Переяславці вшанували пам’ять Героя Бориса Дудки: на фасаді рідної школи відкрили меморіальну дошку

28 травня 2025 р. 13:03

28 травня 2025 р. 13:03

Меморіальну дошку на честь загиблого захисника України – Бориса Івановича Дудки – відкрили на фасаді Переяславської гімназії №4 сьогодні, 28 травня. Саме в цих стінах пройшли шкільні роки Героя. Відтепер його ім'я житиме не лише у спогадах рідних, побратимів і вчителів, а й у мужності, викарбуваній у камені – як нагадування про ціну свободи, – розповідає Переяслав .City з місця події.

Зранку подвір'я гімназії наповнилося сумом, шаною, болем і гордістю. На фасаді закладу встановили дошку пам'яті Борису Дудці – випускникові школи, захиснику України, людині честі.

– Борис Іванович Дудка – простий хлопець із добрим серцем, скромною посмішкою та великим почуттям обов'язку. Минуло багато років відтоді, як він залишив шкільні стіни, та не зрадив жодному з тих принципів, які тут засвоїв: бути гідним, справедливим, мужнім. Ми відкриваємо тут меморіальну дошку йому не лише як знак пам'яті, а як нагадування кожному з нас, що свобода має ціну. І Борис Дудка заплатив її сповна , – сказала ведуча Влада Черненко .

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Захід розпочався виконанням Гімну України, хвилиною мовчання на пошанування пам'яті всіх полеглих українських Героїв і продовжився спогадами про життєвий і військовий шлях воїна Бориса Дудки.

Влада Черненко розповіла, що він народився у Переяславі, був тихим, добрим і справедливим хлопцем. Любив футбол, завжди допомагав друзям, не виділявся, але був надійною опорою поруч. Після строкової служби в Артемівську (нині Бахмут) й Конотопі, повернувся додому, вивчився на зварювальника, 20 років віддав службі в міліції, а вже на пенсії продовжував працювати охоронцем.

У 2022 році 52-річний Борис Дудка добровольцем став до лав захисників. Служив у 45-й окремій артилерійській бригаді, пізніше – у 28-му стрілецькому батальйоні. Пройшов бої за Бучу, Ірпінь, Авдіївку. Навіть попри проблеми зі здоров'ям, у червні 2023-го повернувся на передову – бо не міг інакше.

2 серпня 2024 року , під час виконання бойового завдання поблизу Новогродівки Донецької області, він загинув.

Меморіальну дошку відкрили мама Героя Ганна Юхимівна Дудка та його син Владислав . У цей момент – жодних слів, лише погляди, сльози і невимовний біль рідних та близьких у чиїх серцях навічно житиме образ рідної людини.

Автор: Іванна Данюк

Виготовила і встановила меморіальну дошку в пам'ять про сина власним коштом Ганна Дудка . Освятив дошку отец Іван Будняк . До слова були запрошені міський голова Вячеслав Саулко і люди, які знали Бориса Дудку особисто – полковник міліції у відставці Василь Ревега , кум і друг родини Валерій Мільгевський , однокласники Микола Болілий та Людмила Федосєєва , директор гімназії №4 Анатолій Чуян .

– Він все своє життя віддав людям. Якщо взяти по роботі, це була чесна, добросовісна, дуже скромна людина. Був дуже чуйний, віддавав себе всього роботі, дружив з хлопцями, допомагав усім , – розповів яким пам'ятатиме свого колегу Бориса Дудку полковник міліції у відставці, у минулому начальник служби боротьби з економічною злочинністю Василь Ревега .

– Коли він воював, його дружина розповідала: командир казав, що коли потрібно було виїжджати на завдання, – хоч о п'ятій чи шостій ранку, – Борис Іванович вставав ще раніше, за годину. Його побратими були впевнені: автомобіль буде готовий, усе буде вчасно, і вони повернуться. Він був надійним.

Його руками зроблено дуже багато і для міста, і для людей. Якщо не зварювальні роботи – то щось з електрикою. Він завжди приходив на допомогу. Дуже тяжко. Його немає. Немає частинки Бориса в нашій родині… Але я хочу сказати: хоча його вже нема, пам'ять про нього житиме в наших серцях вічно. Його пам'ятатимемо не лише ми – пам'ятатимуть і наші діти.

Вони передаватимуть історії про Бориса, про всіх героїв, які загинули. Про те, як хлопці дійсно захищали нас і нашу Україну від кацапських варварів , – промовив Валерій Мільгевський.

– "Підкуповувала, перш за все, його відкритість і щирість. Завжди спокійний, без показушної бравади. Такі люди не зраджують і першими приходять на допомогу. Таким я його пам'ятатиму";

"Його останні слова при зустрічі з Борею були: "а чи ще ми побачимось?". Не побачились...Сумно,боляче,несправедливо! Лишилась тільки пам'ять про нього. Світлого, з сором'язливою посмішкою хлопця, дуже доброго і надійного";

"Боря був хлопчиком із сонячною усмішкою та веселим настроєм. Його зовнішність говорила про доброзичливість і готовність завжди допомогти. Він не боявся труднощів і найважливіше: він мав твердий характер" , – ведуча зачитала спогади побратима Анатолія Яковченка та однокласників Миколи Болілого і Людмили Федосєєвої .

Меморіальна дошка Борису Дудці стала другою, яку відкрили на фасаді гімназії №4. На першій увіковічений Сергій Тарасюк Автор: Іванна Данюк

Це вже друга меморіальна дошка на фасаді Переяславської гімназії №4. Першу відкрили Сергію Тарасюку 6 травня . Загалом під час повномасштабної російсько-української війни вже загинули 12 випускників школи, зазначив Анатолій Чуян , директор гімназії. Розповів Анатолій павлович і про те, яким був Борис Дудка, яку освіту здобув після середньої і про його захоплення у шкільні роки:

– У 1978 році Борис Іванович прийшов до першого класу. Його привела мама – Ганна Юхимівна. У той період вона влаштувалася працювати продавчинею у шкільному буфеті. Думаю, вона зробила це, щоб мати змогу бачити, як росте її син, і бути поруч.

Наша школа стала для Бориса місцем натхнення, де формувалися основні риси його характеру: відповідальність, самовідданість, працелюбність і надійність. Він дуже любив спорт. Оскільки жив неподалік, майже весь вільний час проводив на шкільному стадіоні або в спортзалі. Там же відвідував секцію боротьби.

А ще Борис захоплювався радіоелектронікою – займався в гуртку, який діяв у нашій школі.

Автор: Іванна Данюк

У 1986 році він закінчив наш заклад. Вступив до Переяславської автошколи, здобув професію водія. Того ж року його призвали до лав радянської армії. Службу проходив в Україні, зокрема – в теперішньому Бахмуті. Дослужився до звання сержанта, був командиром відділення.

Після армії закінчив Переяславське професійно-технічне училище, здобув спеціальність зварювальника. З 1991 року до 2011-го служив у Переяславському районному відділенні внутрішніх справ, у службі охорони.

Його син Владислав – теж учень нашої школи. Коли у 2019 році Борис Іванович привів Владика до нас у сьомий клас (до того він навчався у сьомій школі), я запитав:

– А чому ви переводите сина до нас? Вам же ближче сьома школа.

І він відповів:

– Я закінчив цю школу. І хочу, щоб і мій син також її закінчив.

Владик дуже схожий на батька — зовні і, думаю, внутрішньо теж.

Дуже боляче, що такі люди, як Борис Іванович, гинуть. Але, Владиславе, ти маєш чим і ким пишатися. Не кожен чоловік, особливо у 52 роки, добровільно йде боронити свою Батьківщину. А твій тато – пішов.

2 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Новогродівка на Донеччині разом із Борисом Дудкою був і переяславець Руслан Бордюк . Захисники-побратими загинули в один день. Нещодавно у пам'ять про Руслана меморіальну дошку відкрили на фасаді Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха .

Борис Дудка і Руслан Бордюк – захисники України з Переяслава, побратими Автор: надане Людмилою Бордюк

Завершився захід декламацією щемливої поезії та покладанням квітів до меморіальної дошки.

...І поки ми намагались знайти, як себе пробачити,
ви просто мовчки зробили єдине, що має значення,
броню із душ позривавши, у неї міста закутали,
закрили небо, і води, і землю незламним куполом.
в сирих окопах, глухих лісах і степах запилених,
ви стали вищі від слова "люди," зробившись Силою,
яка повік не впаде під навалою зла ніякого…

…і поки слово живе, то і слава про вас стоятиме,

і це – один із мільйона шляхів, щоб сказати "дякую"

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Київські