Художниця Ольга Покайніс: «Я не хочу малювати війну. Впускаю у світ тільки красу – це моє кредо»

13 лютого 2025 р. 21:10

13 лютого 2025 р. 21:10

Переяславки добре знають Ольгу Покайніс, бо ходять скуповуватися до неї на другий поверх «Критого ринку». Пані Ольга має на продаж усе, миле жіночому серцю – різноманітні тканини, нитки, стрічки, ґудзики, мережива… Привітна жінка обов’язково поспілкується з кожною клієнткою, допоможе вибрати потрібний товар. Але все ж справою її життя є образотворче мистецтво. Про своє захоплення мисткиня розповіла Переяслав .City.

– Я взагалі не місцева, народилася в місті Перм. До Переяслава наша родина переїхала в 1986 році, коли відкрився завод «Точмаш». Мій брат хворів на астму, тому нашій сім`ї потрібно було змінити клімат – перебратися на південь. Уявляєте, наші батьки цілий місяць їздили по всій Україні, шукали місто, де для них знайдеться робота, і яке їм сподобається. Зрештою, ми оселилися в зеленому затишному Переяславі.

Малювати я любила завжди, здається, скільки себе пам’ятаю. Закінчила нашу художню школу, а потім узагалі не брала до рук пензля років із двадцять. Але мені завжди хотілося знайти таке застосування свого таланту, щоб робити те, що тобі подобається, і за це отримувати гроші. Відчуваю справжню ейфорію, коли люди обирають саме твої вироби, і готові за них платити. Я вирішила, що все ж потрібно вдосконалювати своє вміння малювати, презентувати свої роботи і два роки старанно цим займалася.

Але пізніше мені захотілося якоїсь творчості й поза малюванням. У моєї куми якраз був день народження, і я думала, що ж їй подарувати. В Інстаграмі побачила, як робляться ошатні ароматичні свічки, і «загорілася» – так ось же він, подарунок! Купила все, що необхідно, зварила, подарувала. Свічки сподобалися іменинниці, а мені припав до душі сам процес – матеріал має приємний солодкий аромат, м’який до рук. Свічки виготовляю з соєвого воску – не з парафіну, який є продуктом нафтопереробки, а з цілком натурального продукту, з додаванням ефірних олій. Цей віск можна навіть використовувати як крем для рук – він приємний на дотик, ароматний, відновлює шкіру.

Потім я захопилася виготовленням гіпсових кашпо, на АліЕкспрес закуповувала все, що для цього необхідно, і займалася. Мені й ці горщики подобалися, це окремий різновид творчої насолоди: вимішати, скласти, підібрати форму, правильні пропорції, оздобити… Бувало, свекор дзвонить, питає: «Що робиш?». Кажу: «Пасочки ліплю!», – з посмішкою розповідає Ольга. – Але така робота займала дуже багато часу, і в мене не виходило розвивати цей напрямок так, як я люблю – відпускати свої вироби у світ, щоб вони комусь приносили користь, когось тішили, а не накопичувалися у квартирі. І, як я вже сказала, щоб це захоплення приносило кошти.

А восени схотілося мені прикрас, і теж на Алі я накупила різних-різних намистинок із натурального каміння, наплела собі браслетиків, кольє… І зрозуміла, що все це треба або продавати, або зупинитися. Скільки мені їх треба, не сотні ж штук, і навіщо його нагромаджувати? Ці всі захоплення існували паралельно з малюванням, ніколи не заміняючи його, і я завжди поверталася до живопису, чим би іншим не займалася.

– Ви брали учать у всеукраїнських та міжнародних виставкових проєктах. Де саме презентували свої картини?

– Я підписана в Інстаграмі на багатьох українських художників, і бачила, що часто відбуваються виставки за їхньою участю. Мені дуже хотілося теж виставити свої роботи, і в 2023 році я взяла участь у всеукраїнській ботанічній виставці «Незламні квіти», у 2024 році – у міжнародній художній виставці «Step By Step». Там було заявлено понад 500 учасників. «Фішка» цього проєкту полягала в тому, що після завершення виставки видали книгу, де розповіли про її фіналістів, у світлинах показали процес їхньої роботи, розмістили фото картин їх авторства. Я теж потрапила до їх числа. Також у 2024 році в Одесі відбулася благодійна виставка «Об’єднані аквареллю», і я теж стала її учасницею. Виставка була покликана нагадати, що ми сильні, коли об'єднані, та заохотити відвідувачів донатити частіше. Кожен художник вносив донат у розмірі від 30% до 200% від вартості проданої картини на користь ЗСУ. Кошти спрямовувалися на придбання спорядження для евакуації постраждалих військових, дронів-камікадзе тощо. В цілому в Україні дуже багато класних талановитих художників, і я надзвичайно пишаюся тим, що мала можливість разом із ними демонструвати власні картини під час такого масштабного мистецького заходу.

– Участь у цих проєктах не безкоштовна?

– Так, завжди потрібно вносити якісь кошти, часом і досить пристойні суми, адже цими грошима в тому числі оплачується багато організаційних моментів. Проте треба розрізняти проєкти. Є виставки суто комерційні, де ти оплачуєш оренду за виставкову площу, припустимо, на три місяці, і експонуєш там свої картини. Ці ж виставки, де я брала участь, – інша справа. По-перше, щоб потрапити до числа учасників, треба пройти досить серйозний і суворий відбір, яким займаються спеціальні куратори. Це художньо-мистецькі проєкти, і питання тут не стільки в продажу, скільки в тому, щоб продемонструвати талант і певні досягнення. Ось, наприклад, на виставці «Об’єднані аквареллю» митці прагнули показати відвідувачам красу України на своїх полотнах, і багато робіт було представлено художниками з окупованих або зруйнованих територій – із Маріуполя, з Херсону тощо. Експозиція була розміщена в Музеї західного та східного мистецтва. Кураторкою виставки була художниця-акварелістка Юлія Шарапова, а у відборі робіт брав активну участь директор музею Ігор Пороник.

Те ж саме можна сказати і про виставку «Незламні квіти». У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, дуже багато художників страждали на тяжку депресію. І задум виставки був життєствердним: підбадьорити українців, показати, що, незважаючи на війну, люди продовжують творити, а значить, життя продовжується. Як видно з назви, в основному на картинах були зображені квіти, рослини, птахи, комахи, – все, що живе на дереві. Роботи повинні були відноситися до ботанічного мистецтва і бути написаними аквареллю, портрети і пейзажі виставляти було не можна.

– Ви створюєте тільки акварелі?

– Переважно, хоча олією пишу іноді теж. Акварель вважається найбільш складною технікою, але, на мій погляд, вона найлегша. Коли ви розумієте, як власне відбувається процес малювання, то акварель малює сама за себе: ви взяли фарбу, «ляпнули» на папір, вона розтеклася, і в тій плямі ви вже бачите контури майбутнього малюнку. Олією ж так не вийде – тут треба працювати, вимальовувати деталі, олія сама картину не напише.

Акварель – це про воду. Для неї треба спеціальний щільний папір, щоб малюнок гарно виглядав і не деформувався. Наприклад, персики, написані аквареллю на такому папері, виглядають так, ніби й справді покриті пушком – такий його ефект. Хоч він і дорогий, але використовувати слід саме його.

– Чим є для Вас малювання?

– Не просто хобі. Це антистрес, розрада, віддушина, особливо під час війни. Малюю, щоб не занурюватися в тугу та смуток, не накручувати ні себе, ні оточуючих…

Коли почалися військові дії, ще й так зненацька, і за короткий час ворог уже стояв під Києвом, багато художників різноманітних напрямків – пейзажистів, портретистів, мариністів – усі раптом почали малювати війну. І я дивилася у 2022 році на їхні роботи і думала: а я ж теж можу якщо не відтворювати батальні сцени, то відображати відчуття, які породжує війна – і страх, і відчай, і гнів, і – всупереч усьому цьому – надію, впевненість у перемозі… Але – не хотілося. Для мене це питання принципове, філософське, якщо хочете: з допомогою творчості я впускаю в світ прекрасне: те, що надихає, мотивує, чим хочеться милуватися, що дає натхнення та наснагу жити і творити. Зображуючи квіти, пейзажі, красу природи і всього живого, демонструючи свої картини, я роблю світ кращим. Це – моє кредо, філософія, життєва позиція. Я вважаю, що кожна людина повинна все прекрасне, що є в її душі, примножувати і поширювати – через пісні, музику, вірш, картини… Якби я малювала війну, то у світ я б випускала саме її і весь негатив, що з нею пов’язаний. А я цього не хочу.

Повертаючись до теми прекрасного: дуже люблю малювати птахів. Завжди була до них байдужою, ніколи б і не подумала, що колись буду їх зображувати, причому різноманітних – голубів, горобців, синиць, півнів… Ми зазвичай не помічаємо їхньої краси і досконалості, а між тим, якщо придивитися, звичайний сіренький горобець має прекрасне забарвлення пір’я – різних відтінків сірого, бурого та коричневого кольорів, підібраних із бездоганним художнім смаком та витонченістю. Це ж саме стосується й інших братів наших менших.

Я взагалі люблю собак, маю улюбленця породи кане-корсо. Коли я влітку гуляю з ним на лузі, то бачу дуже багато і класних птахів, і чудових краєвидів, запам’ятовую, малюю. Кожного наступного дня, наступної години та ж сама місцевість виглядає інакше, просто треба вміти це помічати.

– Ви малюєте й пейзажі?

– Так. Але в пейзажах дуже люблю зображати човни. Таких річкових пейзажів маю багато. Вони уособлюють спокій, безтурботність – те, чого нам зараз так не вистачає.

– Як родина ставиться до Вашої творчості?

– У цілому підтримує. Мені в житті дуже повезло: моя свекруха – просто золота людина! Для неї те, що я малюю, чи горщики ліплю, чи намисто нанизую, взагалі ніколи не було проблемою. Вона завжди сприймала мене такою, якою я є, не намагалася «перевиховати», не критикувала, багато допомагала і з дітьми, і в домашніх справах. «Малюєш? Ок, я піду голубців накручу чи борщу наварю». Світлано Іванівно, я Вас обожнюю! І моєму чоловікові все одно, скільки котлет у холодильнику. Є – добре. Немає – значить, буде!

У нас є двоє діток – доня Даша та синок Тимур. Даша за характером прагматична, любить читати, може, буде письменницею, – сміється Ольга. – Син ліпить, у нього це любов з дитинства. Малювати – ні, а ліпить мало не з двох років. Але тільки драконів чи динозаврів.

А я малюю кожен день, це вже мій спосіб життя, без творчості вже не можу. Цей світ повинен стати хоч трохи кращим, і з допомогою моїх картин теж.

Київські