Максим Рильський у Переяславі закладав дубову алею в парку Тараса Шевченка

20 березня 2025 р. 20:27

20 березня 2025 р. 20:27

19 березня – дата знакова для української літератури. Цього дня виповнилося 95 років з дня народження видатної поетеси Ліни Костенко, яка, незважаючи на поважний вік, готує до друку нову віршовану збірку і водночас закриває мільйонні збори на ЗСУ. А ще цього дня 130 років тому народився поет, перекладач, автор незабутніх рядків «Білі мухи налетіли, все подвір’я стало біле…», «Як парость виноградної лози, плекайте мову…» Максим Тадейович Рильський. Ім’я талановитого поета, перекладача, вченого тісно пов’язане з Переяславщиною. Науковці НІЕЗ «Переяслав» та працівники Переяславської публічної бібліотеки організували захід-презентацію «Максим Рильський і Переяслав». На зустрічі побував і Переяслав .City

– Ще давно, коли я була студенткою, в паперах свого батька, Михайла Івановича Жама, побачила лист з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, підписаний Рильським, – каже провідна співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Олена Жам .

– У ньому йшлося про залучення музейних працівників до створення «Українського історико-етнографічного атласу». Лист датований 18 червня 1964 року, а 24 липня Максим Тадейович пішов у засвіти... На той час я знала його лише як поета, і була здивована, що він, виявляється, ще й учений, академік, а також, що він неодноразово був у Переяславі! Почала розпитувати місцевих «старожилів», телефонувала в ІМФЕ, зібрала трохи «цікавинок». І тепер, з нагоди 130-річного ювілею Максима Рильського, вирішила організувати таку зустріч, на якій можна більше дізнатися про славетного поета та науковця.

Автор: Олена Калінович

Із Переяславом Максима Тадейовича насамперед пов’язують дружні стосунки з нашим земляком Володимиром Гнатовичем Заболотним – засновником та президентом Академії архітектури України, одним із авторів проєкту будинку Верховної Ради. Вони разом перебували в евакуації в Уфі (1941–1943), пізніше були депутатами ВР у 1947–1959 роках, а на початку 1960-х редагували популярне п’ятитомне видання «Українське народне мистецтво». В експозиції Меморіального музею академіка В.Г.Заболотного знаходяться подарунки Максима Рильського Володимиру Гнатовичу та його дружині Зінаїді – томики поезій із дарчими підписами поета.

У 1954 році Максим Рильський у складі делегації діячів культури брав участь у закладенні дубової алеї в парку Тараса Шевченка (перед ЦКМ – авт.). «Ми були дітьми, бігали там у парку, і бачили, як поважні столичні гості садили ті дерева. Дуби, посаджені Рильським – крайні два чи три від площі. Треба якусь табличку на них повісити, чи що», – каже колишній співробітник НІЕЗ «Переяслав» Володимир Воловик.

– А ще того ж року був започаткований один із найбільших і найцікавіших проєктів ІМФЕ АН УРСР, до якого були долучені й переяславські музейники – унікальна колективна монографія «Українці», – продовжує пані Олена. – До редакційної колегії, крім інших знаних науковців, входили Максим Рильський і Кость Гуслистий. На 830 сторінках видання етнографами, істориками, краєзнавцями висвітлювалися регіональні особливості багатющої культурної та духовної спадщини України – мистецтва, одягу, ремесел, предметів побуту, фольклору, обрядовості, було представлено багато карт, ілюстрацій, портретів, малюнків та ін. У 1959 році був готовий макет, а в 1960 – надруковано 500 «пілотних» примірників. І на цьому все припинилося. Книга виявилася «шкідливою» для радянських громадян, і її заборонили. У 1964 році її невеликий фрагмент (207 сторінок) був опублікований російською мовою в книзі «Народы мира. Этнографические очерки». До речі, автори «Українців» згодом використали свої напрацювання для особистих наукових праць, і щиро дякували переяславським музейникам за наданий безцінний етнографічний матеріал.

У 1960-му році Максим Тадейович Рильський відвідав виставку українського народного одягу, яка на той час експонувалася у приміщенні колишнього Михайлівського монастиря. Він передав музею весільне вбрання, яке напередодні йому подарували жителі села Андруші. Впевнена на сто відсотків, що Сікорський випросив той одяг! – посміхається пані Олена. – Якщо вже він потрапив Михайлові Івановичу на очі, то у Рильського не було жодних шансів привезти вбрання до Києва.

Зі спогадів М. І. Сікорського: «У 1958 році в Михайлівській церкві відкрили виставку одягу. На неї прийшов академік В. Г. Заболотний. І каже: «От якби ви цілий музей створили. Такого ж, мабуть, нема ніде. А в людей по скринях зберігається ще багато добра...». У 1960 році, коли невелика експозиція переросла в цілий відділ, а переяславськими музейниками вже було зібрано кілька тисяч предметів одягу, до них приїхав Максим Рильський. Він мандрував по навколишніх селах, вивчав місцевий фольклорно-етнографічний матеріал. В Андрушах йому подарували весільне вбрання і підказали, щоб завітав до переяславців. Зустріч відбулася. Максим Тадейович схвильовано подякував ентузіастам за добру справу, передав їм свій особистий подарунок від андрушівців. І побажав створити, нарешті, перший в Україні музей одягу. «Він повинен бути саме у вас, – сказав на прощання М. Т. Рильський. – Тут зароджувалась українська народність. Тут пересікалися шляхи багатьох етнографічних зон і народної обрядовості. Так що постарайтеся, дорогенькі».

Мешканці села Андруші згадували, що в кінці 1950-х – на початку 1960-х років Рильський був у них частим гостем. Він збирав етнографічні матеріали, записував фольклор від місцевих жителів, приїздив на риболовлю та полювання.

Зокрема, уродженець Андрушів Степан Степанович Сулима, директор Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 1 у 1990-х роках, пригадував, як у дитинстві підсобляв Рильському під час полювання на качок. Коли підстрелені поетом із рушниці качки падали у воду, шестикласник Степан з іншими хлопчаками пірнав за ними й доправляв Максиму Тадейовичу. Це був 1960 або 1961 рік.

Колишня заступниця генерального директора з наукової роботи НІЕЗ «Переяслав» нині покійна Віра Петрівна Мельник, яка в 1958–1966 рр. навчалася в Андрушівській восьмирічній школі, будучи ще дитиною, неодноразово бачила, як М. Т. Рильський ловив рибу на Дніпрі. Про це вона вже пізніше розповідала колегам-музейникам.

Жителька Андрушів Наталія Григорівна Моспан пригадувала, що в 1960-х роках приїздили до села М.Рильський із сином, виступали в місцевому клубі. Максим Тадейович розповідав про Тараса Шевченка: «Рильський зі своїм сином у клубі виступали. Машин, мабуть, тридцять отих приїхало, з Києва. Рильський − такий собі сухенький чоловічок, худесенький. Я і зараз бачу, як він стояв на сцені за трибуною. Такий костюмчик темно-синенький, при галстучку. І розказував, шо оце ж ваші Андруші, шо і Шевченко багато всього бачив, але сказав, шо у вас все це воно найкраще. І тут він багато картин намалював: «Верби в Андрушах» і церкву, і дякова хата. Дякова хата там стояла аж од шевченкових років, од вісімсот сорок сьомого. І так вона недалеко од церкви була. Ту хату, отож, Шевченко намалював. Люди місцеві йому сподобалися, а Андруші, вобшем, це його перші слова... Так і Рильський сказав: «І раю кращого немає, як тії Андруші». І гай отой ше ж він малював. І панські ті купальні. Ну, вобшем, оце таке. Був. Я Рильського бачила сама. Він у клубі були ввечері тако, свєт уже світили, поприїжджали. І син його був, якийсь, я не знаю, чи Андрій, чи якось його звали. Ну, він такий був: вищий, товщий, показніший за Рильського. А ті виступили, побули, погомоніли. І дівчата поспівали. Та й на тому кінчилось. Ото таке».

– А в 1962 році Максим Рильський завітав до села Ташань, – додає Олег Родіонович Коломієць, поет, колишній науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав». – Саме тут знаходився маєток князя Олександра Горчакова, де зберігалася чудова бібліотека, яка включала чимало стародруків та іншомовних видань ХІХ – поч. ХХ ст. Саме вони дуже цікавили Рильського як літератора, перекладача, який досконало володів тринадцятьма мовами, зокрема, французькою та польською. Щоб оглянути бібліотеку, М. Т. Рильський зустрівся з моїм батьком, на той час директором місцевої школи Родіоном Васильовичем Коломійцем та вчителем початкової школи Іваном Івановичем Кириченком. Останній до революції був управляючим у поміщиків Горчакових, згодом опікувався їхньою бібліотекою. Є припущення, що деякі з цих видань були подаровані М. Т. Рильському. Ще майже два десятки книг Іван Кириченко у 1970-х роках передав до Меморіального музею Г. С. Сковороди в Переяславі.

Зустріч відбулася у читальному залі Переяславської дитячої публічної бібліотеки. Присутні мали змогу подивитися на цікаву виставку, яку влаштували її працівниці. На ній були представлені книги – збірки поезій та переклади Максима Рильського різних років видання та його світлини. Книгами та фото доповнив виставку і Олег Коломієць. На зустріч були запрошені учні 7-Б класу гімназії №2, які читали вірші М.Рильського, а також жителі міста В.Воловик, О.Коломієць, Ю.Авраменко.

Цікаві факти про Максима Рильського

Максим Рильський народився у заможній сім’ї відомого етнографа та громадського діяча, який походив із польського поміщицького роду, Тадея Рильського. На час народження сина, 19 березня 1895 року, батькові було вже 54 роки. Для нього це був другий шлюб. Матір Максима, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки на Житомирщині. Читати й писати її навчив чоловік.

Батьки назвали наймолодшого сина на честь українського героя – Максима Залізняка. Старших синів назвали на честь Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Іван та Богдан були старші нього на 15 та 13 років.

Майбутнього митця з дитинства оточували представники інтелігенції. Батько вчив Максима читати й писати українською, що було тоді нетиповим явищем, адже у школах викладали тільки російською. Родина Рильських була однією з небагатьох сімей інтелігентів (можна назвати ще родини Лисенка, Старицького й Косачів) у Києві, де розмовляли українською мовою, не переходячи на російську навіть при гостях, а це вже була громадянською позицією.

Рильський почав писати рано, перший вірш було надруковано, коли йому було лише дванадцять років. А перша юнацька збірка Максима Рильського «На білих островах», яка включала 57 поезій, вийшла у 1910 р., коли йому виповнилося п'ятнадцять.

Рильський чудово грав на фортепіано. Музики вчив його сам Микола Лисенко, батьків друг, у родині якого він довгий час жив після смерті батька в 1908 році. Максим Тадейович назвав композитора «сонцем української музики» й присвятив йому кілька віршів.

Максим Рильський володів тринадцятьма мовами, перекладати міг із тридцяти.

Письменник захоплювався мисливством та рибальством. Вони були для нього можливістю відволіктися, втекти хоч і до лісу від постійного контролю влади.

Творчість поета-неокласика викликала гострі напади офіційної критики. Справа в тому, що поет не висвітлював у творах політичне життя, тривалий час узагалі відмовлявся оспівувати радянську владу. Така позиція призвела до арешту Рильського у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській в’язниці. Заарештували поета вдома, у його день народження. Його друзі-неокласики, які тоді теж потрапили до тюрем, були репресовані і загинули в таборах.

Після звільнення поет із сім’єю жили дуже бідно. В голодний 1933 рік Рильського та його родину від смерті врятував селянин із Романівки. У роки громадянської війни взимку він віз підводою Рильського з валізами в місто. Наївному селянинові здалося, що панський син тікає з грішми. Він вирішив їх присвоїти, вдарив Рильського по голові, викинув, як йому тоді здалося, мертвого у замети, а сам із трофеями повернувся додому. Яке ж розчарування чекало на селянина, коли у валізах виявилися книги! Муки совісті не давали йому спокою дуже довгий час, і в голодний рік він вирішив спокутувати свою вину перед поетом харчами.

Особисте життя Рильського було вельми цікавим. Він багато років прожив зі старшою за нього на 9 років дружиною Катериною, яку відбив у друга. Коли Максим попросив Катерину вийти за нього заміж, то вона поставила лише одну умову: якщо він всиновить її шестирічного сина Жоржа. Поет погодився. Одружилися вони 12 липня 1926 року. Катерина була вихованкою Інституту шляхетних дівчат, її зовнішній вигляд та інтелігентність завжди захоплювали: навіть удома вона постійно була з зачіскою, носила ошатну сукню та підбори, і різницю у віці було зовсім непомітно. Через чотири роки в шлюбі народився син Богдан.

Проте був у його житті епізод, коли він порушив подружню вірність. Про цю історію знали тільки найближчі родичі. У Максима Рильського у 1943 р. були стосунки з Валерією Познанською – молодою вченою. На той час поет жив у Москві, а дружина та син – в Уфі, куди були евакуйовані на початку війни. Коли про роман стало відомо рідним, син Богдан довго не міг простити батькові зраду матері. Гнівався на нього, вимагав, щоб забув, що в нього є сім’я. І тоді на захист Максима Тадейовича стала дружина. Вона сказала синові, що той не має права судити батька, сама ж не дорікнула чоловікові ні словом, ні поглядом. Максим Тадейович був безмежно вдячний дружині за те, що вона пробачила йому, та порвав із коханкою.

Максим Рильський товаришував з Остапом Вишнею та Павлом Тичиною, спілкувався з Олександром Довженком. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості, разом вони часто ходили на полювання.

Друзі називали Рильського «Максимом Золоте Серце», і це було виправдано. Він став опікуном над дітьми свого старшого брата Івана Павликом та Любою, що залишилися сиротами, й завжди відносився до них як до рідних. Катерина й Максим жили в злагоді й взаєморозумінні. Своїй дружині Рильський присвятив чимало поезій.

Після Другої світової війни цензура знову взялася за Рильського. У школах учителі отримали вказівку примусити школярів заклеїти ті сторінки підручників, на яких була надрукована біографія і твори Рильського. А його збірки «Вірність» (1946) та «Чаша дружби» (1946) були заборонені.

Лише після смерті Сталіна поет зміг знову писати без цензури. Рильський багато подорожував Європою, побував у Польщі, Чехії, Франції, Болгарії, Австрії. Власним автомобілем об’їхав усе Правобережжя й Лівобережжя України.

Максим Тадейович був невтомним трудівником: залишив після себе сотні перекладів з різних мов та понад 40 збірок віршів. Також він був академіком Академії наук УРСР, директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, депутатом Верховної Ради СРСР. У той же час він ніколи не цурався фізичної праці: садив дерева, квіти, вирощував виноград.

Працював до останнього дня, незважаючи на невиліковну хворобу – рак підшлункової залози, перед якою медицина виявилася безсилою. Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Він пережив свою кохану дружину Катерину на кілька років, похований у Києві на Байковому кладовищі.

Київські