У перші роковини загибелі Дмитра Старкова в Переяславі відкрили меморіальну дошку Герою

16 червня 2025 р. 15:22

16 червня 2025 р. 15:22

На стіні адмінбудівлі невідкладної медичної допомоги Переяславського центру первинної медико-санітарної допомоги сьогодні, 16 червня, відкрили меморіальну дошку Дмитру Старкову. Рівно рік тому Захисник загинув у бою під Вовчанськом на Харківщині, розповідає Переяслав .City.

– Герої – це не завжди ті, хто тримають в руках зброю. Щоб бути героєм іноді достатньо просто мовчки сісти за кермо – і їхати. Туди, де поранено, де болить, де важливо встигнути вчасно. Саме таким був Дмитро Старков . Простий переяславець. Водій швидкої допомоги. Який ще до повномасштабного вторгнення став героєм для тих, до кого встигли лікарі, бо він був за кермом. Той, хто роками робив усе від нього залежне, аби рятувати людей у мирному житті,
а потім на війні , – сказала ведуча заходу Влада Черненко .

Автор: Іванна Данюк

Старков Дмитро Олександрович народився 24 липня 1989 року в Переяславі, навчався у місцевій ЗОШ №5, а згодом – у Центрі професійно-технічної освіти. Фах здобув сільськогосподарський – тракторист, та поклик серця привів його у лікарню, куди він у 2008 році влаштувався на посаду водія, а згодом – водія невідкладної швидкої допомоги. Звідси 12 лютого 2024 року чоловіак приєднався до лав ЗСУ.

Служив стрільцем-санітаром штурмового відділення.

Загинув Дмитро Старков 16 червня поблизу Вовчанська Харківської області. Смертельною для Воїна ЗСУ стала ворожа атака безпілотним літальним апаратом (FPV-дрон). Йому було лише 34 роки...

Біле полотно з меморіальної дошки зняли найрідніші – мама Героя Ніна Василівна, його донька Дарина та племінник Ілля.

Автор: Іванна Данюк

Чоловік з добрим серцем

Як розповіла Влада Черненко , колеги пам'ятають Дмитра усміхненим, спокійним, людяним. Він не просто кермував – він поспішав на допомогу, тримався впевнено там, де інші панікували, і залишався світлою людиною навіть у найтемніші дні.

Підтвердила це й директорка центру первинки Наталія Царенок :

– Дмитро працював у лікарні з 2008 року на посаді водія. З 2013-го – уже в нашому закладі, у Центрі первинної медико-санітарної допомоги, як водій відкладної медичної допомоги.

Його найяскравіша риса – відповідальність. І це не просто слова – це те, що справді визначало його як працівника й людину. За 16 років роботи до нього ніколи не виникало жодних зауважень чи конфліктів.

Дмитро завжди був готовий допомогти – і колегам, і звичайним людям. Він був саме тією людиною, на яку завжди можна було покластися.

Автор: Іванна Данюк

Після хвилини мовчання до дошки звершили освячення. Молитву за душу полеглого Героя виголосив військовий капелан Дмитро Волошин – настоятель Храму Святого преподобного Єфрема, єпископа Переяславського. Звернувся капелан також до присутніх із настановою – пам'ятати та виховувати справжніх українців:

– Він пішов для того, аби захистити.

Кожного разу нам важко. І хоч ми вже, здається, звикли проходити повз пам'ятні дошки, повз місця, що нагадують про подвиг наших героїв, – це не просто звичка. Це болючі нагадування. Вони щодня говорять нам не лише про відвагу полеглих, а й про нашу відповідальність.

Бо смерть кожного нашого співвітчизника, кожного друга і земляка – це не тільки біль родини, це й частка нашої вини. Ми звикли перекладати все на Бога: мовляв, чому Господь це допустив. Але це не Господь допустив. А ми з вами.

Ми, які щоразу, коли приходить час зробити розумний і правильний вибір, – нехтуємо ним. Коли треба обрати владу – обираємо тих, хто змінює партійні шапки. Комуністів, колишніх регіоналів, дітей яких війна не торкнеться навіть здалеку.

Це наша відповідальність.

Сьогодні наша країна змучена, знекровлена, втомлена. Але вона стоїть. І вона вистоїть. Вистоїть завдяки українцям. Завдяки тим родинам, які виховали гідних синів і дочок. Які, коли прийшов час, не сховалися, а стали на захист кожного з нас.

Автор: Іванна Данюк

Спогадами про Дмитра поділилася з присутніми й рідна тітка Героя – Людмила Василівна :

– Рік гіркої розлуки, вічного жалю, світлої пам'яті.

У моїх спогадах він завжди залишатиметься таким, яким був за життя: з красивою усмішкою, злегка прищуреними очима, що випромінювали добро.

У чоловіках я найбільше ціную любов до дітей. І в ньому ця любов була помітною до кожного руху, кожного слова. Особливо – до своєї єдиної донечки Дарини. Він намагався бути поряд із нею в кожну вільну хвилину, дарував їй усе своє тепло.

Він не мав ворогів чи недоброзичливців. Завжди щирий, товариський, відкритий. Багатьом допомагав. Любив свята, зустрічі з друзями, колегами, кумами. Жив повним життям – із душею, яка вміла любити.

І ще одне хочу сказати: він був прекрасний у всьому.

Особливою була його любов до мами – моєї сестри. Не було жодного дня, щоб він не подзвонив їй. Їхній зв’язок був ніжним, теплим, справжнім. І таким залишиться у пам'яті.

Автор: Іванна Данюк

У 35 не пишуть заповіти. У 35 – живуть, не думаючи про кінець.
У 35 не обирають – тліти чи згоріти. У 35 не помирають – йдуть під вінець.
У 35 не пишуть останні листи. У 35 не міркують про прощальні квіти.
У 35 просять: квітів на прощання не нести.

У 35 гинуть найкращі українські діти.

Життя Дмитра обірвалося за крок до цієї позначки. Тому він назавжди залишиться в нашій пам'яті молодим, усміхненим, щирим, готовим завжди прийти на допомогу , – промовила Влада Черненко. – Дмитро Старков зробив усе від нього залежне, аби Україна вистояла. Тепер черга за нами, аби не дати знецінити його подвигу.

Одним із виявів пам'яті про подвиг, відвагу і захист стало покладання квітів до меморіальної дошки, відкритої на честь героя Дмитра Старкова.

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Київські