«Вистава» Наталії Остапенко, яка триває життя: за кулісами Шаленої квітки

07 січня 2025 р. 20:56

07 січня 2025 р. 20:56

Власна туристична агенція, кілька років життя відлюдницею в Карпатах, рік за кордоном через війну та своя пасіка в Україні. Наталія Остапенко з Києва майже п’ять років живе в селі Студеники на Переяславщині. Жінці 46 і вона – блогерка під псевдонімом Шалена квітка (shalena.kvitka) – це головне джерело її доходу. На роботу в офіс ходила тільки три роки, а далі зрозуміла, що це не для неї. Про своє непередбачуване і яскраве життя Наталія розповіла в інтерв'ю журналістці Переяслав .City.

Переїзд

– Наталія, розкажіть про себе і переїзд на Переяславщину.

– Я блогерка і психологиня. Свій особистий блог веду в Instagram й TikTok. Там я не Наталія Остапенко, а Шалена квітка . Назвалася так, бо це дійсно про мене, про ніжність та адреналін, які в мені ніби переплелися. «Тут позитивно та перспективно. Обережно, бо від мене можна заразитися щастям» – це фрази з опису блогу і вони влучно й лаконічно розповідають про його зміст і про мене.

У мене двоє дітей: доньці 24 роки, вона живе в Києві, має свій бізнес, а синові – 13 і він живе зі мною.

Наталія Остапенко з дітьми Автор: надане Наталією Остапенко

Я змалку жила у столиці і років десять назад навіть уявити не могла, що переїду в село. Але це було моє свідоме рішення – жити ближче до природи. Еней (син Наталії, – авт.) підтримав мене і ми разом стали підбирати для себе нове житло. Об’їздили дуже багато сіл, але всі будинки, які нам пропонували були якісь чужі.

Про те, що в Студениках продається хата, я дізналася випадково, на АЗС неподалік. Поїхали, подивилися і відразу ж вирішили брати. Подвір’я біля лугу та лісу, територія дворища велика і сам будинок неймовірний. Я коли в нього увійшла, відразу зрозуміла, що він мій, на серці відразу стало тепло і затишно. Я огородила всю ділянку парканом, щоб створити власний затишний простір, де мене ніхто не турбує. Це мій ідеальний острівець тиші та спокою.

Еней середню освіту здобуває в приватній онлайн-школі, тож у нас не було проблем з тим, що доведеться змінювати заклад, прощатися з однокласниками тощо. У звичайну школу він ходив лише, коли був у першому класі. І йому це не подобалося, тому ми знайшли інший варіант – дистанційне навчання . Це дуже зручно! Якщо Еней пропускає урок, завжди може переглянути його в записі, що дозволяє нам гнучко планувати день. Для соціалізації син відвідує різні гуртки: програмування, таеквон-до, акторське мистецтво, шахи. З англійської та математики у нього є додаткові заняття з викладачами.

Наталія Остапенко вдома, у селі Студеники Автор: надане Наталією Остапенко

– Як адаптувалися до життя в селі після Києва?

– Адаптація пройшла легко, бо я обрала місце, де є все для комфортного життя. Звісно, щоденні поїздки до міста (Еней відвідує гуртки в Переяславі, – авт.) вимагають часу, але це не важко, якщо є машина. А природа й спокій сільського життя перекривають будь-які незручності. Мій дім – моя фортеця, мій особистий рай. Я створила тут усе для спокою та гармонії. Дім і подвір'я для мене – це місце, де я можу відновлювати сили, займатися творчістю і працювати, залишаючись у гармонії з природою.

Без графіків і будильників

– Розкажіть, де Ви навчалися, як розпочали кар’єру і чим займаєтеся у Студениках?

– Я виросла в Києві, хоча народилася не там. Закінчила школу і вступила до Інституту народного господарства (тепер він називається інакше), де здобула спеціальність економістки. Пізніше отримала ще одну освіту і стала менеджеркою з туризму та відкрила власне турагентство. З цього почалося моє «вільне плавання» у професійній кар’єрі. До турагенства я три роки ходила на роботу в офіс, але швидко зрозуміла, що це не для мене. Ще з двадцяти п’яти років я поставила собі мету – бути вільною від графіків і будильників. Тож, коли зрозуміла, що не можу зранку вставати і на визначений час іти на роботу, з легкістю втілила свої плани у реальність.

Ідея відкрити туристичну агенцію виникла спонтанно. Але це була класна ідея. Моє турагентство працювало так, щоб клієнти отримували послуги, а я не була прив’язана до офісу. Дівчата-менеджери навчалися у мене, а згодом стали працювати без мого втручання в процес. Спочатку клієнтів ми шукали через ICQ та SMS-розсилки. Це був 2000 рік, і такий підхід приносив хороші результати. Під час подій 2014 року ми закрили офіс і перейшли на дистанційний формат роботи. Клієнти залишилися з нами, бо довіряли бренду.

Туристична агенція приносила мені пасивний дохід, а я тим часом відкрила інтернет-магазин. Спочатку продавала косметику, а потім одяг, який замовляла прямо з фабрик у Китаї. паралельно я відкрила з тим же товаром і еликий офлайн-магазин у Києві, а ще почала проводити майстер-класи – навчала створенню біжутерії, плетінню з бісеру, виготовленню різних цікавих поробок.

Наталія Остапенко вдома, у селі Студеники Автор: надане Наталією Остапенко

Це був прибутковий бізнес, бо майстер-класи мало хто проводив і за них платили гроші, безкоштовних тоді взагалі не було. Щоб знайти клієнтів, я йшла до великих супермаркетів у Києві, брала приклади робіт декоративно-ужиткового мистецтва, ставила столик біля входу і роздавала людям листівки-запрошення, розповідала, чого я їх навчу. У листівках вказувала, що в ціну входять матеріали, що заняття триває певну кількість годин і в результаті людина отримає готовий виріб. Запускала також рекламу у соціальних мережах – тоді це були «ВКонтакті» та «Однокласники». Люди ділилися постами, і так знаходилися нові клієнти.

Мої майстер-класи коштували дорого – від 200 до 500 гривень за заняття. Це, до речі, була робота поза домом, не дистанційна. Я винаймала приміщення, але час проведення майстер-класів завжди обирала сама. До речі, у своїх магазинах продавала вироби, які виготовляла під час занять, а також інструменти та матеріали для рукоділля.

Коли майстер-класи почали проводити безкоштовно різні громадські та благодійні організації, я припинила цю діяльність.

Загалом, усі мої проєкти я запускала самостійно, з нуля. Я ніколи не боялася йти вперед і пробувати щось нове. Конкуренція мене теж не лякала. Я створила життя, про яке мріяла: незалежність, робота на своїх умовах, час для себе і родини. Зараз і дітей своїх вчу, що треба мати кілька напрямків у житті. Світ постійно змінюється, і те, що здається стабільним, може швидко стати неактуальним. Головне – завжди тримати руку на пульсі і шукати нові можливості.

Особистий блог я почала вести сім чи вісім років тому. У ньому багато всього: розповідаю про своє життя, знімаю веселі відео, даю поради підписникам, як психологиня тощо. Тут, у Студениках, як в Києві, продовжую вести блог. Життя в селі допомагає бути ближче до природи і водночас не заважає залишатися продуктивною.

Блогерка Наталія Остапенко (Шалена квітка). Робочий процес Автор: надане Наталією Остапенко

Ретрит у Карпатах

– Чи вплинула на Ваше життя і кар’єру події після 2014 року і як саме?

– На момент Революції Гідності й початку антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині мій бізнес ще працював: турагентство функціонувало, магазини також. Але в мене виникла нова ідея – поїхати на ретрит.

Ретрит (від англ. retreat – затвір, духовне усамітнення, відступ) – період особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою.

Я взяла сина, йому тоді було 5 років, і ми переїхали жити в Карпати. Донька залишилася в Києві, їй було вже 16 і вона вже була достатньо самостійною. У Карпатах ми жили на безлюдній горі, до якої треба було йти 3 км пішки від місця, куди доїжджала машина. Далі на авто їхати було неможливо через осипання каміння.

Це був мій перший досвід життя у власному будинку в такій ізоляції. Син продовжував вчитися, а я повністю віддала себе творчості й трансформації.

Наталія Остапенко на ретриті в Карпатах Автор: надане Наталією Остапенко

– Чим Ви займалися в Карпатах?

– У той час мій бізнес працював на пасиві завдяки команді. Я довірила магазини своїй співробітниці, яка займалася закупівлями й усіма операціями. І почала в Карпатах вести блог. Спочатку це було для душі – я хотіла ділитися красою та енергетикою цього неймовірного місця. Це був не комерційний проєкт, а просто спосіб виразити себе. Я писала про життя в горах, ділилася фото і своїми думками.

Ведення блогу стало для мене відкриттям. Я відчула, як обмін енергією через слова і зображення змінює мене і надихає людей. Хоча кілька разів намагалася «закрити» блог і зосередитися на інших справах, завжди поверталася до нього. З часом блог став моїм основним заняттям. Якщо мене зараз запитують, хто я, то відповідаю: «Я блогерка». Я – шалена квітка . Блог, як і його назва повністю відображають мою енергію та стиль життя.

Блог як джерело доходу

– Блог приносить Вам дохід. Як і коли Ви почали заробляти саме в такий спосіб?

– На початках це була тільки творчість. Але поступово я зрозуміла, що аудиторія росте, і можна монетизувати контент. Це стало особливо важливим, коли я вирішила закрити магазини – вони вже не приносили такого доходу, як раніше. Спочатку я багато працювала над створенням якісного контенту, який залучав аудиторію. І працювала я багато, бо блогерство – це не просто три хвилини сторіз, як багато хто думає.

Часто мій блог займає весь день: придумати про що буде рілс чи сторіз, розробити сценарій, саму концепцію втілення ідеї, відзняти, змонтувати, зробити публікацію, обв’язково поспілкуватися з аудиторією, почитати коментарі та відповісти на них. Якщо не приділяти цьому уваги, аудиторія просто «відпишеться» і я її втрачу.

Наталія Остапенко – блогерка і психологиня Автор: надане Наталією Остапенко

Як я монетизовую контент? Усе дуже просто – я заробляю через рекламу в блозі!

Це працює так: коли у тебе є аудиторія, яка довіряє твоїй думці, ти можеш робити рекламу для інших блогерів чи магазинів. Головне – мати авторитет і дорожити довірою підписників. Якщо рекламуватимеш щось, що не виправдає їхніх очікувань, довіра буде втрачена, і відновити її дуже важко.

Магазини чи бренди надсилають товар для реклами, я випробовую його, і якщо товар не викликає у мене довіри, відмовляюся від співпраці. Мені важливо, щоб те, що я рекомендую, було якісним і відповідало моїм цінностям. Рекламодавці обговорюють зі мною час і формат публікації. Усе планується заздалегідь: дату, час, що саме показувати чи розповідати. Також важлива статистика блогу: скільки людей переглядають сторіз, переходять за посиланням, взаємодіють із контентом. Це впливає на вартість реклами.

– Ви проводите прямі ефіри?

– Рідко. Зазвичай, якщо є енергетична потреба або треба пояснити щось важливе під час запуску проєкту. Ефіри дають зворотний зв’язок, але вони не мають такого фінансового ефекту, як інші види контенту. Мій блог успішний і без прямих ефірів. Загалом, він – це моя сутність. Блог Шаленої квітки дуже швидко виріс із потреби поділитися і став способом життя, а також джерелом доходу. Це щось більше, ніж робота: це спосіб залишатися в гармонії з собою, людьми і світом.

Гуси-компаньйони і 9 котів

– Як Ви працюєте із контентом у блозі?

– Усі фото та відео я знімаю на телефон і зберігаю. Якщо потрібно нагадати про щось чи когось, можу використати архівні матеріали. Щодо контенту інших людей – дію інтуїтивно. Для волонтерів чи благодійних ініціатив можу зробити безплатну рекламу, якщо це відповідає моїм переконанням. Але я ніколи не рекламую збори коштів, якщо не знаю людей особисто і не впевнена в їхній доброчесності. Підтримую лише те, що дійсно заслуговує довіри.

– Ви реагуєте на негативні коментарі і я саме?

– На початку було складно, я сприймала все дуже близько до серця, ніби це якась близька людина мені щось нехороше пише. Але з часом навчилася сприймати це інакше. Тепер розумію, що люди говорять, виходячи зі свого досвіду, своєї болі, і це насправді не має до мене прямого стосунку.

Якщо якийсь коментар все ж таки «чіпляє», я розбираюся з собою: чому це викликало реакцію? Де джерело цього болю? Я пропрацьовую такі моменти, і наступного разу це вже не зачіпає. Це внутрішній процес роботи над собою, який допомагає мені зберігати спокій і не реагувати емоційно.

Наталія Остапенко – блогерка і психологиня Автор: надане Наталією Остапенко

– Розкажіть про ваших «компаньйонів» – свійську птицю.

– У мене є два гусака, але це не просто птиця, це мої «компаньйони», навіть «актори» для блогу. Любов до гусей у мене з дитинства. Одного літа, коли я гостювала в бабусі, мені дали гусенятко, яке я виростила. Виявилося, що гуси – надзвичайно цікаві істоти, вони можуть бути як психологи: слухати, бути ручними і навіть близькими до людей.

– Крім гусей, у вас ще є тварини?

– Так, у мене дев’ять котів. Усі вони врятовані. Одну кішку я забрала з притулку, іншу – з підвалу в Києві, вона була з поломаним стегном. Інших теж знаходила в складних ситуаціях і забирала, бо знала, що без мене вони не виживуть. Якщо бачу, що у тварини є проблеми або вона потребує особливого догляду, залишаю її в себе. Іноді намагаюся прилаштувати котів у добрі руки, але тільки якщо впевнена, що їх любитимуть.

Психологія

– А як Ви прийшли до психології?

– У 30 років я зрозуміла, що психологія – це моє. До того я займалася тим, що було модним або престижним: бухгалтерія, економіка, туризм. Але це не давало мені внутрішнього задоволення. Я довго відкладала це рішення, думала, що вже пізно. Але інтерес до психології не згасав з юності, я багато читала і вивчала самостійно. Тож твердо вирішила вчитися.

І мені пощастило, у мене була дуже сильна менторка – засновниця асоціації глибинної психології. Завдяки їй та власній зацікавленості, я здобула професійні знання і тепер працюю як психологиня. У мене є постійні клієнти, з якими займаюся в онлайн-форматі. Так, паралельно з блогом я проводжу онлайн-консультації. Це чудово поєднується з моїм стилем життя. Я створила для себе таку систему, щоб усе, чим я займаюся, було пов’язане зі смартфоном і не вимагало виходу з дому.

Наталія Остапенко: "Психологія – це моє" Автор: надане Наталією Остапенко

Рік життя за кордоном

– Що для Вас змінилося з початком повномасштабної війни?

– Вести бізнес було важко, морально було теж не просто, з 24 лютого 2022 року я і діти постійно перебували у стані тривоги і невизначеності... Тому, через місяць я вирішила забрати дітей і поїхати за кордон. Спочатку ми планували «психологічно» перепочити кілька тижнів, але зрештою провели за кордоном рік.

Ми їхали машиною з мінімумом грошей – мали з собою близько 300–400 доларів, але впоралися, бо на нашому шляху було дуже багато підтримки від людей. Ми проїхали всю Європу – від Румунії до Португалії. Спочатку зупинялися в різних країнах, але ніде не було відчуття, що це «наше» місце. Коли ж доїхали до півострова, відразу відчули себе спокійно, як удома. На заправках і стоянках люди часто допомагали: давали гроші, приносили їжу, воду, печиво. Це було особливо цінно, коли ставало важко.

Наприклад, одного разу у Франції водій вантажівки сигналив і вказував на наш український прапорець, просив щоб ми зупинилися. Виявилося, він побачив, що ми – українці і побажав нам допомогти, дав багато їжі та води. Війна показала, наскільки тепло відгукнувся світ. Люди підтримували нас, допомагали всім, чим могли.

Проте українцям важливо пам’ятати про вдячність. Наприклад, коли ми виїхали за кордон, на одному з пунктів харчування волонтери роздавали гарячий суп. Я була вдячна за це, а поруч стояли наші жінки, які невдоволено фукали, що суп їм не такий. Це мене шокувало. Люди витрачають свій час, сили і ресурси, а натомість чують ось такі невдячні відгуки. Вважаю, що саме через такі випадки світ поступово відвертається, і я розумію іноземців.

Автор: надане Наталією Остапенко

Україна – наш дім!

– Чому вирішили повернутися?

– Через рік ми зрозуміли, що не можемо залишатися за кордоном.

Уже через пів року ми їздили до України на маршрутці, щоб потрапити до лікарів. Наші фахівці – найкращі, ніде за кордоном такого рівня не зустрічали. Жити там виявилося непросто. До лікарів важко записатися, і часто їхні рішення обмежуються прописуванням ібупрофену.

А ще, і це найголовніше, Україна – наш дім! Ми цінуємо нашу країну, любимо наших людей, природу, менталітет. Україна – це наше, рідне, це Батьківщина. Тому вирішили повернутися остаточно, незважаючи ні на що. І не шкодуємо про це!

Пасіка

– У своєму блозі Ви згадуєте про ще один бізнес і він пов’язаний із пасікою. Розкажіть про нього.

– Пасіка і є бізнес. Ідея виникла влітку 2023 року, а весною минулого року ми стартували. Я стала інвестором. Я зустріла неймовірну людину, яка безмежно любила бджільництво та була професіоналом у цій справі і ми разом організували пасіку. Замовили племінних бджіл у професора з Києва. Мої гроші, його – праця. Дохід ділимо порівну.

Наші бджолосім’ї ще молоді, але вже за перший сезон ми зібрали понад 500 літрів меду. Було чотири викачування: ріпак, акація, липа і соняшник. Три перші партії розкупили миттєво через мій блог, хоча мій мед дорожчий за середню ринкову ціну. Але його беруть, бо знають, що він справжній, без підкормки чи домішок. Це приклад того, як особистий бренд і рівень довіри можуть стати основою успішного бізнесу.

Наталія Остапенко на своїй пасіці Автор: надане Наталією Остапенко

Наталія Остапенко на своїй пасіці Автор: надане Наталією Остапенко

– Нещодавно Ви вирішили спробувати себе в театрі. Розкажіть про цей досвід.

– Коли я почала жити вже тут, на Переяславщині, мені все подобалось і всього вистачало, але залишалася не здійсненою одна давня мрія. Я хотіла відвідувати уроки акторської майстерності, але з цим не складалося. Тому, як тільки я побачила, що Валентин Герасименко відкриває такі в Переяславі, дуже зраділа і відразу ж записалася на курси. Ми вже дали одну виставу "Вечори на хуторі біля Диканьки" і я в ній зіграла аж три ролі. Це було неймовірно!

Тепер це частина мого життя і робота в театрі, а не просто відвідування театральної студії. Але це вже інша тема, детальніше про це можемо поговорити після чергової вистави, наприклад у подкасті Переяслав.City.

Наталія Остапенко у виставі "Ніч перед Різдвом" зіграла три ролі. На фото вона в образі бабки Ткачихи Автор: надане Наталією Остапенко

– Що Ви порадите тим, хто хоче розпочати свій бізнес?

– Починайте з того, що вам дійсно цікаво. Якщо ви горите ідеєю, ця енергія притягне клієнтів і ресурси. Важливо також бути чесним і відповідальним. Люди цінують не тільки товар, але й вашу репутацію.

І головне – не бійтеся пробувати. Якщо щось не вийде з першого разу, ви завжди знайдете спосіб вдосконалити це. А ще пам’ятайте: соцмережі – це потужний інструмент для просування. Використовуйте їх, показуйте свій товар красиво й чесно, і ви здивуєтеся, як швидко з’являться клієнти і до вас прийде успіх.

Наталія Остапенко: "Якщо ви горите ідеєю, ця енергія притягне клієнтів і ресурси" Автор: надане Наталією Остапенко

Київські