Ліна Костенко: геніальна жінка сучасності та пророчиця нації

19 березня 2025 р. 19:36

19 березня 2025 р. 19:36

Вона відмовилася від деяких нагород, бо "не носить політичної біжутерії". Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна, "по-письменницьки усамітнена" та віддана своїм ідеям. Такою є українська поетеса, письменниця, громадська діячка Ліна Костенко, яка 19 березня 2025 року святкує свій 95-й день народження, розповідає Переяслав .City.

Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори.

Своїм життям та творчістю геніальна письменниця заслужила титул сумління нашої нації. Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, вона не мовчала в складні для України часи.

Ліна Костенко

Перші вірші дочки “ворога народу” випустила в 16 років

Ліна Василівна Костенко народилася у сім’ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли маленькій Ліні було 6 років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові. Навесні острів часто затоплювало, тож згодом Ліна Василівна назвала це місце “київською Венецією”:

Я виросла у Київській Венеції.

Цвіли у нас під вікнами акації.

А повінь прибувала по інерції

і заливала всі комунікації…

У кінці цієї поезії Ліна Василівна згадала і про своє воєнне дитинство та про те, як місцина на Трухановому острові була повністю спалена:

А потім бомби влучили у спокій.

Чорніли крокв обвуглені трапеції.

А потім повінь позмивала попіл

моєї дерев’яної Венеції.

Також у одній із поезій Ліна Костенко розповіла про “дитинство, убите на війні” та перший вірш, написаний в окопі. Сьогодні ці рядки, на жаль, звучать досить актуально:

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум’я й води.

У Ліни Костенко було тавро дочки “ворога народу”. У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: “Вашим червоним прапором тільки биків лякати” . Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.

Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який був тоді всерадянською “кузнею літераторів”, закінчила його в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій “Проміння землі”. Друга збірка “Вітрила” вийшла в 1958 році, за нею – збірка “Мандрівки серця” (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. “Зоряний інтеграл” 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років . Увесь цей час поетеса писала “в шухляду” та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.

Ліна Костенко в колі поетів-шістдесятників

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і поезії, що згодом ввійшли до збірок “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”. Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів “Над берегами вічної ріки”, а 1979-го — історичний роман у віршах “Маруся Чурай“ , який чекав свого виходу 6 років.

Роман одразу ж став подією, восьмитисячний наклад розійшовся за кілька днів, так само, як і повторне стотисячне перевидання в серії «Романи і повісті» (видавництво «Дніпро»), здійснене через три роки. А виконання цієї драми народними артистками Нілою Крюковою та Галиною Менкуш у 1981 році перетворилося на відкритий бунт, коли глядачі, попри нагляд КГБ, півгодини не відпускали артистів зі сцени. У 1987 році «Маруся Чурай» і збірка «Неповторність» Ліни Костенко були удостоєні Шевченківської премії.

Ніла Крюкова та Ліна Костенко

З початком 90-х інтерес до творчості Ліни Костенко зростає незмірно. Її «Вибране» 1989 року одразу стає раритетом, її цитують, про неї пишуть книги. Багато хто з її колег-шістдесятників, скориставшись моментом, прикрасив груди депутатським значком. Вона ж у той час демонстративно грюкнула дверима СПУ і знову пішла «в духовну еміграцію». Свої вчинки вона пояснила двома поетичними рядками: «І знов сидять при владі одесную. Гряде цинізм – я в ньому не існую».

В Чорнобильській зоні рятувала свою душу

З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони . За її словами, там вона рятувала свою душу. В Зоні, де життя зупинилося, де люди живуть не за надуманим сценарієм, а так, як жили сто і двісті років тому їхні діди-прадіди, вона відпочивала душею. В кожному селі, де проходила експедиція, у неї були знайомі, яким вона обов’язково передавала гостинці, коли сама не мала змоги поїхати. Це був її світ – світ без масок і мішури, світ справжніх людей і справжніх почуттів. Майже, як на війні, яка на початку означила долю Ліни Костенко.

«Ви запитаєте, – як можна любити Зону?» А як можна її не любити? Хіба матір любиш менше від того, що вона вже померла? Навпаки, більше, глибше, покаянно, бо це любов, помножена на біль непоправної втрати» , – писала Ліна Костенко в спогаді про одного із членів експедиції фотохудожника Михайла Загребу. Про це вона намагалася сказати і в своїх публічних виступах на початку 2000-х, які одразу ставали резонансними, і в нечастих спілкуваннях із журналістами. А коли її запросили на програму «Розслабтеся, ви в ефірі», вона в свою чергу запросила знімальну групу... в Овруцький район і більшу частину програми розповідала про Зону. Вона їздила в Зону, доки мала сили.

Ліна Костенко під час однієї з поїздок до Чорнобильської зони

Її стосунки з новою владою були майже такими, як і в сумнозвісний «період застою»: її намагалися не помічати, потім спробували «приручити». Але коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася іти на церемонію нагородження. «Передайте, що мені державна біжутерія не потрібна» , – відповіла вона на запрошення. Пізніше вона так само відмовиться від звання Героя України.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським , що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Ліна Костенко з донькою, поеткою та культурологинею Оксаною Пахльовською

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським , письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим . Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

Ліна Костенко з чоловіком Василем Цвіркуновим

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. “Ліна Костенко була екстравагантною й курила”, – згадував Павличко.

Зараз Ліна Костенко усамітнена по-письменницьки, як розповіла “Радіо Свобода” внучка поетеси Ярослава Барб’єрі . До спілкування із собою поетеса допускає лише найближчих людей, а весь вільний час присвячує творчості.

Ліна Костенко з дочкою Оксаною Пахльовською та внучкою Ярославою Барб’єрі

“Вона може бути безжально правдивою і при цьому завжди боїться поранити іншу людину, але це тільки, якщо її поважає. Може бути різкою – і водночас вона неймовірно ніжна.

І закрита вона тією мірою, як цього вимагає письменницька робота, – це занурення у якісь глибини, відомі тільки самому письменникові. І разом із тим буває надзвичайно відкрита, усміхнена, дотепна. Але лише з людьми, з якими вона себе почуває, як каже, “в етичній безпеці” , – розповіла Ярослава.

"Повернення" Ліни Костенко

Своє «затворництво» Ліна Костенко порушила тільки у вересні 2004 року, коли погодилася стати довіреною особою Віктора Ющенка. Але і після виборів вона не проміняла свій робочий стіл на велику політику. Вона і надалі рідко з’являлася на різних зібраннях, не відповідала на телефонні дзвінки, а на всі закиди відповідала словами Івана Козловського: «У мене в квартирі є телефон, але ж жити якось треба?».

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір “Записки українського самашедшого“ , що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.

Ліна Костенко, певно, найбільш цитована українська поетеса. Соцмережі рясніють уривками її віршів. Найбільше вражає бачення історичних подій.

Наприклад, у романі в віршах “Берестечко” авторка аналізує причини поразки гетьмана Богдана Хмельницького, який, нарешті, визнав свою фатальну помилку – Переяславську раду. Ці слова звучать пророчо:

Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з москвою.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

смурна од крові, смут своїх і свар,

готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Також поетеса застерігає від малоросійства та меншовартості, натомість пропонує формувати власну національну ідею.

Ліна Василівна волонтерить ще з часів анексії Криму

Ще в 2015 році, під час перших спроб росії розірвати нашу країну на шмаття, Ліна Василівна передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні строфи про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди. І пророче попередила світ: «Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви».

Коли Київ обстрілювали ракетами і дронами, Ліна Костенко продовжувала писати . В укриття не спускалась. Про це вона розповіла ЗМІ після отримання ​​ордена Почесного легіону від посла Франції в Україні. Зізналась, що в перший місяць важко писалося, але потім опанувала себе, і нових рядків почало з’являтися все більше.

Ліна Костенко з перевиданням своєї поеми "Скіфська одіссея", 2024 рік

"Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о четвертій ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб’є то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє."

— Ліна Василівна і зараз долучається до військових зборів, один з яких зробила разом із Сергієм Притулою. Поетеса підписала 10 різних своїх книжок для розігрування. «Рівно за дві доби було зібрано майже 4 мільйони гривень. Ці гроші пішли на купівлю комплексу БПЛА «Фурія» для одного з підрозділів розвідки . Ліна Василівна була щаслива! Вона аж не могла повірити, що завдяки їй зібрано таку суму! — розповів Іван Малкович.

***

Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,

і облетять, як сон кореневищ.

Війна малює кров’ю акварелі.

Її палітра — попіл пожарищ.

Її пейзаж — руйновище кварталів.

Порожніх вулиць вицвіла пастель.

Хіба що десь крізь стогін з-під завалів

якийсь тюльпанчик раптом проросте.

Підкрадається лихо нечутними кроками.

Але раптом зненацька зупиниться мить.

Почорніє село обгорілими кроквами.

І на білому світі війна загримить.

Захлинаються кров’ю і димом світанки.

Вигинає імперія хижий хребет.

По дорогах повзуть розчепірені танки.

Причаїлася свастика в літері Zet.

А ще світяться хатки в зимовій завії.

Ще не знає ніхто, що йому на роду.

Лиш над Києвом очі святої Софії

спопеляють навіки новітню орду.

Ця ніч була загрозлива і темна.

І так хотілось тиші і тепла!

А вибух був — як жовта хризантема,

що на пів неба раптом розцвіла.

Струснуло стіни і двигтіло довго ще.

Сирени вили, блискало на склі.

То що — тікати? Бігти в бомбосховище?

А не діждав би фюрер у кремлі!

Хай сам боїться — він уже вчорашній.

Посіють бомби — ненависть пожнуть.

Сирени виють. А мені не страшно.

Хто не тікав, того не доженуть.

(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

Поетична карта поезії Ліни Костенко

Знайдіть хвилинку для того, щоб прогулятися віртуальною картою України з віршами Ліни Костенко . Секрет карти в тому, що на ній нанесені позначками-сердечками різноманітні географічні об’єкти, які згадує Ліна Василівна у своїх віршах. Натискаєте на серденько в тій чи тій частині нашої країни — і читаєте вірш-згадку про унікальну місцину.

При підготовці статті були використаті матерали з
Освіторія Медіа , Український інститут національної пам'яті , НУШ , Львів1256

Київські