Через 12 років після смерті патріота-переяславця Василя Мартиненка рідні видали збірку його творів

02 лютого 2025 р. 19:31

02 лютого 2025 р. 19:31

Він любив Україну, мову, історію, а ще правду. Переяславець Василь Мартиненко писав вірші і мріяв видати свою книгу. Але зробити це за життя не вдалося. Тепер, завдяки рідним, поетична збірка побачила світ. Про земляка і його творчість, Переяслав .City розповів онук, керівник гурту "Драбадан" Андрій Корж.

Василь Мартиненко – лікар, патріот і поет

Школярем Андрій Корж на уроки української літератури, коли тема стосувалася творчості письменників рідного краю, приходив з маленькою збіркою поезій свого дідуся. Тоді це була імпровізована книжечка, яку для онука власноруч зробив переяславець Василь Мартиненко .

Андрій Корж тримає в руках збірку поезій свого дідуся Василя Мартиненка. Її видали діти й онуки Василя Григоровича Автор: надане Андрієм Коржем

Тепер Андрій тримає в руках справжню книгу. 24 січня 2024 року Василю Мартиненку могло б виповнитися 85 років. Проте він відійшов у засвіти ще у 2012-му. У пам’ять про нього його родина – дружина, діти й онуки – зібрала та видала книгу поезій Василя Григоровича.

"Чи міг ти, батьку, присвятивши життя просвітництву свого народу, скаліченого кількасотрічним поневоленням, передбачити, що вирішальне протистояння та зрештою війна, до яких ти закликав готуватися, почнуться трохи більше ніж за рік після твого відходу? Чи міг повірити, що Велика війна розкидає родину по різних фронтах і навіть країнах?

І чи міг ти здогадуватися, що найменша твоя онучка, гуляючи з тобою ще маленькою мальовничими берегами Альти, слухаючи твої захоплюючі розповіді про рідний Переяслав, звитяжних пращурів і славне майбуття української нації, можливо, вже тоді задумала увічнити та поширити мудре дідусеве слово?

Вона це зробила, батьку! Якраз до твого 85-річчя!" – написав Олександр Мартиненко на своїй фб-сторінці з нагоди видання книги до ювілею батька Василя Мартиненка.

Василь Мартиненко народився 24 січня 1940 року в селі Старе, але у шкільному віці з родиною переїхав у Переяслав. Він навчався у гімназії №2 (тоді ЗОШ №2), далі здобув освіту лікаря-терапевта і працював у Криму, багато років у переяславській лікарні (спочатку був лікарем оргметодичного кабінету, а потім завідуючим кабінету обліку та статистики), а ще в музеї.

Після виходу на пенсію, з 8 грудня 1994 року по 1 листопада 1998 рік він працював наглядачем і тимчасово виконуючим обов'язки начальника цивільної оборони Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника. Був також активним учасником "Просвіти".

Настанови "на озброєння"

«Наслідуючи настанови дідуся, залишаємо читачам три слова на озброєння: Сміливість, Принциповість та Гідність» , – написала в передмові коректорка книги Анастасія Мартиненко .

Саме таким – сміливим, принциповим, людиною гідності – пам’ятає дідуся Андрій Корж .

– Він дуже любив Україну і українську культуру. Знав і пишався українською історією. Цінував і плекав українську мову, наполягав на правильності мовлення. Від нас завжди вимагав, щоб ми говорили українською. Наприклад, не "прівєт", а "привіт". "Боровся" з нишими "тіпа", "карочє" і т.д. Він не просто виправляв слова, а допомагав очистити мову від русизмів, зробити її милозвучною.

ПАПА І ПОПА

Не як хліб, а як батечко, ПАПА -
Рідне слово не нам, а кацапам.
Та холопів-хохлів теж багато,
Що замінюють ним рідне ТАТО.
Чи не схожість між ПАПА і ПОПА
Так сподобалась нашим холопам?
Тож і мислячи органом любим,
Вони рідне штовхають до згуби.

23.04.2001 p.

Вірші дідусь писав в основному патріотичні: про українську свідомість, Чорнобиль, злочини комуністичного режиму. Також були соціально-побутові вірші, про любов, байки і пісні. Одна з них, "Випускний", я планую включити в новий альбом гурту "Драбадан", – наголошує Андрій Корж.

ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР
(пісня)

А роки шкільні промайнули, мов сни.
І от уже вечір у нас випускний.
Схвильовані лиця хлопців, дівчат.
Приємні ліричні мотиви звучать.

І радісно, й журно. Пригадую знов
І перші уроки, і першу любов.
На вечорі в школі перший танок...
Не тихне у серці останній дзвінок.

Хвилюються води Славути-Дніпра.
Прикрасила обрій ранкова зоря.
Гей, сонце ласкаве, нас зустрічай!
Рожеве дитинство, навіки прощай...

Вставай нам на щастя, світанку ясний!
Твої, Україно, ми дочки й сини.
Тобі клянемося в ріднім краю
Відстояти волю і мову свою!

1981 р.

Крім того, він завжди боровся за історичну правду, аргументував свою позицію фактами. Його дуже обурювали пам'ятники радянським діячам і "вчинкам" (йдеться про монумент на честь відзначення 300-річчя возз’єднання України з росією (1961 року) у центрі нашого міста. Він не дожив лише рік до знесення "Леніна". Шкода, бо цьому б точно порадів.

Автор: надане Андрієм Коржем

Вірші, пісні, байки

– Збірка "Василь Мартиненко. Поезії" вийшла друком під новий 2025 рік. Мій дядько Олександр, який зараз воює на Херсонщині, приїхав у відпустку, і вирішив питання за друк. На Різдво ми вже бачили якою буде книжка по відеозв’язку, – розповідає Андрій Корж.

– Поки що це 100 примірників. Ми хочемо, щоб книга потрапляла до тих, кому вона справді важлива: друзів дідуся, однодумців. Якщо буде попит, додрукуємо. Примірники обов’язково презентуємо в університетську бібліотеку, в гімназію №2, де він навчався, в центральну бібліотеку Переяславської громади, у музей тощо.

Василь Мартиненко, зауважує онук, хотів ще за життя видати книгу, але не склалося.

– Він вів зошити, переписував свої вірші. Я кілька років тому почав набирати їх на комп'ютері, але за браком часу всі вірші так і не відцифрував. Остаточним упорядкуванням уже займалася моя двоюрідна сестра – Марія Мартиненко.

Марія Мартиненко – укладачка книги "Василь Мартиненко. Поезії" Автор: фб-сторінка Марії Мартиненко

У день народження свого дідуся Марія Мартиненко на особистій сторінці в соцмережі написала, що протягом останнього року займалася своїм дипломним проєктом – упорядкуванням книги "Василь Мартиненко. Поезії".

"Основним орієнтиром під час укладання цієї збірки була автентичність. Я прагнула зберегти кожну дрібницю: оригінальні назви віршів, написані рукою дідуся, присвяти, примітки, акценти. Видання доповнене фотографіями з сімейного архіву, QR-кодами, які дозволяють почути дідусів голос, газетними вирізками та спогадами рідних — усе це має на меті створити цілісний образ дідуся – українця, який жив щирою любовʼю до своєї родини, присвятив себе просвітництву та утвердженню національної ідентичности на теренах України.

Наші життєві лінії перетнулися лише на 9 років.

Мої останні слова до дідуся були: «До зустрічі!», хоч я й розуміла, що шансів побачитись знову у нас мало. Дідуся забирав рак..."

Збірка містить передмову, два розділи, післямову і родинний фотоархів. Перед розділами є коротенкий зміст, у ньому назви поезій написані почерком самого Василя Мартиненка. Вірші в книжці розміщені за хронологією їх написання, починаючи з 1952 року.

Крім того, під деякими поезіями є QR-код з написом: "Перейди за посиланням і рядки оживуть". Читач книги зможе почути голос Василя Григоровича та його виконання віршів.

До збірки увійшли 55 поезій, з яких 4 пісні та 2 байки .

– Це не просто книга. Це пам’ять, історія, частина нашої родини, – підсумував Андрій Корж.

ОСЕЛ ПЕРЕД ДЗЕРКАЛОМ
(Байка)

Не шкодував Осел для «іншого осла»
(що в дзеркалі) іронії і зла.
Плювався. Лаявся. Кривлявся.
Але й «суперник» не здавався.
Так само все встигав робить.
Не відставав ані на мить.

Хто бачив це – вовки, щурі, коти,
Від сміху надривали животи.

І сонце, покотившись на край неба,
Осла благало:

Годі! Більш не треба...

А той ще більше скаженів лишень.
І раптом як рвонеться...
Дзень-дзелень!

Посипались на землю, на листочки,
На впертого осла від дзеркала шматочки.
І хоч дурний Осел порізав морду, бік,
Та крикнув радісно:

– Ага! Злякавсь! Утік!

Мораль:
Щоб ти не був ослом

І щоб дзеркал не бити марно,
Перш, ніж паплюжити кого,
Який ти сам подумай гарно.

1968 р.

*****

У ПЕРЕЯСЛАВІ

Я знову між вами.
В лататтях Трубіж.
І берег, де бігав колись босоніж.
І верби. У шелесті ваших гілок
Тут линули мрії до сонця, зірок.

Тут перший закоханий погляд одвів.
Пішов. Хоч до серця притиснуть хотів.
Під подувом вітру схилилась лоза.
З листочка скотилась росинка-сльоза.

Уже відцвіли юні весни мої.
Садки підросли, молоденькі гаї.
А деякі верби – одні лиш пеньки.
Попадали, зникли і мрії-зірки.

Та молодість ще не зів’яла. Буя.
Маленьким синочком захоплююсь я.
Тут знов у чарівному шелесті віт
Летітимуть мрії в незвіданий світ.

серпень 1968 р.

ПЕРЕЯСЛАВЕ, РІДНИЙ МІЙ
(пісня)

Куполами, що видні далеко,
Чи вогнями – аж небо ясне –
У нічну прохолоду чи в спеку
Ще здаля привітаєш мене.

Приспів:
Ти в душі моїй,
Місто юних мрій,
Наймиліший у цілому світі
Переяславе, рідний мій!

По шосе та провулку вузькому,
Що в садочках і квітах притих,
Я пройдусь до рідного дому
Й припаду там до вуст дорогих.

Приспів.

Розділяє нас темна, байдужа,
Нескінченна завіса нічна.
Ну коли ж ми зустрінемось, друже?
Солов’ями співа вже весна...

1968 р. Крим.

Автор: фб-сторінка Олександра Мартиненка

Автор: надане Андрієм Коржем

Автор: фб-сторінка Олександра Мартиненка

Київські