Євдокія Нестеровська – жінка, яка присвятила своє життя збереженню історичної спадщини Переяслава

14 березня 2025 р. 19:50

14 березня 2025 р. 19:50

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» відзначив 110-річчя з дня народження Євдокії Нестеровської – науковиці, бібліотекарки, музейниці, колишньої головної хранительки фондів Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. На заході побував і Переяслав .City.

Перевели до музею, щоб зробити менш публічною

Це був день пам'яті і спогадів про унікальну жінку, яку радянська влада ховала в тінь. Між тим завдяки її мудрості, досвіду, працелюбності історію Переяслава сучасники можуть знати і бачити у всій повноті. Ось як згадували про неї нинішні працівники Заповідника.

– Вона потрапила до музею не просто так. Свого часу Євдокія Сергіївна була директором дитячої міської бібліотеки. Її чоловік був репресований, і вона привертала до себе небажану увагу, в тому числі, і з боку КДБ. Зрештою, її перевели працювати до музею, щоб вона була менш публічною, щоб її було менше помітно. Але наш Заповідник від цього тільки виграв, – сказав заступник генерального директора з науково-методичної роботи Олександр Колибенко , розпочинаючи цю зустріч.

Євдокія Сергіївна Нестеровська була однією з тих першопрохідців у Переяславі, хто стояв у витоків і став нині легендою музейного будівництва. Як і Михайло Сікорський, Михайло Жам, Єфрем Іщенко .

Євдокія Нестеровська корінна переяславка, прийшла працювати у музей у 1946 році, раніше за Сікорського. Після приїзду в 1952 році Михайла Івановича, який став новим директором маленького краєзнавчого музею, його працівники почали активно займатися науково-пошуковою діяльністю.

Не одну сотню кілометрів виходили Нестеровська Є. С., Юзвікова О. І., Шкулета В. П. селами Полтавщини, Черкащини, Київщини в пошуках експонатів. Вони дослідили майже всю Переяславщину, наповнюючи фондову колекцію килимами, рушниками, зразками народного одягу, мальованими скринями, музичними інструментами, предметами побуту тощо.

У ті роки Євдокія Сергіївна разом із невеличким колективом працювала над створенням експозицій історичного та етнографічного музеїв, навіть із лопатою в руках здобувала археологічні старожитності давнього Переяслава.

Євдокія Сергіївна Нестеровська

«Такі люди завжди об’єднують навколо себе»

У 1960-х роках ідею створення в Переяславі Музею просто неба колектив спочатку не сприйняв. Та Сікорському вдалося переконати працівників, і робота пішла натхненно і завзято, не рахувалися з часом, працювали навіть у вихідні. Не останню роль у згуртуванні невеличкого тоді колективу музейників мали організаторські здібності та енергія Євдокії Сергіївни.

Михайло Сікорський про цей період її діяльності згадував з теплотою: «Такі люди завжди об’єднують навколо себе, запалюють, ведуть уперед» . Вона разом з Є. Іщенком, М. Жамом, М. Палагутою у 1963 році робили першу топографічну зйомку перших 5 га території, яку виділили під будівництво Музею просто неба, а потім ще 50 га його перспективної площі.

З 1 січня 1963 року Євгенію Нестеровську призначили завідувачкою фондів – хранителькою музейних скарбів. Ось тоді і відкрилися багатогранність її натури, особливості неспокійної вдачі, її талант бути потрібною людям.

У короткі терміни вона впорядкувала музейну документацію, налагодила роботу відділу. Співпраця з працівниками київських музеїв, дружба з невтомним збирачем народних скарбів, скульптором, художником Іваном Гончаром допомогли їй зорієнтуватися в безмежному морі предметів народного побуту, декоративно-вжиткового мистецтва – вона могла безпомилково визначити їхню музейну цінність.

Хранителька музейних скарбів

Уже на початку 1970-х років авторитет Євдокії Сергіївни став незаперечним для науковців молодого покоління, які в цей час влилися в колектив історичного музею. Для них вона стала мудрою наставницею.

Завідувачка фондами разом із старшою науковою співробітницею фондів Оленою Юзвіковою багато часу та сил віддавала експозиційній роботі: це й інтер’єри в хатах музею народної архітектури та побуту, перша експозиція музею В. Г. Заболотного, музею українського народного одягу та музею Г. С. Сковороди.

Євдокія Сергіївна пригадувала, що під час створення експозиції музею Сковороди нагодилася інспекція з облради, яка перевіряла підготовку музею до святкування 250-річчя просвітителя. Побачивши на високих драбинах двох утомлених жінок, вив’язаних хустинками, що кріпили експонати, поважні гості висловили Сікорському сумнів, чи буде достатньо професійно та вчасно сформована експозиція. Михайло Іванович спокійно відповів: «Усе буде добре!» .

А ще тоді представниця облради, Людмила Хорозова , яку згадують очевидці як жінку випещену, доглянуту й ставну, зневажливо запитала, чи справді «ці дві баби» здатні створити щось путнє. Сікорський у відповідь уїдливо зауважив, що цих "двох бабів" не проміняє на цілу купу найповажніших столичних науковців. І справді, експозиція, що створювалася швидкими темпами у 1972 р., виявилася надзвичайно вдалою, і майже без змін проіснувала понад 30 років.

Євдокія Сергіївна полюбляла їздити в експедиції – їй дуже подобалося спілкуватися з людьми, дізнаватись від них історію кожного предмета. На її рахунку понад дванадцять тисяч експонатів, які поповнили музейну скарбницю.

Євдокія Сергіївна мала рішучий, вольовий, енергійний характер, у неї був низький навіть басистий голос, колеги її позаочі навіть називали «Кутузовим». При цьому вона була людиною чуйною, справедливою, завжди готовою допомогти. До неї горнулися колеги, які потребували втішного слова, бо вона уміла так повести розмову, інколи різкувато, інколи з гумором, що всі проблеми враз починали видаватися мізерними, а життя – прекрасним.

"Нестеровська – це музейниця з великої літери"

Старші працівники на заході вшанування пам'яті колеги, розповідали про Євдокію Сергіївну Нестеровську з теплотою, легким гумором. І в цих словах важко було не помітити любові та поваги до цієї чудової жінки, непересічної особистості, прекрасної музейниці.

Також під час проведення заходу можна було подивитися на світлини та особисті речі Євдокії Сергіївни, зібрані в імпровізовану виставку.

Олена Жам, провідна наукова співробітниця:

– Нестеровська – це музейниця з великої літери. Вона багато часу провела в експедиціях і більшість експозицій Заповідника створювалися за її безпосередньої участі. Наприклад, вона їздила у відрядження у село Болотня Іванківського району до знаменитої художниці Марії Приймаченко, щоб вивчити особливості декору хат Київського Поліся і потім застосувати ці знання на практиці.

Мисткиня на прохання музейників надала ескізи найбільш поширених настінних та напічних малюнків поліського краю. На їх основі науковиця Олена Юзвікова створила розписи експозиції хати з села Вабля Бородянського району Київської області. Згодом вона розповідала, що це були не стандартні ескізи, а замальовки візерунків, які прикрашали хату батьків Марії Приймаченко.

Валентина Нікітіна , колишня завідувачка Меморіального музею Г.С.Сковороди:

– Я знаю Євдокію Сергіївну аж із далекого 1966 року. Тоді я навчалася в нашому педучилищі, і нас, чотирьох дівчаток, вибрали позаштатними екскурсоводами. Ми повинні були вивчити тексти екскурсій по місту та в музеї В.Г. Заболотного. Старалися, вчили, але тоді, на жаль, жодної екскурсії так і не провели.

А через чотири роки я прийшла на роботу в музей уже штатним екскурсоводом, і почалася наша співпраця з Євдокією Сергіївною. Особливо мені запам’яталися експедиції. Ми, молодь, весною та влітку водили екскурсії, а восени і взимку їздили по селах Черкащини, Полтавщини – «збирали урожай».

Тоді ж норма була – за місяць зібрати 100 експонатів, а з 1972 року, коли святкували 100-річчя Леніна, – вже 120, точно пам’ятаю! І ось ми їздили в експедиції – рейсовим автобусом у районний центр, поселялися в готелі, і там уже на місці вирішували, куди і по що підемо.

Найбільше запам’яталася експедиція в Іркліїв – село Золотоніського району, надзвичайно багатющий край на різноманітні предмети старовини. Ми приїхали взимку, як звичайно, і так багато набрали речей! Тягнемо ті мішки вже увечері, холодно, потомилися, аж ось ззаду Володя наш кричить: «Дівчата, стійте, я рубль загубив!» – «Та заспокойся, прийдемо в готель і дамо тобі той нещасний рубль!» – «Та ні, я різьблений загубив!». А ми якраз тоді знайшли дуже гарний візерунчастий рубель (рубель і качалка подекуди до 1950-х років у селах використовувалися для прасування одягу – авт.). Зрозуміли, що то за «рубль», мусили вертатися й шукати. Він потім у церковній сторожці експонувався.

Вони були першими. Сидять: М.Чухно, В.Москаленко, Є.Нестеровська, В.Спасенко. Стоять: М.Сікорський, А.Скотникова, В.Юзвиков. 1951 рік

Речей ми тоді набрали купу, всі чудові, як на підбір, і розуміємо, що рейсовим автобусом їх не довеземо. Телефонуємо Сікорському і просимо, щоб прислав машину. Невдовзі приїздить вантажівка, а біля водія – Євдокія Сергіївна власною персоною! У кузові вже стоїть мальована скриня – таки встигла заскочити дорогою до якогось села і вихопити майбутній експонат.

Повантажили ми все те, а вона й каже, мовляв, дівчатка, ви додому не поспішайте, залишіться ще на пару днів, тут же усього підходящого багато! А нам так набридло, кожного дня ходиш по хатах, тягаєш ті мішки з речами зимою, по холоду, по темряві. Потомилися – додому хочеться. Ось поїхала вона, а ми гайда на вокзал по квитки. Чекаємо собі на автобус, аж гульк – дорогою їде вантажівка з Нестеровською! Мусили ховатися, куди ж подітися.

Привезти – ще не все, ще ж треба пройти відбір. З Євдокією Сергіївною жарти кепські: оце – направо, беремо, а це – наліво, хіба що знадобиться собаці в будку (її крилатий вислів)! А потім – треба скласти картку на кожен предмет, зробити його детальний опис. Нічого виправляти і креслити не можна, не сподобається Нестеровській – треба буде переписати.

А взагалі вона була справжньою нашою наставницею, невтомною ентузіасткою – їздила по експонати і в колишній Ленінград, і в знамениту Зброярську палату в Москву… Суворою була, вимогливою, працювати з нею було важко, але водночас, у приватній обстановці, у звичайному житті вона була доброю і чуйною.

А ще в Євдокії Сергіївни така була риса: якщо їй сподобається якась річ – вона нізащо не вийде з хати без неї. Ми ж молодими ще були, коли бачили, що людина не хоче розставатися з якоюсь гарною річчю, ніяковіли, не наполягали, але в особливих випадках використовували Нестеровську як «важку артилерію». Домовлятися тоді ішла вона, і всі речі, які нам подобалися, опинялися в музейній колекції.

Ганна Козій, колишня завідувачка філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини»:

– Я прийшла до музею працювати 1 серпня 1970 року, тоді якраз Євдокія Сергіївна з Оленою Іванівною Юзвіковою метикували, як зробити експозицію в приміщенні церковнопарафіяльної школи. Споруда специфічна, вікон багато, стін мало, а треба показати якомога більше предметів. Перше, що мене спитала, чи вмію я шити.

Голкою я вміла, і в мої обов’язки входило тоді пришивати петлі до фрагментів вишивок та прасувати їх у Ольги Щербини, що жила біля музею. І ось одного разу я одну вишивочку загубила. А Сікорський знайшов, тихенько відніс Ользі Дмитрівні та й сказав: «Покладіть десь, щоб Нестеровська не бачила, що та роззява «посіяла»!

Сиджу, шию ті петлі, жахаюся: «Куди я потрапила, що я тут роблю? Я ж нічого не знаю, як ті експозиції робити, куди експонати ставити, я ж не вмію, і не навчуся…». Але Євдокія Сергіївна чинила мудро: коли почали монтувати вітрини, вона потроху щось зробить – і питає моєї думки: як ти думаєш, а отут що поставити, а тут що повісити? Пізніше навіть мої ідеї використовувала в експозиціях.

У Музеї просто неба. Євдокія Нестеровська в центрі. 1970-ті рр.

А на завершення науковиця Надія Бойко сказала, що вже слід задуматися над експозицією Музею історії створення НІЕЗ «Переяслав»: «Я розумію, що ця ідея багато в чому утопічна, і не на часі, бо ж у країні триває війна. Але хочу звернутися до молодших колег: радьтеся, говоріть із нами, запитуйте в нас, поки є в кого. Поки ми ще живі».

Київські