Стели загиблих захисників Олега Радченка, Сергія Божка та Олександра Горленка відкрили у Студениках

18 травня 2025 р. 16:48

18 травня 2025 р. 16:48

Стели-сітілайти на честь трьох нещодавно загиблих захисників — Олега Радченка, Сергія Божка та Олександра Горленка відкрили у Студениках 17 травня. Їхні світлини доповнили Алею Героїв, де тепер розміщено вже 25 портретів. Захід приурочили до Дня матері, вишиванки та родини, повідомляє Переяслав .City.

Вшанувати полеглих прийшли близькі, рідні, жителі громади, старости сіл, працівники культури, представники виконавчого апарату сільської ради та інші небайдужі.

Через похмуру дощову погоду основну частину події провели у Студениківському будинку культури. Коли злива трішки вщухла, учасники рушили до Алеї Героїв. Загалом зібралося понад сотню людей, щоб схилити голови в пам’ять про полеглих та покласти квіти до пам'ятних стел.

Олег Вікторович Радченко народився 3 січня 1968 року в Пристромах Студениківської громади. Там закінчив середню школу, тривалий час мешкав у батьківській хаті. Здобув фах тракториста-машиніста широкого профілю в Переяславському професійному коледжі.

Останні вісім років проживав у Переяславі. До мобілізації понад десять років працював на місцевому підприємстві "Укрпромпостач".

8 травня 2024 року його призвали до війська. Після навчання поблизу Чернігова проходив службу стрільцем відділення охорони роти охорони Бориспільського РТЦК та СП.

13 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району на Донеччині, Олег Радченко загинув . Йому було 56 років.

— Важко уявити, що довелося пережити матері, яка втратила сина. Як змиритися з болем дружині, котра безмежно любила свого чоловіка? Три сини більше ніколи не зможуть сказати "тату"... Але треба пам’ятати: тепер Олег — у лавах Небесного війська й оберігає своїх рідних і кожного з нас, — сказала ведуча Оксана Романенко.

Олександр Миколайович Горленко народився 9 серпня 1980 року в Пристромах.

— Йому дісталася нелегка доля, і життя не надто його жалувало. Навчався у Пристромській школі, жив у рідному селі, перебивався тимчасовими заробітками, — розповіла ведуча Оксана Романенко .

30 січня 2025 року Олександра мобілізували. Після проходження навчання він служив у складі 6-ї розвідувальної групи спеціального призначення на посаді розвідника-гранатометника. Прослужив трохи більше двох місяців.

11 квітня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу селища Бурлацьке Волноваського району на Донеччині, Олександр Горленко загинув . Йому було 44 роки.

— Рідні, друзі та знайомі пам’ятають його як світлу й позитивну людину — стриманого, але водночас хороброго. Добрий, теплий спогад про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і шанував, — додала ведуча.

Сергій Миколайович Божко народився 19 жовтня 1976 року. Закінчив 9 класів у Семенівській середній школі. Ще в юному віці проявив себе щирим другом для однокласників, порадником для братів та незамінним помічником для батьків. Дуже любив спорт, особливо захоплювався спортивною ходьбою.

Після навчання мешкав і працював у Києві — очолював відділ збуту на Поліграфічному комбінаті "Зоря", де зарекомендував себе відповідальним і надійним працівником.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій добровільно став на захист України. Уже 25 лютого 2022 року пішов до лав територіальної оборони. Захищав Київ, а після його звільнення приєднався до Збройних сил України.

Найважчим став 2022 рік. Сергій служив на Харківському напрямку: копав окопи, спостерігав за позиціями ворога, навчався військовій справі.

У 2023 році пройшов підготовку й перейшов до артилерії. Брав участь у боях під Бахмутом, Кліщіївкою, Часовим Яром, Макіївкою. Ризикуючи власним життям, не раз рятував поранених побратимів. За це був відзначений нагородою "Золотий хрест" від Головнокомандувача ЗСУ.

У 2024 році служив у Дружківці, Херсоні, Запоріжжі. Саме там став мінометником, прикривав дії піхоти. За сумлінну службу отримав відзнаку "Ветеран війни" .

Село Степове стало місцем його останнього бою. 7 квітня 2025 року Сергій Божко загинув унаслідок ворожого вогневого удару — під час виконання бойового завдання на Запоріжжі.

— Наш дорогий Серьожа… Для його великого серця Україна була не просто країною на мапі. Це була земля його предків, батьків і дітей. Ті, хто знав Сергія, розуміють: він не міг вчинити інакше, як піти захищати свою Семенівку, свій Київ, свою Україну, — сказала ведуча Світлана Гресько.

— Скромний, мужній, рішучий, самовідданий справі. Готовий піти куди завгодно і виконати будь-яке завдання. Але найголовніше — завжди приходив на допомогу в найскладніші моменти. Його піклування про побратимів було безмежним.

Він умів вислухати, порадити, підтримати. Був тим сонцем, що обігрівало. Завжди пам’ятав про інших, завжди поруч… Люблячий батько, у якого залишилося троє дітей: син і дві донечки. Турботливий чоловік, син, брат, друг, колега, вірний побратим. Він був один на мільйон, — додала вона.

— Сергій покинув усе і добровільно пішов захищати Україну. За цей час було багато всього… І поранення, і контузії. Але такі люди, як він, йдуть до останнього , — розповідає Валентина Жеребко , староста Семенівки.

— На його поховання з’їхалося надзвичайно багато людей — родичів, побратимів. Було до п’ятдесяти автомобілів. Як для нашого села — це дуже показово. Люди говорили, що Сергій ніколи не залишав своїх. Ризикував життям, виносив поранених з-під обстрілів. Навіть коли знав, що побратими загинули, усе одно намагався забрати їх з поля бою, аби родина мала змогу поховати, попрощатися...

— Іноді за це його навіть карало керівництво. Та він не зупинявся. Завжди діяв за покликом серця. Його дуже любили. Недавно минуло 40 днів з дня загибелі — і знову до села приїхало багато людей, щоби вшанувати його пам’ять. Вони разом ішли на цвинтар, несли квіти, говорили теплі слова. Це була надзвичайна людина. Дуже шкода, що такий молодий чоловік, у розквіті сил, загинув. Він міг ще багато зробити для країни... — із сумом додає Валентина Жеребко .

Київські