"Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

23 березня 2025 р. 20:46

23 березня 2025 р. 20:46

Опівдні 23 березня до Вознесенського храму в Переяславі підходять з квітами, переповитими траурною стрічкою родичі, друзі чи знайомі Захисника з села Пологи-Вергуни 32-річного Андрія КУЗЬМЕНКА.

Близько сотні людей, серед яких немало і таких, хто має просто за свій обов’язок прийти і віддати останню шану Воїну, завдяки якому наша земля – українська. Він її захищав з перших місяців повномасштабної війни, а повернення до рідного дому тривало більше року. Про день прощання з Героєм розповідає Переяслав .City.

"Всі казали йому: "Ти своє відвоював"

– Ми бачилися з ним 17 грудня 2023 року. Того дня ми розмовляли з сином по відео-зв'язку. Говорили довго, години дві, напевно. Чоловік і я. Це був останній раз, коли ми бачили його, хоча й не наживо. А востаннє бачилися не через телефон – 23 серпня. Тоді ми відвезли його до Києва на вокзал, і він поїхав у частину. Ті наші обійми тали навіки прощальними... – крізь сльози згадує мама Героя Світлана Кузьменко.

– Після поранення він був тут у госпіталі. А після госпіталізації треба було пройти ВЛК, хоча тут всі лікарі казали йому: "Ти своє відвоював". У нього були поранення голови, коліно було перебите. Але повернувся на нуль.. Казав: "Хлопці по два місяці не змінювалися… Я їх поміняю, ще чотири дні – плюс-мінус – звільнюся, якраз мені дадуть заключення ВЛК, і я приїду додому".

Він не був Героєм, він був звичайним хлопчиною. Таким, як кажуть, завжди "на приколі". Жартувати любив, багато жартував. У всіх компаніях був за свого. Жив усміхаючись людям, собі, долі. Любив дівчат і вони його любили. Так і не одружився, бо все обирав і не міг визначитися...

Автор: Валентина Батрак "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

– Андрій добровільно пішов захищати Україну. А спочатку йому довелося пережити жахіття окупації в Макарові, – розповів рідний дядько воїна Володимир. – Він там якраз працював, коли зайшла російська армія. Отам місяць був – набачився і натерпівся.

Повернувся додому 2 квітня з обгорілою ногою. Перебув дві недільки і сказав, що піде воювати з ворогом, інакше не зможе, має відомстити за те, що бачив у Макарові. Він не розказував подробиць, в собі все держав. Андрій таким був завжди, що ділився тільки хорошим, на оптимізмі, ніколи не панікував, які б не були ситуації в житті.

Андрій воював у гарячих точках, отримав важке поранення, коли вперше був на «нулі»: його після вибуху закидало в бліндажі, поламав ногу. Трохи підлікувався і знову пішов на передок, десь під Авдіївкою. На позицію виходив ще з паличкою, бо кульгав. Це було 19 грудня 2023 року. І вже не повернувся… Ніхто не повернувся і ніхто не знав до останнього, чи він загинув, чи, може, в полоні…

Тільки тиждень тому сповістили батькам, Світлані Іванівні та Івану Васильовичу, що за результатом аналізу ДНК виявили збіг зразків. Вони зразу ж поїхали в морг, домоглися, щоб показали тіло. Воно було вже таке… розірване повністю… ну рік він лежав у морзі. Мати його зразу впізнала по зубу – в Андрія був кривий передній зуб. І волосся його – риженьке...

Дядько каже, що Андрій під час своєї служби з усіма рідними спілкувався, переписувався, дзвонив, але довірявся так тільки батьку, по-чоловічому. Хоча багато чого залишив при собі.

– Він був справжнім Воїном. Не сумнівався ні на мить у тому, що він робить. Вічна йому пам’ять, ми будемо його пам’ятати завжди.

Староста села Поліг-Вергунів Олександр Глоба про Андрія каже, що він ще з дитинства був світлим, позитивним, усміхненим жартівником.

– У школу сільську ходив. Потім у Київ поїхав – спочатку в коледж, далі здобув вищу освіту. Після того працював на будівництвах у столиці.

Після деокупації Макарова у 2022 році може тиждень побув удома – і пішов добровольцем на війну. А потім його сильно поранило. Ми зробили все можливе, щоб його на лікування сюди в госпіталь направили. Спочатку не хотіли брати – казали, що занадто тяжкий. Але вдалося домовитися, і вже на третій день його доправили сюди. Лікувався, потім поїхав у Покровськ на ВЛК… І все. Три місяці й не стало хлопця. Ми до останнього вірили, що живий.

Кузьменко Андрій Іванович народився 27 грудня 1990 року.

Мама воїна Світлана Кузьменко 26 грудня 2023 року зареєструвала в поліції офіційну заяву про отримання сповіщення від військової частини щодо зникнення безвісти її сина Кузьменка Андрія Івановича під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Андрій Кузьменко був старшим солдатом, служив старший стрілець-оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А-4007. 19 грудня 2023 року зник безвісти внаслідок штурмових дій противника поблизу міста Авдіївки Покровського району Донецької області. Через рік і три місяці стало відомо, що того дня воїн загинув .

Чин похорону

Довге чекання, ніби зловіща мітка, до останнього моменту супроводжувала родину Андрія: чекали то дзвінка від нього, то звісток про його долю, а нині навіть моменту прощання. Почесна варта з числа службовців ДФТГ занесли закриту домовину до храму, покрили її синьо-жовтим стягом і квітами скорботи. І далі всі завмерли в тривалому очікуванні, доки священники вийдуть і почнуть заупокійне богослужіння.

«Загибель ще одного нашого Героя – це ціна нашої свободи, нашого права говорити рідною мовою, ходити під нашим блакитним чистим небом, по своїй українською землі» , – наголосив у своїй проповіді проієрей ПЦУ і настоятель храму Воскресіння Христового Іван Бобітко. Слова співчуття та вдячності за сина-Героя висловив батькам і міський голова Вячеслав Саулко.

Всі, хто у спільній молитві у храмі прощалися із Захисником, традиційно вшанували його на колінах під виконання священниками пісні «Пливе кача». У дворі храму по всьому периметру, аж до виходу, люди на колінах проводжали в останню дорогу до рідного і вже вічного дому Воїна Андрія Кузьменка. Від храму зразу мимо Алеї Героїв траурний кортеж вирушив у Пологи-Вергуни.

"...зустрічали Андрія Кузьменка так, як зустрічають справжніх Героїв – із честю, з глибокою пошаною, з невимовним болем у серці"

Дорогою полеглому Захиснику України вклонялися жителі сіл Ташанської громади. Щоб провести в останню путь молодого воїна, у Малій Каратулі люди почали збиратися близько 13:00. Чекали в трагічній тиші – ніхто не обговорював буденних справ, при зустрічі лише мовчки кивали головами.

О 13:40 траурний кортеж із тілом Героя в’їхав у село. Люди стали на коліна, і лише тоді тишу порушив гіркий плач жінок. Так само Андрія зустрічали й мешканці Виповзок – вони вийшли до траси, схиляючи голови у скорботному прощанні.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

Рідні Пологи-Вергуни зустрічали Андрія Кузьменка так, як зустрічають справжніх Героїв – із честю, з глибокою пошаною, з невимовним болем у серці... Так, як і належить зустрічати Героїв, що полягли на полі бою, захищаючи Україну і кожного з нас. З глибокою пошаною. Зі щирою вдячністю. Зі сльозами, що палять душу. З молитвою, що линутиме за ним у вічність.

Від самого в’їзду в село і аж до кладовища його останню дорогу встелили гілочками сосни, кожна з яких була перев’язана жовто-блакитною стрічкою – символом незламності та вдячності. Через кожні сто-двісти метрів на дорозі лежали свіжі гвоздики – як свідчення любові й скорботи, як знак глибокої пам’яті.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

Люди стояли обабіч дороги на колінах, міцно тримаючи прапори у тремтячих від болю руках. З Андрієм Кузьменком сьогодні прощалися сотні людей, на колінах стояли від малого до старого, бо ця втрата – спільна, бо цей Герой – їхній, рідний, свій.

Стояли і мовчали. Бо інколи біль не вміщується у слова. Мовчали, супроводжуючи до родинного подвір'я, мовчали, коли йшли за труною з тілом Героя до місця його вічного спочинку.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

За рік і три місяці довгої дороги Андрія додому його рідні, друзі, односельці вже про все переговорили, мали різні версії щодо його долі... Але в жодному з усіх припущень у загибель воїна ніхто не вірив, не хотів вірити.

– Він такий ще молодюхінький.. . – підходячи до цвинтаря, крізь гіркі сльози обірвала тишу одна з жительок Поліг-Вергунів. – Ой, як же неправильно вчиняє Бог... Таких золотих діток до себе забирає...

Стримати сліз ніхто не зміг... Це було дуже болюче прощання...

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

– Плаче батько старий… може, син ще живий… Він ще вчора наснився маленьким. Я з ним жито косив, мати в лузі ламала калину… Плакав батько, обіймаючи сумну домовину, – промовив на кладовищі у своєму прощальному слові отець Андрій.

– І з думкою про те, що, можливо, син ще живий, ця стражденна родина прожила більше року. Але цього тижня біль очікування замінився на біль втрати.

"У вік, коли мав би нести квіти дівчатам, він ніс снаряди"

Сьогодні ми зібралися, щоб підтримати цю родину. Сьогодні ми зібралися, щоб подякувати їм за сина. Сьогодні ми тут, бо це не лише вони втратили його. Це Україна втратила сина.

Коли ми минулого разу хоронили воїна Юрія, серце стискалося від того, що біля труни стояли маленькі сироти. Сьогодні стискається, бо Андрій не встиг народити дітей. У вік, коли мав би нести квіти дівчатам, він ніс снаряди. У час, коли мав би розважатися, він спиняв ворога.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

Скорботно звернувся до рідних, друзів та всіх присутніх голова Ташанської громади Василь Вовчанівський. Він висловив співчуття родині, подякував за сина, брата, за справжнього Героя.

– Шановна громадо… Знову до нас прийшло велике горе. Знову ми проводжаємо в останню земну дорогу нашого друга, сина, брата – Андрюшу.

Сьогодні ми низько вклоняємося батькам, які народили й виховали такого сина. Він не вагався, коли настав час захищати рідну землю. Навіть після поранення, не долікувавшись, Андрій знову повернувся на фронт – щоб бити клятого ворога. Він був справжнім патріотом. Його батько мріяв про сина-продовжувача роду, про внуків, про мирне життя… Але війна забрала все—і душу, і тіло.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

– Життя нашої родини розділилося на "до" і "після", – крізь сльози промовила двоюрідна сестра Андрія Яна Куравська . – Момент, коли ми зрозуміли, що "до" – все було неправильно. Ми занадто багато мовчали, занадто рідко казали йому, який він добрий, щедрий, усміхнений, веселий і найкращий.

Голова відмовляється вірити в те, що сталося. Язик не може вимовити слово "був". Андрюша... Ми тебе всі дуже сильно любимо. Вибач нас за те, що так рідко говорили тобі це за життя.

"... ниточка обірвалася"

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком

– Вчора я отримав 165-те сповіщення про зниклого безвісти і 144-те про загиблого. Це лише на нашій Переяславській землі. І це лише маленька частина…

Як ця родина жила більше року… Ви розумієте? Коли вручають сповіщення про зниклого безвісти, залишається маленька надія. Маленька ниточка віри в те, що він живий. Що він у полоні. Що, дай Боже, відбудеться обмін "всіх на всіх", буде перемога, і він повернеться додому.

Але ця ниточка обірвалася. Він повернувся… але "на щиті". Коли прийшла пітьма, він не роздумуючи, пішов боротися – за нас, за нашу свободу, за незалежність. Вічна і світла пам’ять, Андрію, – сказав від імені 1 відділу Бориспільського РТЦК та СП Андрій Шаповал .

Прапор як символ держави, якій вірно й до кінця служив Андрій Кузьменко Андрій Шаповал передав батьку Героя Івану Кузьменку .

В Андрія Кузьменка залишилися батько Іван, мама Світлана і рідна сестра Інна.

Вічна пам'ять тобі, Воїне Світла... Вічний спокій.

Автор: Іванна Данюк "Він мав би дівчатам квіти носити, а не снаряди на війні": прощання з Андрієм Кузьменком