У Переяславі проводять Андріївські вечорниці з "кусанням калити", яку печуть за давнім рецептом

28 листопада 2024 р. 21:20

28 листопада 2024 р. 21:20

Працівники НІЕЗ «Переяслав» у період 25-29 листопада проводять «Андріївські вечорниці». Програму такого традиційного українського обрядодійства підготували насамперед для дітей шкільного віку. Як зачиналася ця історія і що відбувалося в ці дні, дізнався Переяслав .City.

«Кусати калиту» вирішили спонтанно

День св. Андрія Первозванного в Україні раніше святкували 13 грудня. Після переходу Православної Церкви України на новоюліанський календар, цей день відзначають 30 листопада.

Молодіжні гуляння-вечорниці «на Андрія» – здавна були найочікуванішими для парубків та дівчат на виданні. Хлопці вдавалися до різних бешкетів та жартів, дівки збиралися на різні ворожіння. Втім були й інші забавки, які тепер охоче відтворюють саме для дітей.

– Вперше ми провели таке свято чотири роки тому, і вийшло це спонтанно, – розповідає Наталія Ревега, наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав». – Тоді ми вперше відкрили хатинку Святого Миколая, у «Світлиці» влаштували виставку новорічних іграшок. А потім вирішили ще й на день св. Андрія запросити дітей «кусати калиту». І це всім так сподобалося! Наступного року мені вже телефонували: «Ми до вас їдемо кусати калиту, записуйте нас!». Ось так і започаткувався наш захід.

До речі, я знайшла давній рецепт випікання калити, і ми її готуємо з Тетяною В’ячеславівною Виногородською, моєю незмінною помічницею та колегою. Робимо її зі здобного тіста, щоб вона була смачною. У кінці святкування всі разом доїдаємо нашу «покусану калиту», а ще обов’язково пригощаємо діток варениками та чаєм.

Етносвята популярні у дітей з великих міст

– А які ще розваги пропонуєте дітям?

– Я завжди розповідаю нашим маленьким гостям історію, традиції та обрядовість цього свята. Адже основна наша місія – популяризувати українську культуру в доступних формах і для різного віку як через розповіді, так і через відтворення звичаїв.

Звісно, для дівчаток-підлітків це забава, і важливо, що наша – народна традиційна. Наприклад, влаштовуємо ігрові ворожіння на ім’я судженого: виходимо на вулицю і запитуємо у випадкового перехожого, як його звати. Або «на чоботи»: дівчатка ставлять своє взуття чергою від лави до порога, і чий перший чобіток торкнеться порогу, та першою знайде собі пару. А ще дівчатка набирають в оберемок дров і тоді рахують, якщо виходить парне число, то це означає заміжжя протягом року.

На такі свята ми не пишемо сценарії, ролі, ніхто не заучує якісь слова, бо це ж не урок. Всім заправляє господиня вечорниць – Солоха, тобто я. На наших заходах завжди тепла домашня атмосфера. Ми дбаємо про те, щоб дітям було цікаво і вони не стомлювалися, саме такий підхід є запорукою популярності наших вечорниць серед дітей.

– Чи багато охочих потрапити на ваші вечорниці?

– Більше, ніж можемо прийняти. Це учні 3-9 класів і не тільки місцевих шкіл. До нас їдуть переважно з Києва, Броварів, Лубен, одного разу просилися навіть із Кропивницького. Такі етносвята, які занурюють дітей у чарівний світ давніх народних традицій, дуже популярні у мешканців як столиці, так і інших великих міст.

А невдовзі ми відкриємо хатинку Святого Миколая. Серед охочих потрапити до нього в гості – уже справжній аншлаг. І відкрию вам невеличкий секрет: цього року разом із добрим дідусем будемо виготовляти Дідуха Перемоги!

Традиція "кусання калити"

Із давніх-давен святий апостол Андрій був шанований нашим народом і вважається покровителем України.

Традиційно на свято св. Андрія влаштовувалися святкові вечорниці, на які збиралися неодружені хлопці та дівчата з усього села. Дівчата приносили борошно, родзинки, мак, замішували тісто та пекли особливий калач у формі сонця – калиту.

Коли до хати приходили хлопці, то влаштовували різні ігри, танці та «кусали калиту». Її прив’язували за стрічку до сволока, або ж до довгої палиці, яку тримав «пан Калитинський». В другій руці він тримав квач, обмащений сажею, і намагався вимазати кожного, хто підступався до калити. Іноді Калитинському в цьому допомагав Писар.

Той, кому вдавалося вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді звався паном (панною) Кочержинським і скакав до Калитинського. Між ними відбувався жартівливий діалог. Хлопці та дівчата, що теж підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але спочатку мали відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто все ж калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться.

Учні відтворюють обряд "кусання калити" Автор: архів

Київські