У Переяславі презентували книгу "Фольклопередбачення", яка дасть відповіді про вашу долю

13 березня 2025 р. 14:54

13 березня 2025 р. 14:54

У книзі "Фольклопередбачення" – 450 передбачень долі за мотивами українських прислів’їв та приказок. Презентація неординарного літературно-художнього видання пройшла у мистецькій галереї Переяславського центру культури і мистецтв 12 березня. ЇЇ авторка Оксана Науменко, а ілюстраторка Леся Шиденко. Деталі розповідає журналістка Переяслав .City з місця події.

З книгою "Фольклопередбачення" можна поворожити на своє майбутнє або знайти відповідь на запитання. Цікаво! Чи не так?

Усі українці нині чекають на перемогу і мир. Колега вирішила запитати у книги, чи переможе у війні Україна? Номер передбачення обрала 333. І от що відповіла книга: "Успіх – справа тимчасова, / Може бути певна змова".

Отож про книгу, її авторку, саму ідею і особливість видання розповідаємо по порядку.

Оксана Науменко – доцентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, кандидатка психологічних наук, організаторка культурно-дозвіллєвої діяльності Культурно- просвітнього закладу "Центр культури "Святошин"", провідна методистка з вокально-хорового жанру відділу з науково-методичної роботи комунального закладу "Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи", композиторка, співачка та артистка.

Леся Шиденко – офіцерка запасу, військова філологиня, відмінниця освіти України, професійна художниця та письменниця. На великий подив для багатьох гостей виявилося, що ілюстраторка цієї книги родом із Переяславщини:

– Я народилася у Переяславі і до трьох років проживала у Гланишеві. Невеличкий період мого дитинства пройшов саме тут. Я ходила між індиків на Гайшинській фабриці. Моя мама була там бригадиром, а тато сантехніком. І коли поставило питання, куди ти куди вступати, щоб отримати другу освіту, я вступила до Переяславського педагогічного інституту. Сподіваюся, що через кілька місяців завітаю до вас в гості з презентацією своєї книги.

Як зародилася ідея створення книги?

– Це був день народження моєї подруги. Ми з дівчатами кожного року разом збираємося певним колом і цього разу довго спілкувалися, – розповідає авторка книги Оксана Науменко . – Раптом я помітила, як хлопець у ресторані подарував дівчині книгу. Це нагадало мені гру з дитинства: відкриваєш книгу на випадковій сторінці, читаєш рядок і шукаєш у ньому знак долі. Тоді, у школі, ми запитували, як здамо контрольну чи самостійну. Я запропонувала дівчатам згадати цей спосіб ворожіння, і ми весело провели час.

Минув рік, і перед черговою зустріччю подруга запитала: "Ти ж візьмеш книгу?" Спершу я не зрозуміла, про що вона, але потім згадала, як усі тоді сміялися й захоплювалися відповідями.

Оскільки я кандидат психологічних наук і займаюсь психологією, у моїй бібліотеці багато літератури на цю тему. Для гри обрала невелику книгу, яку зручно носити в сумці. Випадково це були "Психологічні етюди". Коли ми почали відкривати сторінки, сталося щось дивне: відповіді були напрочуд точними. Дівчата спершу не вірили, перечитували текст і дивувалися, як він пов’язаний із їхніми думками.

Інша причина, яка мене надихнула на створення книги, пов'язана із моїми дітьми. Сидячи за столом, коли діти бешкетували, донька синові каже: "Когда я ем, я глухий ем". Хоча мої діти не знають і не розмовляють російською. І я повертаюсь кажу: "Доню, а де ти таке почула?" А вона каже: "Це так вчителька в школі сказала таку поговірку". Я задумалася: чому в побуті часто використовуються русизми, а наші народні вирази забуваються?

Почала шукати книги з українськими прислів’ями. У книгарнях їх майже не було, у бібліотеках – один-два примірники. Тоді зрозуміла, що їх мало видають, бо це некомерційно. І ось мене осяяло: створити книгу, яка не лише збере прислів’я, а й зробить їх цікавими для сучасних людей. Якщо вони будуть пов’язані з передбаченнями, то запам’ятаються надовго.

Першими я поділилася ідеєю з чоловіком. Він лише знизав плечима: "Тебе ж серйозно сприймають, а це схоже на ворожіння." Подруга, втомлена після роботи, відреагувала байдуже. Та коли я розповіла про задум Лесі, вона одразу захопилася: "Я намалюю ілюстрації!" Ми почали працювати разом.

Однак найбільше жінку підтримав син, який боронить Україну на фронті:

– Коли я поділилася з ним ідеєю під час телефонної розмови, вагалася: чи варто зосередитися на випуску книги, чи краще донатити, адже це важливо для підтримки. Але він одразу зрозумів, що це не просто книга, а щось більше. Я розповідала, як хочу видати її, і зазначала, що це може бути складно через необхідність залучити кошти, але для мене важливо, аби це стало реальністю. А він каже: "Ти ж розумієш, що це не просто книга. Це те, за що ми сьогодні воюємо: за нашу мову, культуру, цінності. За ті приказки і прислів'я, які зникають і майже втрачені. Це твій внесок у нашу перемогу".

Про книгу

Авторка Олена Науменко зазначила, що втілення задуму виявилося досить не легким, адже прислів'я вона не брала з інтернету, а у шукала із друкованих джерел. До книги увійшли 450 прислів’їв та приказок українського народу. Унікальність полягає в тому, що вона містить 450 передбачень долі за мотивами цих прислів’їв та приказок. Кількість передбачень також не випадкова, адже з побуту військових ЗСУ код 4.5.0 означає "все спокійно".

Варто загадати нагальне питання, яке вас турбує, вказати число – і в мить отримаєте відповідь. Внизу є примітки для записів. Жінки зазначають, що при загадуванні бажань потрібно конкретизувати запитання. За словами авторки, "95 відсотки співпадіння, а інші 5, якщо вам не подобається – не вірте". Також книга містить 40 ілюстрацій, в яких закладена певна філософія.

Авторка книги розповідає, що отримує чимало відгуків від читачів, і деякі історії її вражають своєю точністю та несподіваністю.

– Одна жінка, яка зараз шукає роботу, розповіла мені, що постійно запитує у книги поради. Якось у неї була співбесіда, але йти на неї зовсім не хотілося. Вона вирішила запитати у книги, що робити, і отримала відповідь: "Це тобі потрібно, як лисому гребінець". Після цього вона без жодних сумнівів залишилася вдома зустрічати гостей. І, як згодом виявилося, це було абсолютно правильне рішення.

Ще одна історія трапилася з її студенткою-заочницею, яка під час війни всиновила двох дітей. Одного дня вона отримала повідомлення, що книга прибула у відділення Нової пошти, і пішла її забирати. Коли ж поверталася додому, виявилося, що у будинку сталася пожежа – її син підпалив гардероб.

– Вона розповіла, що коли зайшла до хати, всюди був чорний дим, горіло взуття, речі. У паніці вона почала гасити вогонь, викидати речі на двір. Коли все вдалося загасити, вона просто сіла і розридалася. В емоціях наговорила синові багато зайвого, навіть засумнівалася, чи справиться з його вихованням. А тут поруч лежить книга. Вона відкрила її навмання і прочитала: "Дарованому коневі в зуби не дивляться".

Ця фраза настільки її вразила, що на очі знову навернулися сльози. Жінка завжди казала, що її діти – це подарунок долі. А наступний рядок у книзі звучав ще сильніше: "Дякую долі за дарунок. В ньому є твій порятунок.

Вона написала мені, що в той момент впала на коліна, розридалася ще сильніше, але вже не від розпачу, а від усвідомлення. Вона підійшла до сина, обійняла його і попросила пробачення.

Олена Науменко зізнається, що цей відгук став одним із найсильніших для неї:

– Я подумала: якщо хоча б для однієї людини книга спрацювала ось так – значить, вона з’явилася недаремно.

Були й кумедні історії. Наприклад, одна студентка, скептично налаштована щодо книги, вирішила її перевірити:

– Вона запитала: "Скільки років проживе мій кіт?". Я пояснила, що в книзі немає чисел. А передбачення для неї випало таке: "Нате моїх п'ять, щоб було десять". Я подивилася на неї, вона замислилася, а потім раптом каже: "Ну ясно, чому так відповіло. Бо мій кіт помер уже давно". Мене це зацікавило. Я кажу: "А скільки він у тебе жив?". Вона відповідає: "10 років". Тоді я питаю: "А коли він помер?". Вона вагається: "Не пам’ятаю". Тут я кажу: "Телефонуй мамі, запитай. Вона набирає маму на гучномовець, і мама відповідає: "П'ять років тому не стало нашого кота".

Авторка підсумовує:

– Чим більше я отримую відгуків, тим більше мене це вражає. Спершу книга була просто ідеєю, але тепер це вже цілий проєкт: книга, картина, музичний матеріал. Я ж і викладачка вокалу, і співачка, тому це логічно.

Придбати книгу було багато охочих, а коштувала вона 250 гривень.

Про обкладинку

– Серед усіх портретів цієї шанованої жінки я зрозуміла, що ніхто до кінця не бачить її душу, хоча всі зображення прекрасні. Я абсолютно поважаю всіх художників. Однак для мене важлива філософія. Я вкладаю в кожен портрет загиблих воїнів, яких уже намалювала й продовжую малювати, те, що людина несе в собі. Хочу, щоб через портрет це відчували інші, – розповідає Леся Шиденко , ілюстраторка книги.

– У японців, коли вони пишуть ієрогліфи, це називають "музикою для очей". І мені б хотілося, щоб кожен портрет був такою музикою, щоб передавав настрій. В Оксані я побачила мольфарку. Коли ми говоримо про мольфарів, то уявляємо, що в їхніх руках завжди є певний символ – ворона, чорний кіт чи інша тварина. Як у "Гаррі Поттері", де є такі магічні супутники. Тому я назвала картину "Мольфарка Оксана". В її образі важливо було передати не просто зовнішність, а саму суть. Ця кицька, яку я зобразила на картині, реальна. Вона живе в Оксани, і її звати Умка. Вона стала символом білої магії в картині.

Також зобразила коралі, які я дуже люблю, і свою героїню теж ними прикрасила. Є в мене історія, пов’язана з коралями. Мені подарувала їх тітка з Переяславщини, не рідна, але дуже близька. Вона, на жаль, померла перед повномасштабним вторгненням. Це старовинні коралі, яким понад 200 років. Вони досі в мене, і я хочу передати їх своїм донькам.

Вінок я хотіла зробити таким же яскравим, як і сама Оксана, щоб він привертав увагу. У ньому не лише троянди, а й дрібні квіти, колоски, трави. Позаду – повний місяць, адже магічні обряди завжди пов’язані з місяцем. Волосся розпущене, розтріпане, але в золотавому сяйві.

Мені завжди подобається, коли художник вкладає в картину частинку себе, як це робив Шевченко. Його Герої завжди були схожі на нього. Так і тут – хоч не все видно, але там є плахта з мальвами, є сережка-"заушниця" в гуцульському стилі.

Що цікаво, портрет малювався легко. У мене буває по-різному: іноді створюю портрет за 6-7 годин, а буває, що працюю кілька місяців. Але Оксанин портрет – це той випадок, коли все йшло швидко, загалом це зайняло 8-10 годин. Я не поверталася до нього, не переробляла – усе вийшло з першого разу.

Я малюю акрилом, тому що він швидко сохне, а мені потрібно, щоб робота була закінчена одразу, без довгих пауз. Хоча працюю в різних техніках. У цьому портреті є не тільки фарби, а й особливий підтекст – він унікальний, тільки для Оксани.

Наприклад, нічне небо позаду прикрашене не просто зірками. Це ще один штрих – моя донька, яка також художниця, додала ефект світіння. А самі зірки мають прихований сенс: вони утворюють візерунок вишивки з ім’ям Оксана. У традиційній вишивці кожне ім’я зашифроване у вигляді ромбів, квадратів, певних орнаментів – і я втілила це в картині.

А далі були ілюстрації. Спочатку я думала, що це буде просто, але коли почала втілювати ідею, зрозуміла: це нелегка справа. Я пішла в бібліотеки. Тут кожна приказка й прислів’я – не з інтернету, а взяті з книг.

Київські