«Я мушу його дочекатися»: 91-річна мама Героя Сергія Кукси провела сина в останню дорогу

11 лютого 2025 р. 18:06

11 лютого 2025 р. 18:06

«Я мушу дочекатися, коли син повернеться додому», – сказала твердо 90-річна мати захисника України Сергія Кукси. Рік тому їй принесли звістку, що воїн зник безвісти під час виконання службового обов'язку. Сьогодні вона у рідному дворі зустріла тіло своєї дитини в домовині, накритій синьо-жовтим знаменом. Прощання відбулося в Мазінках на Переяславщині, розповідає Переяслав .City.

Маленьке село і вже четвертий синьо-жовтий прапор замайорів сьогодні на старому кладовищі. Усього лиш десять днів тому ця сама дорога була заслана ялиновими гілочками та червоним гвоздиками. По ній повернувся додому на щиті земляк Максим Захарченко . А тепер напередодні місцеві жителі знову потурбувалися і услали символічно вічнозелений останній шлях Воїна Сергія Кукси . Йому навічно 52 роки.

Жителі села, хто прийшов віддати останню шану Герою, кажуть, що ніколи його тут не бачили, не знали. Але це не має значення, бо він – наш Захисник, і завдяки йому на цій землі не панує ворог.

Батьки Сергія ще років тридцять п’ять тому переїхали з Києва і купили в Мазінках хату, розповіла староста села Раїса Лещенко . У них двоє дітей: донька живе у Фастові. Коли батьки переїхали в село, Сергій уже окремо жив і працював у Києві, останній час – на Дарницькому ринку. До батьків у гості приїжджав.

Він був одружений, мали дочку, але дружина після хвороби померла. А в 2016 році після хвороби помер і батько. Тоді Сергій уже воював проти російських окупантів в зоні АТО на сході України, ще з 2014 року. Мазінчанки, які добре знали чоловіка, тепер дивляться на фото його сина і кажуть, що вони дуже-дуже схожі.

– Сергій у них – пізня дитина. Мама Неля Григорівна , як-то кажуть, у ньому душі не чула, – розповідає Тетяна Лещенко , соціальна працівниця. – Я їй приходжу допомагати майже три роки, але Сергія не бачила. Він тоді вже воював, не міг провідувати її. Але телефонував кожного дня. Казав: «Мама, бережи себе». Спочатку вона і не знала, що він на фронті. Приховували це від неї, щоб не тривожилася, і вона думала, що він працює.

А вже потім син зізнався мамі. Вона розповідала, що він побіг у військкомат відразу, як почалася повномасштабна війна. Тільки через серйозне поранення, у нього були проблеми з ногою, його зразу не мобілізували. Так він пішов на війну добровольцем.

Сергія цивільна дружина Людмила приїхала зі своєю донькою. Вона медсестра, виходила його після важкого поранення в АТО, відтоді вони стали жити разом. І тепер вона турбується за здоров’я Нелі Григорівни: приїжджала, посилки їй слала. Вона дуже її підтримувала.

Неля Григорівна останній рік тільки тим і жила, щоб сина додому дочекатися. Весь час згадувала про нього, який він добрий, турботливий. Куди не гляне, все про нього: ту ялинку мені Серьожа купив, меблі якісь – це від Серьожі, і там Серьожа помагав, і те він зробив...

Мама як отримала звістку, що він пропав безвісти, почала його шукати. Куди тільки не зверталася, в міністерство листи писала, дзвонила скрізь. Це вона домоглася, що знайшли і привезли матері попрощатися з сином. Вона цілий рік тільки цим і жила, так хотіла дочекатися. А як же це страшно в такому віці ховати свою дитину…

Староста каже, що тіло воїна перебувало нібито в Одесі. До мами в село приїжджали брати матеріал для ДНК і провели аналіз. Коли результат підтвердив збіг, подзвонили і сповістили, що це її син. А потім принесли офіційне сповіщення про його загибель.

Сергій Миколайович Кукса народився 22 березня 1971 року. В офіційному сповіщенні вказано, що був призваний за мобілізацією та прийнятий на військову службу 8 березня 2022 року. Служив начальником клубу військової частини А7087.

Загинув 19 лютого 2024 року біля села Ласточкине Покровського району, це під Авдіївкою на Донеччині, під час виконання службового обов'язку. Ця територія вже глибоко в тилу ворога.

Воїна Сергія Куксу відспівали в храмі села Мазінки і поховали з військовими почестями на місцевому кладовищі. У Героя залишилася старенька мама, дочка, цивільна дружина, сестра та племінниці.

Київські