Посуд «для краси»: а ви маєте радянський кавовий сервіз у маминому серванті? ФОТО

21 грудня 2024 р. 20:28

21 грудня 2024 р. 20:28

Ми вже писали про лікерні набори «Рибки» , які ще років двадцятть-тридцять тому масово продавалися навіть у сільських магазинах і стояли в кожному буфеті, проте ними ніколи не користувалися. Такий «парадний» посуд у ті часи був нерідкістю. Сьогодні Переяслав .City розповість про кавові сервізи у побуті наших бабусь та мам.

Сервізи «не для всіх»

Крім "Рибок" на скляних полицях буфетів обов’язково шикувалися кришталеві салатниці, цукерниці, ошатні чайні пари і, звичайно, різноманітні столові сервізи на 12 персон, як правило, дефіцитні і не надто функціональні.

Загалом хороший столовий, чайний, кавовий сервіз із тонкої порцеляни, оздоблений вишуканим розписом, витонченого дизайну був колись предметом гордості для людей старшого покоління, своєрідним символом достатку та добробуту радянської сім`ї.

Порцелянові чашки та тарілки прирівнювалися до музейних експонатів – ними ніколи не користувалися в будні. Але такий фарфоровий посуд тримали на видному місці – на засклених полицях буфетів чи «гірок» у вітальні. Супниці, салатниці, ікорниці та соусниці «виходили в світ» тільки на святкове застілля і то не завжди – «шкода, ще розіб’ють».

Таке бережливе, трепетне ставлення пояснювалося тим, що тоді сервіз можна було «конвертувати» в придане або передати в спадок. Дорога якісна порцеляна вважалася достойним подарунком. Часто родичі та друзі «скидалися» грішми, щоб презентувати саме сервіз молодятам чи ювілярам.

Іноді стати щасливим власником такого набору було зовсім непросто: окремі, найкращі зразки у відкритий продаж не надходили, їх «діставали» через «своїх». Наприклад, сервізи з авторськими розписами (чайний «Вечірній», Київ; кавовий «Білі троянди», Борислав), столовий від 24 персон із майже сотнею предметів (Коростень, Полтава, Полонне) та ін. Серед сервізів «не для всіх» можна було навіть знайти іграшкові чайні набори, адже лялькам теж більше подобалося «пити чай» із порцелянової чашечки, а не з пластмасової.

А ще в 1980-х роках дефіцитним товаром, зведеним у ранг культового, вважався сервіз «Мадонна» виробництва НДР (Німеччина) – з райдужною перламутровою поливою, пишним золочінням та сценами зваблення Зевсом німфи Калісто. Незважаючи на надмірне оздоблення аж на межі з несмаком, у Союзі «Мадонна» була ознакою такої собі буржуазності, її купували «з рук» за великі в ті часи гроші – 25–30 радянських рублів. Це була третина зарплати інженера.

Щасливчики могли привезти такий із відрядження в країни Балтії (тоді казали – Прибалтика) чи й закордону. Зараз ціна цього сервізу на різноманітних маркетплейсах – у межах 20 000 гривень.

Сервіз «Мадонна»

Кавовий «Білі троянди». Борислав

Сервіз «Вечірній». Київ

Кавовий сервіз "Ожина Кремгес". Світловодськ

Масове виробництво кавових сервізів і брак напою

Існував у радянському побуті і своєрідний парадокс: кавовий сервіз можна було купити навіть у сільському магазині, а ось власне кава в Союзі була дефіцитом.

Коли натуральна кава, навіть розчинна індійська (про бразильську мелену і мови не було) якимось дивом з’являлася на прилавках магазинів обласного центру, її тут же розмітали. Покупці у райцентрах каву бачили здебільшого тільки на картинках. Тому банка кави цінувалася, як пляшка хорошого коньяку, і нерідко слугувала презентом при вирішенні особистих питань. Навіть тара – металева коричнева баночка з зображенням індійської танцівниці в сарі золотистого кольору була цінною. У ній зберігали ґудзики, нитки чи прикраси, а всередині такої "скриньки" ще довго зберігався приємний аромат.

Однак навіть це це було мало кому доступно, «пролетаріат» задовольнявся кавовим напоєм з цикорію, куди додавали власне кави не більше 15 відсотків. Такі напої містили іноді й інші складники: різні злакові і навіть… жолуді.

Про капучіно, американо, еспресо, глясе у колишньому СРСР не знали взагалі. Цікаво, що навіть у кінострічках дуже рідко можна було побачити, що герої п’ють саме каву.

Сервіз весільний. Коростень

Кавові сервізи масово виготовлялися на порцелянових заводах України, їх охоче купували, щоб ніколи з них не пити. Сервзи були відносно недорогими і дуже красивими, тонкостінними, з філігранним розписом. Це була прикраса дому. Іноді ошатний «ляльковий» сервіз так і сумував десятиліттями у серванті, врешті-решт опиняючись на «блошиному ринку» або в музейній колекції.

Натомість своєрідний проміжний варіант – чайно-кавовий сервіз був досить практичним, такі виготовляли більш масово. Вони були дешевшими, простішого дизайну, з яскравими деколями, і ними вже залюбки користувалися в повсякденному побуті. Набір посуду з невеликою кількістю предметів виробництва Городниці, Довбиша, Баранівки, Полтави, Полонного могла собі дозволити навіть сім`я з дуже скромним достатком.

Сервіз "Городниця"

"Ніхто не п’є з нього каву"

– Я ще пам’ятаю часи, коли все було в дефіциті , – каже Люба . – Як мама після роботи зайшла до квартири така радісна, а в руках у неї – велика коробка. Ми з сестрою допомагали її розпаковувати, і так тішилися «іграшковими» чашечками з блюдцями! Кращих візерунків за червоні та оранжеві квіточки з зеленими листочками і позолотою для нас тоді не існувало.

А якими ж були смачними млинці з тих тарілок, яким запашним видавався чай із тієї чашки!.. Минуло вже 47 років, а цей сервіз, хоч уже й не повний, досі стоїть на моїй полиці. Для мене це – щемкий до сліз спогад: дитинство, мама, спокій, затишок.. .

– А я – щаслива власниця легендарного «Золотого Пегасу» (кавовий сервіз виробництва Сумського фарфорового заводу – авт.). У мене є весь, скласти його повністю теж було непросто, наприклад, у моєї подружки «Пегас» без тарілочок. Але це була моя мрія, і я старалася з усіх сил, щоб вона збулася , – посміхається Катя .

Кавовий сервіз "Золотий Пегас"

– Є в мене кавовий сервіз, я його купила для краси. Він у жовто-синій гамі, вже сучасний, стоїть у стінці, каву з нього ніхто не п’є , – говорить Марина . – У моєї мами є теж набори для кави, ще радянські, гарні, вона ними теж не користується.

Ось так, у кого не спитай – в усіх є кавовий сервіз, але ніхто не п’є з нього каву, навіть зараз, коли вона – розчинна, мелена, в зернах, дорога і не дуже – продається на кожному кроці.

Узагалі з «сімейною» порцеляною наразі охоче прощаються, і зовсім не тому, що не вміють чи не хочуть зберігати спогади про минуле. Громіздкі сервізи займають багато місця і зовсім не пристосовані до сучасного побуту: золочені чи кобальтові тонкостінні крихкі чашечки та блюдця бояться мікрохвильовок та посудомийних машин, та й великі домашні застілля зараз не такі популярні, як колись.

Кавовий сервіз "Рідкісний".

За великим рахунком, на сьогодні фарфор утратив свій соціальний статус та й функціонал. Тим паче, що в Україні не залишилося жодного порцелянового чи фаянсового виробництва.

Проте саме завдяки дбайливому й бережному ставленню до сервізів багато їх збереглося у гарному виставковому стані. Як зразки вжитково-побутового мистецтива їх можна подивитися в музейних експозиціях, у зібраннях колекціонерів чи й придбати в антикварів.

Невеличку виставку сервізів радянських часів можна оглянути і в переяславському Заповіднику, але треба встигнути до кінця року.

Сервіз "Золотий Серпень". Суми

Сервіз чайний. Полтава

Київські