Аліна Бородіна у Переяславі допомагає власникам собак навчитися краще розуміти своїх улюбленців

25 грудня 2024 р. 14:56

25 грудня 2024 р. 14:56

Аліна Бородіна вже понад 18 років займається кінологією і представляє структурне відділення Федерації службово-спортивного собаківництва України у Переяславі. Детальніше про свою роботу розповіла журналістці Переяслав .City.

У Переяславі багато відповідальних власників собак

До початку війни федерація активно працювала у багатьох регіонах України, проте через бойові дії частина відділень була закрита або змушена переїхати. У Переяславі кінологічна діяльність розпочалася у 2016 році, а вже у 2018 році тут провели першу кінологічну виставку. Наступного року місто прийняло загальнонаціональну виставку, яка зібрала учасників з усієї України. На місцевому майданчику проводяться тренування, складання нормативів “Собака у місті”, “Собака-компаньйон”, а також загальний курс дресирування.

– Практично всі, хто тренується у мене на майданчику, успішно здають нормативи, незалежно від породи чи віку собак. У результаті вони отримують, медалі, кубки, дипломи або грамоти, що засвідчують їхні досягнення. Я пишаюся тим, що у Переяславі багато відповідальних власників собак. Початок та завершення року я завжди намагаюся зробити особливим – організовую для них цікаві квести, – розповідає Аліна.

Аліна Бородіна розповіла про свою роботу тренерки собак

"Моя головна мета – допомогти власникам собак навчитися краще розуміти своїх улюбленців"

– Яка у вас мотивація займатися цією справою?

– Я з дитинства любила тварин, особливо собак. У нас у сім’ї вони були завжди. Мені хотілося глибше зрозуміти, чого можу навчити свою собаку, як із нею працювати. У ті роки, коли я тільки починала, існували лише клуби службового собаківництва. Не було стільки собак, як зараз, і купити цуценя було не так просто – за ними була черга. І підхід був набагато серйозніший ніж тепер, новим господарям тварин треба було пройти навчання.

Моя перша серйозна собака – німецька вівчарка. Перед тим, як її придбати, я пройшла курси в клубі службового собаківництва. Хоча тоді ще була підлітком, мені 15-16 років. Потім була пауза, але я повернулася до кінології, бо не можу без собак: вони мене розуміють, і я їх. Як жартують знайомі: “Ти можеш не пам’ятати імені людини, але кличку собаки завжди знаєш”.

Після отримання своєї першої освіти інженера, я вирішила отримати ще одну – вже профільну з кінології. У Києві ходила до клубу на навчання, складала іспити, щоб отримати сертифікат інструктора.

– Де проходять групові заняття із кінологом у Переяславі?

– Як такого спеціально виділеного для нас майданчика у місті немає. Ми займаємося в парку, який колись називався Ціолковського, і там раніше стояв літак. Зараз це парк Дружби. Я приходжу туди перед початком занять і прибираю сміття, а його інколи дуже багато, на жаль. Власники тварин, які в нас займаються, ходять з пакетиками і за своїми собачками прибирають. Заняття проходять двічі на тиждень: у суботу і неділю.

Власники собак на тренувальних заняттях у парку Дружби в Переяславі

– А як у вас проходять заняття?

– Моя головна мета – допомогти власникам собак навчитися краще розуміти своїх улюбленців. Робота з ними на майданчику дає можливість відпрацювати ті навички, які вдома не завжди вдається освоїти. Наприклад, інші собаки на майданчику стають своєрідними подразниками, допомагаючи тварині адаптуватися до зовнішніх стимулів. Головна мета занять – не лише дресирування, а й навчання власників розуміти свою собаку, її поведінку та мотивацію.

Нормативи – це за бажанням. Головне, щоб людина розуміла свою собаку і могла контролювати її в будь-якій ситуації.

Багато хто думає, що собака сама стане слухняною з віком, наприклад, після року. Але якщо не займатися з нею, нічого не зміниться. Якщо ж господар займається і продовжує роботу самостійно – це найкращий результат. У такому разі я просто стаю каталізатором змін.

Якщо бачу, що людина чудово справляється з вихованням собаки, завжди раджу продовжувати. Я залишаюся на зв’язку, готова допомогти чи проконсультувати. Навіть якщо у когось собаки вже немає, бо, на жаль, наші хвостаті живуть порівняно недовго, ми продовжуємо спілкуватися. Часто люди звертаються, коли планують завести нового улюбленця, запитують, як краще почати виховання, хоча цей шлях вони вже колись і проходили.

– Що найскладніше та найцікавіше у роботі з собаками?

– Все цікаво. Чим складніше завдання, тим цікавіше. У кожної собаки свій характер, і методи, які працюють з однією, можуть не підійти іншій. Треба шукати інший підхід, бути гнучким і розуміти мотивацію собаки. Без цього вона не буде виконувати навіть прості команди, такі як “сидіти ” або “лежати ”. У кожної собаки своя мотивація: деякі працюють заради свого господаря, а інші – за їжу чи ласощі. Але все це – тільки до певного моменту. Якщо не підкріплювати навчання, собака втрачає зацікавленість.

Собаки вчаться все своє життя. Потрібно постійно повторювати, інакше вони забувають. Та водночас собаки, як і люди, хочуть відпочити. Якщо улюбленця віддають на навчання до кінолога, то важливо, щоб і власник продовжував працювати з нею після базового курсу. Інакше все, чого навчилася собака, може швидко забути. Зустрічі з кінологом раз на тиждень допомагають закріпити навички і навчити власника тварини правильно спілкуватися з нею.

– Які досягнення вважаєте важливими?

– Досягненням можу назвати організовану у 2019 році виставку собак у Переяславі. Це був великий виклик – отримати дозвіл від міської ради, знайти спонсорів і запросити учасників з різних міст, таких як Маріуполь, Житомир, Київ. На виставці було близько 300 собак. Це дало мені багато позитивних емоцій і стало важливим досвідом.

"Виховання собаки потрібно починати одразу, як вона потрапила у сім'ю"

– Це міф чи ні, що немає тих порід собак, які дресируються легше або важче?

– Так, це – міф, такого немає. Все залежить від підходу до кожної породи собаки та розуміння призначення породи. Якщо собака виведена для охорони чи пастушої роботи, до неї потрібно застосовувати відповідний підхід. Наприклад, якщо собака була вибрана для захисту, вона може бути агресивною, а не підходити для ролі няньки, навіть якщо це порода, яка вважається універсальною, як німецька вівчарка.

Порода німецької вівчарки відома своєю здатністю до дресирування, але конкретна собака, залежно від генетики та навчання, може мати свої особливості. Важливо бути відповідальним при виборі породи і конкртеної тварини. Треба розуміти, що собака старшого віку, наприклад, двох років, вже має сформований характер і звички. Це не означає, що її не можна навчити, але це вимагатиме більше зусиль.

– Які найпоширеніші помилки роблять власники собак під час виховання?

– Відсутність зворотного зв'язку. Це коли собака виконує команду або прохання, а власник не дає їй сигнал, чи правильно вона це зробила. Без цього зворотного зв'язку собака не розуміє, що саме потрібно робити, і її поведінка може закріпитися неправильно. Наприклад, якщо собака кусає за руки, а власник не коригує її поведінку, вона може вважати це грою.

– Відкладання виховання на потім. Багато людей думають, що будуть займатися вихованням пізніше, коли буде час — наприклад, влітку чи взимку. Але собака росте і під час цього процесу може привчитися до небажаної поведінки. Виховання собаки потрібно починати одразу, як вона потрапила у сім'ю, щоб уникнути проблем у майбутньому.

Як працюєте із агресивними чи неконтактними собаками?

– Щодо агресивних або неконтактних собак, ключове – знайти підхід до кожної конкретної ситуації. Важливо зрозуміти причину агресії або страху тварини. Це може бути агресія до інших собак чи людей, або ж агресія внаслідок певних умов життя. Потрібно враховувати багато факторів, таких як вік, минуле та готовність власника працювати над поведінкою собаки. Без цього результат буде мінімальним, і собака може повернутися до старих звичок.

Якщо людина не готова працювати зі своїм вихованцем, я не беруся за її корекцію. Важливо, щоб зміни відбувалися в середовищі, де собака живе, інакше все повернеться на початок. Життя собаки напряму залежить від породи і власника.

– З якого віку слід починати дресирувати собак?

– Спершу важливо пройти всі необхідні вакцинації. Якщо ви взяли цуценя у віці трьох місяців, усі щеплення, зазвичай, мають бути зроблені. Але розпочинати виховання треба з того самого моменту, як воно з'явилося у вашому домі.

З першого дня важливо показувати собаці, які правила та ритуали ви встановлюєте для вашого спілкування. Наприклад, я нещодавно , у жовтні , взяла собаку. Їй п’ять років. Її попередні власники виїхали за кордон. У неї вже сформувалася поведінка, яка не завжди мені підходить. Наприклад, вона звикла стрибати на людей, ставити лапи на плечі, вимазувати, дряпати чи хапати зубами і тягнути. Мені це не подобається.

Тому я щодня працюю з нею, показуючи, яка поведінка для мене прийнятна, а яка ні. Це тривалий процес, оскільки собака звикла до свого способу поведінки за п’ять років. Але поступово вона починає розуміти мої вимоги.

– Скільки у Вас своїх улюбленців ?

– У мене три собаки. Найстарша – золотистий ретривер на ім’я Олла, їй п’ять років. Друга – болгарська вівчарка на ім’я Бургас, йому також майже п’ять років, він трохи молодший за Оллу. Наймолодша – це Лілу, їй півтора року. Вона не чистопородна, бо мати – йоркширський тер’єр, а батько невідомий.

Бургаса я взяла свідомо. Його запропонувала моя знайома, яка спеціалізується на цій рідкісній для України породі. До війни в країні було лише близько 20 таких собак. А Ліло ми взяли у репетитора моєї доньки. Їхня собака народила цуценят, і я вирішила взяти одне. Раніше у мене були лише великі породи – ротвейлери та німецькі вівчарки, а то захотілося чогось іншого.

Лілу зустрічає схід сонця на морозній траві

"У собак кращий слух ніж у людей, тому сирени для них — це великий стрес"

– Чи працюєте з собаками з травматичним досвідом? Які б Ви могли дати поради власникам таких тварин?

– З тими тваринами, які п обували на війні, зараз не працюю. Але ж зараз у кожної собаки стрес. Сирени — це великий стрес для них, адже вони чують значно краще за нас. І тому їм потрібно більше уваги, особливо в наших реаліях. Це моя рекомендація. Тому що стрес – це для всіх. Це лише здається, що там собачка, кішечка, вони побігли, нічого вони не розуміють. Вони розуміють все.

Більше спілкуйтеся з собакою. Займайте її розум. Можна втомити собаку фізично, наприклад, бігаючи з нею чи займаючись спортом, або розумово, тренуючи її на команди чи трюки. Наприклад, навчіть собаку робити трюки. Коли ви тренуєтеся разом, ваш настрій покращується, ви починаєте посміхатися, а собака це відчуває. Займайтесь з нею, приділяйте більше уваги — це важливо для вас обох. У нинішніх умовах, коли стресу багато, увага та підтримка потрібні всім.

– Як вплинула війна на Вашу роботу ?

– Спочатку була пауза – ніхто не розумів, що відбувається і як діяти далі. Потім у процес дресури додалося більше соціалізації, яка враховує гучні звуки, нестандартні ситуації, коли потрібно швидко бігти, зупинятися, підніматися чи діяти в екстремальних умовах.

Також зменшилась кількість людей, які займаються вихованням собак. Хоча самих собак стало більше – це видно навіть по запитах у соцмережах. Часто мені телефонують, домовляються про зустріч, але потім люди зникають. Через деякий час знову пишуть або телефонують, згадуючи про ту ж собаку.

Наприклад, у когось тибетський мастиф – серйозна порода, якій потрібна база соціалізації з самого дитинства. Але людина спочатку шукає спеціаліста, а потім зникає, і собака залишається без необхідного виховання, і внаслідок того може стати неконтрольованою. Я таких людей просто не розумію – навіщо звертатися, якщо немає серйозного наміру працювати?

Зараз у нас на майданчику у вихідні збирається зазвичай 5-6 людей із собаками. Коли я повернулася сюди після Києва, була здивована: в Києві 15-20 людей на заняття – це норма, а тут 10 – вже аншлаг. Але це Переяслав – маленьке місто, де на жаль, наразі, немає сталої культури тренування собак.

– З якими громадськими організаціями співпрацюєте?

– Я співпрацюю тут із клініками "Айболит" і "Мухтар". Вони часто направляють до мене людей, які потребують допомоги з дресурою собак. Також співпрацюю з громадськими організаціями "У добрі руки" та "Кіт у чоботях", які опікуються бездомними тваринами.

Під час війни, коли був дефіцит корму для собак, я знаходила фонди через Національну кінологічну організацію , які надавали гуманітарну допомогу. Я цей корм роздавала для своїх собачників, незалежно від клубу, до якого вони належать, а також для обох притулків тварин.

Окрім цього, я пропоную безкоштовне перше заняття з дресури для собак, яких забрали з притулків, щоб допомогти власникам правильно соціалізувати тварину. На жаль, за весь час до мене звернулася лише одна така людина.

"Просто сидіти склавши руки — це не про мене"

– Ті, хто відвідує мій майданчик або займається в групі дресирування собак у Переяславі, вже рік щопонеділка підтримують нашу ініціативу "Кавовий понеділок". Це проста, але важлива традиція: кожен робить донат, еквівалентний вартості чашки кави. Таким чином ми збираємо кошти, а через кілька тижнів закуповуємо необхідні речі: термохімічні грілки, сушарки чи сухі душі, які передаємо волонтерам команди "Нескорені". Вони додають їх до посилок для захисників.

Ця ініціатива об’єднує людей. Навіть ті, хто виїхав із Переяслава за кордон, беруть у ній участь. Хоча в них уже немає собаки чи вони живуть далеко, ці люди продовжують підтримувати спільноту. І це дуже круто.

Ще одна сфера моєї діяльності – участь у "Нацпротивах Київщини". Я пройшла тритижневий курс, де нас навчали тактики, тактичної медицини, поводження зі зброєю, мінної безпеки та інженерної справи. Для мене це був дуже важливий досвід, незважаючи на те, що я звикла до критичних ситуацій. Адже курс допоміг підготуватися до реалій сьогодення, навчитися діяти швидко та ефективно у складних умовах.

Просто сидіти склавши руки — це не про мене. То я займаюся волонтерством із громадською організацією "Команда Нескорені". Ходжу до них понад рік сушити та фасувати продукти, які передаємо військовим. Люди приносять овочі, фрукти, горіхи – усе, що можна переробити на сухпайки.

Моя дитина теж волонтерить разом зі мною, і я її до цього не примушувала. Ця робота згуртовує і допомагає почуватися корисною. Кожен робить те, що може, і як може на своєму місці. Як же інакше? У нас свій фронт, у воїнів — свій, а разом — ми сила !

Київські