«Переяслав чорно-білий»: виставка графічних робіт, навіяних сьогоденням

04 червня 2025 р. 17:39

04 червня 2025 р. 17:39

Ця виставка наразі експонується в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка. Автор сорока монохромних графічних малюнків, створених у 2023-2024 рр. – Андрій Кузьменко, науковець та художник. Відвідувачі можуть поглянути як на сакральні пам’ятки та промислові споруди Переяслава, так і на напівзабуті непопулярні локації чи звичайні побутові речі. До кожної роботи додаються QR-коди, за якими можна перейти за посиланням і прочитати авторські тексти, що розкривають та доповнюють сприйняття художником зображених об’єктів. Із паном Андрієм поспілкувався Переяслав .City.

– Малюю, скільки себе пам’ятаю, – каже Андрій. – У ранньому дитинстві багато малював удома, потім займався у гуртку, поки не відкрилася художня школа. Я тоді був у 5 класі, і батьки, звісно ж, мене туди привели. Я познайомився з іншими обдарованими дітьми, і деякі з них далі стали моїми одногрупниками чи паралельно навчалися. На сьогоднішній день вони – знані митці, це, наприклад, художник Олександр Сусь та іконописець Олександр Задорожній. Нашими викладачами з малювання були Ірина Кузьмицька (живопис, історія мистецтва) та Віталій Большешальський (малюнок). До речі, ще з тих часів сформувалося моє шанобливе ставлення до музеїв. Ірина В’ячеславівна свого часу працювала в музеї науковою співробітницею, і на заняттях з історії мистецтва водила нас по цікавих міських об’єктах, зокрема, тих, які стосувалися історії давньоруського Переяслава. Це було направду захоплююче і знаходило відображення в нашій дитячій творчості. Там я навчався шість років, після чого відвідував заняття у мистецькому ліцеї, в якому зараз знаходиться ліцей «Патріот». Пізніше обрав фах історика-правознавця та після закінчення універу пов’язав свою долю з науковою діяльністю. І, хоча це забирало багато часу, але все одно я періодично повертався до свого мистецького захоплення.

Під час повномасштабного вторгнення росії, коли ми стали свідками трагічних подій, жахливих руйнувань, коли пішли шкереберть усі плани, у багатьох людей, і в мене також, почався процес переосмислення різних явищ. Наприклад, якісь промислові об’єкти Переяслава в мої дитячі роки асоціювалися з певним технічним прогресом, з виробництвом високотехнологічної військової продукції, якою ми, хлопчаки, в дитинстві захоплювалися. А тепер, коли ця продукція полетіла вже на нас, то звичайно, відбувається перегляд цінностей. Художні образи з’являлися в уяві підсвідомо, згодом виникла внутрішня потреба їх зафіксувати. Це, так би мовити, інстинкт історика та художника.

– Чому була обрана саме графіка?

– Взагалі я маю більший досвід малювання аквареллю і олією, де своя специфіка і складність. Але ручна графіка була вибрана інтуїтивно. Монохромна чорно-біла палітра малюнків навіяна війною. Ось, наприклад, високовольтні лінії, які живлять місто. Вони мають стратегічне значення, але водночас і власну естетику, яка дивним чином під час війни набула драматичного забарвлення. Графіка є більш спрощеним, але виразнішим засобом композиційної і тональної передачі штрихом особливостей зображення.

Мотивація створення серії цих робіт була такою: якщо я можу як художник щось вдіяти в плані культурного протистояння, надто ж у такий буремний період, під час війни, то беру і роблю. Я живу в цьому місті, воно багато для мене значить, і архітектурні об’єкти на малюнках – промислові, інженерні, сакральні – слугували свого роду тригерами для такої творчості.

– Ви якось сказали, що, створюючи графічні композиції чорнилом, художник не має права на помилку. Поясніть, будь ласка.

– Мої роботи виконані чорнилом та графітом. Зокрема, графіка чорнилом цікава і складна тим, що треба водночас враховувати освітлення, відстань, точність передачі, порядок у просторі, що передбачає нанесення чітких штрихів. Все виконується без жодного підготовчого малюнка олівцем, власне, це вже відразу «чистовий» варіант. Взагалі графіка – про майстерність. Ти постійно подумки прораховуєш пропорції, особливо це стосується архітектури, інакше ніхто не впізнає споруду. Якщо фарбою, особливо олійною, можна «перекрити» якісь огріхи, щось додати, то в графіці це неможливо. Тут фактура та освітлення створюється штрихом, причому одного кольору – за рахунок натиску, за рахунок товщини та довжини лінії. Але це дає можливість більш виразно передати характер, настрій, психологічний стан.

– А скільки часу займає створення графічної роботи?

– Усе залежить від того, приміром, у якому положенні сонце. Якщо залишається небагато до заходу, то можна намалювати і за пару годин, якщо часу більше, відповідно, малюнок створюється зазвичай довше. Є й такі роботи, які доводилося доопрацьовувати, на них ішло близько пари десятків годин. Це, як правило, ті зображення, які потребували деталізації, точної передачі фактури поверхні, матеріалу тощо. Насправді це досить складний процес, який також тісно пов'язаний із психологічними моментами. Зокрема, мої малюнки виконані на папері формату А4, яким ми користуємося кожен день у документообігу, чорнилом чи олівцем, подібним до звичайного канцелярського приладдя, з яким усі знайомі. Це є своєрідним засобом залучення до художнього мистецтва: кожна людина, якщо захоче, може взяти звичайну кулькову ручку, аркуш з альбому чи записника і спробувати відтворити на папері якийсь об’єкт, передати з допомогою зображення власні емоції та почуття.

Також графіка – це спосіб глибинного розуміння суті об’єкту. Коли ти зображуєш сакральну споруду, той же собор чи дзвіницю, це переводить тебе у стан своєрідного катарсису, бо ти розумієш, що це не просто набір архітектурних форм і пропорцій, а в ньому закодоване щось значно більше. Архітектори, які створювали цю будівлю – Митці з великої літери, які змогли зашифрувати в об’ємах споруди інформацію, що сприймається серцем.

– А як з такими високими матеріями поєднуються зображення звичайних домашніх предметів?

– Так, на малюнках є й цілком тривіальні речі. Вони, відносячись до світу мирного, повсякденного, уособлюючи домашній затишок, слугують німими свідками сучасної трагедії нашого народу. Під час повітряної тривоги ти зазвичай залишаєш усе, переходиш до безпечнішого місця, повертаєшся після відбою, бачиш – непорядок, якісь речі не на своєму місці, бо не було часу їх прибрати. І водночас радієш тому, що цей «непорядок» насправді – велике щастя, бо ці речі не розбиті дроном чи ракетою, а вціліли і залишилися на місці. І разом із ними вцілів ти. Ці предмети засвідчують контраст між кривавою драмою сьогодення і побутовим спокоєм. Це вимір цінності звичного життя, на плин котрого ми до війни не надто звертали увагу. Саме війна розкрила його справжню вартість – у тому числі і в повсякденних речах.

Ще один вимір – зображення непопулярних архітектурних локацій. Таких місць багато – неестетичних, непривабливих. Але вони теж – наша історична спадщина. Тут є ще такий момент: останнім часом людство значною мірою поглинула модель споживацтва, якісь стереотипи красивого життя, прагнення модного одягу, стильних дизайнерських квартир чи будинків, престижних швидкісних автівок, якими б їздили виключно автобанами і т. ін.

– Тобто це такий собі спротив проти суспільства споживацтва?

– Абсолютно. Споживацтво, на мою думку, – цілком деструктивна «м’яка» сила, з допомогою якої можна легко маніпулювати людською свідомістю. В цьому сенсі ми повинні навчитися звертати увагу також і на споруди не надто естетичні, але які є свідками певних історичних подій. Ми – волелюбна нація, в наших душах є потреба бути в усьому просторі, а не тільки в задушливому світі сучасного комфорту. Ми їдемо за кордон, веземо туди чималі гроші, замість того, щоб розвивати туризм у себе вдома, робити популярними локації, які зберігають українську історію, переосмислювати їх, розповідати про них. Ось такі філософські моменти й знайшли своє втілення у цій виставці.

– Про що розповідають QR-коди під Вашими малюнками?

– Їх створення зайняло багато часу, але було зумовлене тим, що це не просто виставка, а мистецько-філософський проєкт. Якщо ти людина творча, то, можливо, більш тонко сприймаєш оточуючий світ. До всіх робіт я написав тексти – свого роду філософські роздуми, пов’язані з кожною зображеною локацією чи предметом. Відвідувачі виставки мені говорили, що коли малюнок супроводжується таким поясненням, то він виглядає і сприймається вже зовсім по-іншому: художник стає набагато ближчим до глядача, більш зрозумілим. Кожен супровідний текст створювався синхронно з художньою роботою над об’єктом. Якби вони були написані раніше чи пізніше, то так би не звучали. Це – емоції та почуття, навіяні творчістю, і в цьому їхня цінність.

Київські