Ярослава Опарівська: єдине кохання і підтримка Степана Бандери

03 березня 2025 р. 11:16

03 березня 2025 р. 11:16

Ярослава Бандера – жінка, яка прожила життя, сповнене випробувань, жертовності та непохитної віри в Україну. Її ім’я часто залишається в тіні її чоловіка, але її внесок у боротьбу за незалежність України та підтримку сім’ї заслуговує окремої уваги. Про одну-єдину жінку в житті Степана Бандери, розповідає Переяслав .City.

На жаль, їй присвячено не так багато досліджень чи публікацій – зрештою, як багатьом дружинам видатних чоловіків. Хоча ми впевнені: ці чоловіки не стали б такими видатними без підтримки своїх коханих, без їх ніжної розради, влучної поради, доречної «команди» або й своєчасного мовчання. І Ярослава (у дівоцтві Опарівська) не є виключенням.

Дитинство та юність

Ярослава Опарівська народилася 14 вересня 1917 року в містечку Сянок на Львівщині. Її батько, о. Василь Опарівський, був греко-католицьким священиком і капеланом Української галицької армії. Він загинув у боях під час Польсько-української війни, залишивши по собі пам’ять як про людину великої віри та відваги.

Мати, Юлія Ганківська, донька шкільного інспектора, присвятила себе педагогічній праці, але її життя обірвалося трагічно – у 1944 році її застрелили, ймовірно, бойовики Армії Людової. Сімейна доля Ярослави була сповнена втрат: брата Лева розстріляли німці в 1942 році в Жовкві.

З дитинства Ярослава виявляла неабияку силу духу. У 1936 році вона закінчила жіночу гімназію ім. Емілії Плятер у Сяноку, а потім середню школу в Коломиї. Під час навчання вона використовувала прізвище матері – Ганковська, щоб уникнути зайвої уваги. Її шлях до боротьби за незалежність України розпочався у Львові, де вона вступила до Технічного університету і в 1936 році приєдналася до Організації українських націоналістів (ОУН).

Cвідоцтво Ярослави Опарівської про закінчення гімназії, 1936 рік Фото: з музею історії міста Коломиї

Доленосна зустріч

Ярослава була активною учасницею студентського руху. У 1939 році її заарештували за участь у маніфестаціях у Львові. Але це не зупинило її. Вона переїхала до Кракова, де очолила жіночу мережу ОУН і продовжила боротьбу за незалежність України. Саме в Кракові у 1940-му познайомилася зі Степаном. Їй було 23, йому – 31. Пара швидко побралася, і відтоді вони розлучалися лише вимушено – в еміграції, через переслідування та загрози арешту провідника ОУН.

Їхнє весілля відбулося в краківській Церкві Воздвиження Хреста Господнього. Це була скромна церемонія, без розкоші та алкоголю, але з великою вірою в майбутнє України. Свідками на весіллі були близькі друзі, серед яких Люба Лемик та молодший брат Степана, Василь Бандера, який загинув пізніше у нацистському таборі Аушвіц.

Життя під загрозою

Після весілля подружжя опинилося в оточенні постійних загроз. Вони жили під вигаданими іменами, переїжджаючи з міста в місто. У 1941 році вони повернулися до Кракова, але незабаром змушені були знову ховатися. У травні 1941-го в них народилася перша дитина – Наталія.

Під час Другої світової війни Ярослава підтримувала чоловіка, навіть коли він перебував у підпіллі.

Ярослава Бандера з донькою Наталею Фото: з архіву ЦДВР

Після закінчення війни родина опинилася в радянській зоні окупації Німеччини, де вони продовжували жити під псевдонімами. У 1946 році Ярослава народила другу дитину – сина Андрія, а ще через рік, в серпні 1947 – доньку Лесю.

Ярослава підтримувала чоловіка у найважчі часи – поневіряючись з ним у таборах для біженців, переховуючись окремо під вигаданими іменами.

У 1948–1950 роках Ярослава з трьома дітьми мешкала в таборі для біженців у Баварії, а згодом оселилася в селі Брайтбрун.

Бандера з дружиною Ярославою біля Женевського озера

Діти Ярослава та Степана Бандери – Наталія, Андрій, Леся

Втрата чоловіка та еміграція

У 1954 році Степан Бандера забрав Ярославу з дітьми до Мюнхена. Відносно тихі п’ять років разом закінчилися трагедією: Степана Бандеру застрелив у 1959 році агент КДБ.

Після вбивства чоловіка Ярослава з дітьми переїхала до Канади, де оселилася в Торонто. Там вона активно працювала в українських організаціях, продовжуючи боротьбу за ідеали, яким присвятила своє життя.

Родина Бандери (Ярослава друга зліва, Степан – третій зліва) під час відпочинку, 1959 рік. Через кілька тижнів Бандеру застрелять Фото: з музею історії міста Коломиї

Ярослава Бандера померла 17 серпня 1977 року у віці 59 років. Вона пережила чоловіка на 18 років. Її поховали на цвинтарі Парк-Лон у Торонто, де вона знайшла свій останній спокій.

Онук Ярослави, Степан Андрійович Бандера, у 2010 році отримав отримав замість бабусі та діда найвищу українську нагороду – Орден Держави і звання Героя України.

Онук Ярослави і Степана – Степан Андрійович Бандера

Ярослава Бандера – це не лише дружина великого лідера, але й сильна, незалежна жінка, яка пройшла через війни, втрати та переслідування, але залишилася вірною своїм ідеалам і своїй Україні. Її життя – це нагадування про те, що за кожним великим чоловіком стоїть сильна жінка, яка робить усе можливе, щоб підтримати його у найважчі часи.

Сподіваємося, що про Ярославу Бандеру, як про інших харизматичних дружин, ще будуть зняті фільми та написані книжки.

Київські