різьбяра-самоука з села Світанок Івана Чередніченка. Марина Саркісян передала 18 своїх картин, більша частина яких була продана, а кошти спрямовані на допомогу ЗСУ. Пані Інна подякувала мисткині за підтримку Збройних сил України, а також звернулася до присутніх дітей: «Прошу вас, старайтеся, малюйте і надсилайте свої роботи нашим захисникам, для них це важливо, вони дуже чекають на такі вісточки від вас».

Джерело натхнення — проєкт Василя Чебаника «Рутенія»

Під час відкриття виставки пані Марина провела невеличку екскурсію, розповіла про представлені картини і про те, що привело її до захоплення каліграфією.

– Ця ідея періодично з’являлася ще в 2015–16 роках, але на курси каліграфії я пішла тільки у 2020 році, і потрапила до Вероніки Чебаник — доньки Василя Чебаника. Мені ця жінка одразу сподобалася, і мені схотілося більше про неї дізнатися. І Гугл викинув інформацію про її батька. Я три дні не малювала, переглядала матеріали, інтерв’ю, все, що могла знайти про цю людину і її дітище — “Рутенію”. І зрозуміла, що це — саме те, чим я хочу займатися найближчим часом, — розповіла пані Марина.

Василь Чебаник — український художник-графік, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019). Автор проєкту «Рутенія. Графіка української мови», розробник дизайну Конституції України — церемоніальної книги, на якій присягають Президенти України на інавгурації, а також посвідчення «Президента України» (1996), дипломів Шевченківської премії, візуальної символіки Києво-Могилянської Академії, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, Публічної бібліотеки імені Лесі Українки та ін.

«Рутенія» — узагальнена назва шрифтів та шрифтових гарнітур для української абетки, створених протягом 2000–2023 рр. Василем Чебаником на основі традицій руської доби та козацьких скорописів у рамках проєкту «Графіка української мови». Налічує загалом 63 шрифти (Rutenia_Bold, Rutenia Arial, Rutenia Decor, Rutenia Nezalezhna, Shypshyna Cursive, Sofia Kyivska, KrasnopysChebanyk, Krasnopys Chebanyk, Chebanyk Grotesk Cond та ін.). Метою автора було створення державного шрифту, який би виконував роль національного державного атрибута та засобу самоідентифікації нації, а також як засобу зображення мелодійної української мови, як одного з символів суверенності держави, як частини візуальної культури нації.

Над цим складним завданням свого часу працювали Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Павло Ковжун, Святослав Гординський, Василь Хоменко, Яків Гніздовський, Лесь Лозовський, Роберт Лісовський, Петро Холодний, Леопольд Левицький, Володимир Юрчишин та ін. Проте саме робота В. Я. Чебаника вважається найбільш вагомим національним здобутком у царині візуалізації української мови.

Мистецтво під час війни

Серед експонатів є роботи, створені тушшю під час евакуації. Художниця розповіла про драматичні події, які спонукали її до цих творів.

– У 2022 році мій син жив на Осокорках зі своєю дівчиною, а я поїхала до них у гості. Це було 24 лютого. Я залишилася у них ночувати. О 3-й ранку телефонує її батько і кричить криком у слухавку: «Війна! Росіяни підходять до Києва, тікаймо негайно!». Вони з дружиною через кілька хвилин під’їхали, вкинули всіх нас в автівку, і так ми втекли з країни. У паніці я нічого з собою не взяла, крім необхідних речей, документів, паперу й туші.

Спочатку вони їдуть у Польщу, далі – в Хорватію, далі – збираються ще кудись, і я з ними, куди ж мені подітися? І розумію, що вони просуваються далі й далі вглиб Європи, а мені треба додому, у мене там картини! Чоловік на той час був на заробітках у Празі. Я йому дзвоню і кажу: «Як хочеш, але я їду до тебе, а тоді з Чехії в Україну». Син кричить: «Мамо, що ти робиш!», чоловік репетує ще голосніше, а я не знаю, як їм пояснити, що тут усе чуже, не моє, не те! Війна чи не війна, але моя Батьківщина – це Україна!

Двічі я купувала квиток на автобус Прага – Львів, і двічі мені повертали кошти – ніхто не хотів у березні 2022 року їхати в Україну. Нарешті на третій раз пощастило. Від Львова їхала потягом у купе з військовими. Вони питають: «Жіночко, а куди ви їдете?» ‒ «До Києва». ‒ «Ви нормальна?». Уявляєте, так і сказали! І ці мальовки були створені в машині, в потягу, в гуртожитку, на коліні, на підвіконні, на лавці в парку… Я не можу ні жити, ні творити за межами України. Мій дім – тут, моя душа – тут. І всі мої картини також тут!» – емоційно розповідає пані Марина – етнічна вірменка…

Майстер-клас для дітей та молоді

Марина Саркісян провела майстер-клас для вихованців БХТДЮМ та студентів університету. Вона старанно готувалася завчасно, і запропонувала дітям намалювати яскраву фантастичну квітку-тризуб у техніці самчиківського розпису. Коли квітка була готова, художниця за бажанням дітей робила на їхніх малюнках каліграфічні написи: «Слава Україні!», «Героям слава!», «Слава Нації!».

Наймолодшою учасницею заняття була вихованка Будинку дитячої творчості 5-річна Єва , а найстаршим – 22-річний студент університету Роман . Пані Марина не очікувала, що прийдуть такі маленькі діти, казала, що намалювала б для них простішу заготовку. Але малюки дуже старалися, і всі справилися з непростим для їхнього віку завданням. Діти та їхні наставники були в захваті і від витонченої оригінальної самчиківської мальовки, і від щирої турботи майстрині, яка жодну дитину не обділила увагою – допомагала малювати, підказувала, хвалила, фотографувала діток із їхніми готовими роботами.

Джерело натхнення для захисників

– Наші воїни замовляють написати їхні імена літерами “Рутенії” поруч з ім’ям коханої або дружини. Це надихає мене творити далі, — поділилася художниця.

Серед її робіт на виставці також є літери, кожна з яких має символічне значення: «Щ» — «Щастя», «Ж» — «Життя», «Д» — «Добро», «М» — «Мати», «Н» — «Надія», «К» — «Козак Мамай». Окрім цього, на виставці можна побачити зображення України у вигляді фантастичної «Птахи Калини», «України Нескореної», портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Павла Тичини, виконані каліграфічними літерами, стилізовані квітки-тризуби та інші роботи, що відображають українську національну культуру.

– Я ще хочу спробувати зображувати літери «Рутенії» у витинанках, але це буде пізніше. Після цієї виставки я повезу свої роботи в Будапешт, і там теж буду проводити майстер-класи для всіх бажаючих. Хай люди знайомляться з неповторним мистецтвом України і захоплюються ним, – каже на прощання пані Марина.

Київські