«Він врятував не одне життя, навчаючи інших військовій справі»: спогади дружини про Вадима Горшкова

27 грудня 2024 р. 12:58

27 грудня 2024 р. 12:58

Десять років свого життя Вадим Горшков присвятив інструкторській роботі, навчаючи інших найрізноманітнішим напрямках військової сфери – військова топографія, тактична підготовка, вогнева підготовка, розвідувально-диверсійна підготовка, саперна справа. Але навіть навчаючи інших і цим рятуючи життя, все одно вважав, що робить недостатньо для захисту своєї країни. Покинувши справу свого життя, відправився на передову, і щоб трохи заспокоїти своїх рідних казав їм «свої на полі бою не кинуть». Не кинули… Попри всі труднощі і постійні обстріли змогли забрати тіло побратима, який загинув від удару ворожого дрону 1 жовтня 2024 року, у день Захисників і Захисниць України. Вже в ніч з 4 на 5 жовтня Фастів зустрічав полеглого Героя «на щиті».

29 грудня родина Горшкових мала б святкувати 45-річний ювілей свого Захисника. Проте, не судилося. Йому назавжди залишилось 44.

Журналісти ФастівNews.City зустрілися з дружиною загиблого Захисника Вікторією, яка розповіла про життєвий шлях Героя та його інструкторську справу, яка врятувала не одне життя військовим на фронті.

Туристичний гурток Вадим Горшков проводив й індивідуально для свого сина Дениса і племінниці Катрусі. Він часто водив дітей до лісу, вчив орієнтуватися на місцевості, робив переправи через річку та навіть разом з ними варив справжні польові обіди.

Автор: з сімейного архіву Героя

Коли у 2014 році на Сході України почалась війна, Захисник дивувався, чому його не мобілізують. Дружина припускає, що Вадим добровільно долучився до захисту країни. Тоді, навесні 2014 року, почалась його військова кар’єра. Спочатку перебував на службі в місцевому військкоматі, почав проходити інструкторські курси. Вже маючи певні знання, які отримав самостійно, та здобувши нові, почав навчати новачків військовій справі. Будучи вчителем та добре знаючи методику викладання, він легко справлявся з інструкторською справою і вмів простими словами пояснити складні речі з найрізноманітніших напрямків військової сфери. Але його «фішкою» була топографія – не одного військового він навчив орієнтуватися на місцевості для ведення оборонних чи наступальних дій. Паралельно з роботою інструктора таємно від родини їздив в АТО, про що рідні дізнались лише в останній рік життя Героя.

У 2015 році Вадим Горшков повернувся до мирного життя, але на умовах контракту резервіста, згідно з яким повинен був кожного року призиватись на інструкторські курси. Також двічі брав участь у святкових парадах до Дня Незалежності України – до 25-річчя та 30-річчя, за що був нагороджений пам’ятними відзнаками – медалями «Учасник військового параду». Дружина Захисника пригадує, що він на місяць їхав на навчання, де їх вчили шикуватись, марширувати, вони дуже ретельно готувались до кожного параду. Але тоді Вадим відчував гордість, що мав можливість долучатись до таких важливих подій своєї країни.

Після повернення до мирного життя Захисник також долучився до Самооборони Фастівщини та Фастівського козацького куреня Українського козацтва, був активним учасником цих організацій та підтримував усі їх ініціативи.

Строк контракту резервіста Вадима Горшкова закінчувався в грудні 2021 року. Але Захисник почав проходити військово-лікарську комісію. Маючи проблеми з зором, він все ж отримав позитивний медичний висновок від лікаря за умови, що продовжить інструкторську справу.

Саме тоді в місті почали створювати 208-ий окремий батальйон територіальної оборони. Заступник командира батальйону покликав в команду досвідченого інструктора Вадима Горшкова. Тут зібралось багато знайомих хлопців, з якими Захисник вже неодноразово перетинався або на інструкторських заняттях, або на полі бою під час АТО. Тому, не роздумуючи, 11 січня військовий підписав контракт і вступив до лав територіальної оборони. Тоді дружина Героя остаточно зрозуміла, що військову справу від нього вже не забрати.

24 лютого 2022 року перевернуло життя їхньої родини як і тисяч інших. О 5:45 Вадим отримав повідомлення про початок війни, а вже о 5:50 вибіг з дому, наказавши рідним переїжджати в безпечніше місце. І хоч як Вікторія не відмовлялась їхати з дому, але потрібно було подбати про безпеку сина, тому родина виїхала до родичів. Захисник же потрапив додому лиш на 40-й день війни, де його чекав вірний друг – папуга Арні. Будучи в довгих від’їздах, Вадим завжди хвилювався, що птах його забуде, але, здається, папуга й донині чекає на свого господаря.

Щодня Вадим Горшков виконував безліч завдань – їздив за зброєю, за необхідності її ремонтував та роздавав військовим. Він був одним із тих в місті, хто вмів поводитися з кулеметами Максим, збирати і розбирати їх, лагодити. Паралельно з тим їздив по селах, збирав хлопців та проводив їм навчання, як поводитися зі зброєю, будувати бліндажі, орієнтуватися на місцевості. Згодом неодноразово військові телефонували до свого інструктора та дякували за отримані знання, які часто допомагали їм рятувати свої життя та життя побратимів. За високий професіоналізм та відданість своїй справі Захисник неодноразово був нагороджений грамотами та подяками від військового командування.

У серпні 2022 року, пройшовши відбірний конкурс, Вадим Горшков навчається за програмою підготовки інструктора базового рівня протягом місяця і успішно склавши комплексний випускний іспит отримує свідоцтво інструктора базового рівня. Згодом Командувач Сил територіальної оборони Ігор Танцюра переводить його до 150-го навчального центру Командування Сил ТРО ЗСУ, який тільки почав формуватись.

Захисник їде на навчання в Польщу та Чехію, а після повернення приступає до навчання курсантів – командирів відділення сержантського складу. Майже кожного місяця Вадим мав випускників, які здобувши знання від мудрих та досвідчених інструкторів вирушали на бойові позиції.

Але тоді у Героя з’явились думки повернутись до рідного 208-го батальйону та здобувати бойовий досвід. «Я казала, як ти можеш залишити справу усього свого життя, - розповідає дружина Вікторія. – Скільки хлопців ти врятував, навчаючи їх, і скільки ще ти можеш врятувати. Скільки хлопців тобі дзвонили, дякували, коли виходили з оточення, коли проривались на позиціях, бо саме ти їх навчив. Але не змогла переконати, бо Вадим хотів бути зі своїми хлопцями. Вже 8 березня 2024 року він перевівся назад в 208-ий батальйон ТРО. І завжди казав «свої на полі бою не кинуть».

10 травня разом з побратимами Вадим Горшков виїхав на бойові позиції на передовій і в родині почалося життя з телефоном в руках. Дружина зізнається, що завжди боялась пропустити дзвінок, бо потім невідомо, коли зможе знову зателефонувати. Але пригадує, що чоловік заспокоював, казав, що він зараз там, де має бути. Здавалося, що їхав туди з гарним настроєм та позитивними емоціями.

Та емоції Захисника змінились, коли в липні втратив товариша фастівчанина Дмитра Лавриненка, який мужньо загинув та якого Вадим Горшков виносив з поля бою. І коли наприкінці серпня Захисник повернувся на кілька днів додому на день народження сина, жінка пригадує, це була вже інша людина, з сумом в очах та думками десь далеко. Тоді у Вікторії навіть склалось враження, ніби чоловік приїхав попрощатись. Але проводжаючи його після маленької відпустки, вона гнала від себе ці думки і очікувала на повернення Героя.

А в Захисника почалися довгі виходи на бойові позиції, по 10-15 днів. Але він намагався за кожної можливості відправити рідним хоча б маленьке повідомлення, що з ним все добре. Повертаючись з бойових виходів та маючи вільну хвилину, займався господарськими справами у будинку, в якому він зупинився разом з іншими побратимами, облаштовуючи побут. Адже поряд були ті, з ким дружба була перевірена роками і багатьма військовими подіями, і про кого повсякчас піклувався.

Востаннє Вікторія розмовляла з чоловіком 30 вересня і після цієї розмови, зізнається, лишилась якась тривога. Жінка почала писати повідомлення до чоловіка з запитаннями можливо виникли якість проблеми, можливо втома дає про себе знати. Але просила трохи зачекати, бо знала, що вже готуються документи на переведення Вадима інструктором до нового навчального центру, який формувався в одній з бригад ТРО.

1 жовтня зранку дружина Захисника відправила йому повідомлення з привітанням до дня Захисників і Захисниць України, але Вадим його так і не прочитав. А вже о 17:16 до Вікторії зателефонував командир і повідомив страшну звістку про загибель чоловіка.

Два дні побратими намагались забрати тіло полеглого з місця загибелі, будучи під постійними обстрілами. Дзвонили та писали дружині про кожен метр пересування, запевняючи, що обов’язково заберуть тіло Вадима та повернуть родині. Свої не кинули на полі бою…

Згодом ці ж побратими їздили з дружиною на впізнання тіла, привезли особисті речі Героя та постійно підтримували родину, розділяючи їхнє горе. Нині, розповідає Вікторія, хлопці продовжують підтримувати її з сином, а вона, в свою чергу, підтримує їх та намагається усіляко допомагати в пам'ять про чоловіка. Представники навчальних центрів територіальної оборони вже попросили жінку передати навчальні матеріали Захисника, який той упродовж багатьох років формував, збирав, упорядковував, щоб використовувати їх для навчання військових. Адже досвід, здобутий Вадимом Горшковим та переданий ним багатьом військовим, - безцінний.

Жінка безмежно вдячна командуванню і побратимам Захисника за постійну підтримку. З особливою теплотою та повагою згадує побратима Павла Путного, який організував повернення Героя «на щиті», підтримував родину на кожному кроці, допомагав з оформленням документів. Адже колись Павло також здобував військові знання під керівництвом інструктора Вадима Горшкова, які неодноразово йому допомогли і за які був вдячним.

Автор: з архіву Героя

Так само як і багато інших військових, які з вдячністю згадують Вадима Горшкова. Інструктора з позивним «Турист», який віддано навчав військовій справі кожного, хто потребував цих знань. Захисника, який мужньо захищав свій дім і свою країну. Людину, яка завжди прагнула справедливості та боролась за неї. Українця, який завжди залишався вірним товаришем і побратимом. Який назавжди залишиться в світлих спогадах кожного, хто його знав. І кожен збереже вдячність до нього та буде гідним пам’яті Героя.

Київські