Іван Заєць: «Якщо ми говоримо про Шевченка, то ми повинні говорити про Переяслав»

24 травня 2025 р. 20:03

24 травня 2025 р. 20:03

У Переяславі Музеї Заповіту Т.Г.Шевченка 21 травня відбулася зустріч із одним із фундаторів Народного руху України, Акту проголошення незалежності України та безпосереднього учасника створення перших інституцій суверенної держави Іваном Зайцем. Він прочитав лекцію «Тарас Шевченко» у дні сьогоднішньому» в межах науково-просвітницького проєкту «Десяте літо», про це з місця події розповідає Переяслав .City.

– Війна актуалізувала пророчі заповіти Тараса Шевченка, – сказав Іван Олександрович. – Десятки воєн московити розв’язувати проти України, але страшнішої, ніж теперішня не було... Ми маємо вийти із цього двобою переможцями, щоб бути й надалі. І нам у цьому дуже допомагає Тарас Шевченко.

Щоднини ми маємо звертатися до цього джерела непоборного духу. Його слово не тільки воскресило славетне минуле українського народу, але й стало для нашого народу дороговказом у майбутнє.

Зустріч із Іваном Зайцем у Переяславі. Травень 2025 р Автор: Олена Калінович

Та й узагалі, якщо ми говоримо про Шевченка, то ми повинні говорити про Переяслав. Не тільки через те, що ми знаходимося в будинку, де був написаний знаменитий «Заповіт» та інші твори поета. Незважаючи на темні часи, в яких випало жити і створити Кобзареві, він, як колись Григорій Сковорода, Іван Мазепа, рятував нашу націю від невігластва, від поневолення, не шкодуючи свого життя та здоров’я.. Зауважте, у поемі сон «Сон» («Гори мої високії…») є такі рядки: «Собор Мазепин сяє, біліє…». Уже тільки за ці слова в ті часи його могли суворо покарати.

Тому Мазепин собор у вашому місті треба берегти як зіницю ока. В цілому Переяславщина – це та земля, де були написані програмові твори Тараса Шевченка про відродження нашої державності, про створення модерної української нації. Це і «Кавказ», і « І мертвим і живим…», і «Заповіт». Я вважаю, що збірка «Три літа» – це Книга буття українського народу, це – голос Пророка, це – квінтесенція всієї його творчості, і ці не лише поетичні, а й філософські шедеври тісно пов’язані з Переяславщиною.

Зустріч із Іваном Зайцем у Переяславі. Травень 2025 р

На мою думку, Переяслав мусить мати три біографії. Перша – княжа доба, коли Переяслав був митрополичим містом, одним із трьох центрів української державності нарівні з Києвом та Черніговом, і виконував дуже важливі тоді функції форпосту в боротьбі з кочівниками. Це була славетна сторінка в історії Переяслава, і ми мусимо її відродити.

Друга біографія – часи Хмельниччини, коли політична помилка, здійснена гетьманом, призвела українців до тривалого поневолення Московією.

Третя ж біографія – це новий Переяслав, очищений від наслідків російського колоніального правління, і ми всі, особливо освітяни та історики, повинні над цим працювати.

Зустріч із Іваном Зайцем у Переяславі. Травень 2025 р Автор: Олена Калінович

Я неодноразово спілкувався з міським головою Вячеславом Саулком, і він мені сказав, що є ідея, яка буде реалізовуватися, – створити парк імені Івана Мазепи. Вважаю, що цей парк треба заповнити не тільки зеленими насадженнями, а й пам’ятниками історичним постатям, пов’язаними з Переяславом: це і Шевченко, який малює Вознесенський собор, І Григорій Сковорода, і Михайло Сікорський, заслуги котрого перед української історії та культурою направду колосальні, і обов’язково біля собору повинен бути пам’ятник Івану Мазепі.

А скульптурна композиція, яка зображує Володимира Глібовича, у зв’язку з іменем котрого пов’язана перша літописна згадка слова «Україна», повинна знаходитися на місці колишнього дитинця – на Княжому дворі, адже саме там творилася історія Переяслава.

Зараз, особливо під час війни, ми на кожному кроці чуємо голос Шевченка. Звертаю вашу увагу на рядки: «Возвеличу малих рабів отих німих! Я на сторожі коло них поставлю слово….». Слово, мову, а відтак і нашу державність – це те, що всі ми повинні цінувати, шанувати і берегти.

Зустріч із Іваном Зайцем у Переяславі. Травень 2025 р. Автор: Олена Калінович

Іван Олександрович Заєць – народний депутат кількох скликань, член Народного руху України з 1990 по 2003 рік.

Народився 5 липня 1952-го в селі Лозниця Народицького району на Житомирщині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю «Економічна кібернетика» та юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Був головним економістом колгоспу імені Леніна в селі Горошків Тетіївського району на Київщині. Працював на інженерних посадах в Інституті економіки Академії наук.

У 1980-х став одним із фундаторів українознавчого клубу «Спадщина» при Київському будинку вчених і Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Один із співзасновників Народного руху України. 15 травня 1990 року став народним депутатом Верховної Ради України. Потім обирався до парламенту ще чотири рази. 2000-го був міністром екології та природних ресурсів. На посаді працював півтора року.

У шлюбі вдруге. Дружина Світлана – економістка. Має трьох дітей: донька Ярослава – дипломатка, син Остап – військовий, перебуває в зоні бойових дій. Донька від першого шлюбу Олеся – економістка. Має двох онуків. Настільна книжка – «Кобзар» Тараса Шевченка. Живе в Києві.

(Інформація Вікіпедії)

Київські