"Мав слабке здоров'я, але свідомо пішов на війну": Переяславщина попрощалася з Віктором Лисицею

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Мав слабке здоров'я, але свідомо пішов на війну": Переяславщина попрощалася з Віктором Лисицею

03 липня 2025 р. 16:47

03 липня 2025 р. 16:47

Сьогодні, 3 липня, Переяславщина попрощалася навіки зі своїм Захисником із Малої Каратулі Віктором ЛИСИЦЕЮ. Його життя обірвала війна, і він заплатив найвищу ціну за наші дні в спокійному місті, в селі, в рідних домівках. Через Переяслав , у тиші й сумі, пролягла остання дорога солдата додому в Ташанську громаду, вірного сина України. У місці тимчасового проживання на Донеччині серце воїна зупинилося 25 червня. Про Героя та чин його похорону розповідає Переяслав.City.

"Ми так і не змогли вмовити його не йти на війну"

– Батько був дуже доброю людиною. Завжди приходив на допомогу, ніколи не відмовляв. У нього було слабке здоров'я, але він – справжній чоловік, тому попри свій стан пішов захищати країну. Він свідомо це зробив, ми так і не змогли вмовити його не йти на війну . Він сам розумів, що фізично це буде складно, але не хотів навіть слухати нас , – розповідає Владислав , єдиний син Віктора Лисиці .

– До останнього подиху був на фронті. Не хотів лікуватися, не брав відпусток, казав: "Я з хлопцями. Я потрібніший тут". Усього себе віддав захисту України.

Його дуже поважали люди , – додав син крізь сльози, які попри намагання йому не вдається стримати.

"Мав слабке здоров'я, але свідомо пішов на війну": Переяславщина попрощалася з Віктором Лисицею

"...три рази перевірить і доведе до ідеалу"

"Я потрібен своїм хлопцям"

Лисиця Віктор Іванович народився 1 червня 1973 року в селі Мала Каратуль. Тут зростав, жив і працював. За фахом був зварювальником, до служби працював на різних будівельних об'єктах, до повномасштабної війни їздив на заробітки в Іспанію.

– Він був з великим серцем, мав сильний характер, був порядною, чесною людиною. Ніколи нікому не зробив зла.

Зварювальник – це і професія, і водночас його захоплення. Ще з дитинства тягнувся до цього. Мав золоті руки: з металом, зі зваркою, з будівництвом – робив усе і скрізь, як для себе. Завжди ретельно, уважно, дуже точно. Люди завжди казали: "Якщо Вітя робить – три рази перевірить і доведе до ідеалу" , – згадує Владислав.

– Перед загибеллю ми з ним розмовляли. Йому було дуже погано, але він не хотів відпочивати, не хотів їхати лікуватися. Я просив його: "Візьми хоча б відпустку, підлікуйся". Але він казав: "Ні, я потрібен своїм хлопцям".

"Усе нормально. Приїду – розповім"

Владиславу про смерть батька повідомили спочатку його побратими, а потім із військкомату принесли сповіщення.

– Побратими телефоном висловлювали співчуття і казали, що батько був людиною з великої літери: виносив поранених, не боявся, допомагав усім, кого міг урятувати. Його дуже поважали.

Він не ділився жахами війни. Завжди казав: "Усе нормально. Приїду – розповім". Усе тримав у собі. Вся біль, весь тягар були всередині. Але ми розуміли, що йому важко. Бабуся, його мама, це відчувала й дуже переживала, почала хворіти. Пів року тому померла...

У той час батько був у Покровську, там тривали активні бойові дії. Він не встиг на похорон, приїхав уже після. Дуже важко переживав це, побув кілька днів і повернувся на фронт. Тоді був удома востаннє.

Автор: Іванна Данюк "Мав слабке здоров'я, але свідомо пішов на війну": Переяславщина попрощалася з Віктором Лисицею

"Серце не витримало напруги"

Зранку лаковану домовину з тілом загиблого Захисника Віктора Лисиці з міського моргу привезли прямо до Воскресінського храму в Переяславі. Почесна варта ставить її на траурний поміст, знімають кришку. Родичі мають цінну можливість, даровану не всім близьких наших Воїнів, – востаннє попрощатися і побачити рідне обличчя.

"Я ж тебе так люблю, як же тепер я житиму без тебе, братику!" – голосно тужить-примовляє сестра Зоя. Гірко плаче над тілом батька син Владислав . Останні години, коли він ще з ним разом, але вже навіки осиротів...

Чин похорону справили священники у Воскресінському храмі в Переяславі Автор: Валентина Батрак

Семеро священників справляють чин похорону.

– У пам'яті, в серці, відбивається біль і молитва за кожного полеглого воїна. Сьогодні ми молимося за душу Віктора, – виголошує священник щемку промову. – Зазвичай повертаються з поля бою воїни, які загинули від кулі, снаряду чи дрону ворога. Віктору вкоротила життя не куля. Але його смерть – це провина того ж ворога.

Це провина російських вбивць, які своєю агресією, своїм злом змусили і Віктора піти на фронт. Стати на полі бою до захисту рідної Вітчизни, своєї родини, свого села, друзів, знайомих і всієї України.

Але його серце не витримало тієї напруги, не витримало того болю, який панує там, де точиться ця кровопролитна страшна війна.

Ми схиляємо голови перед тілом спочилого Захисника і віддаємо йому шану як справжньому Герою. Майже за рік, який він провів на полі бою, багато чого довелося йому побачити, відчути, почути і пережити. Біль, кров, страждання, злість, ворог, який суне. І боротьба.

Що у Воїна за плечима? Мир, квітуча Україна, яку розриває ворог на шматки і хоче сплюндрувати, спалити. І завдяки Віктору, завдяки сотням і тисячам таких воїнів як він, ми можемо жити, спати у своїх будинках, ходити на свою роботу.

Тому пам’ятаймо, що кожен наш подих, кожен наш крок, кожен день нашого життя, на жаль, оплачується такою найвищою ціною – життям Героїв.

Чин похорону справили священники у Воскресінському храмі в Переяславі Автор: Валентина Батрак

Священник закликає присутніх на колінах вшанувати пам'ять захисника. Під купол храму злинають тужливі слова ритуальної пісні "Плине кача".

Затим траурний кортеж прямує через центральну площу Переяслава. На роздоріжжі біля Воснесенської дзвіниці караул опускає рушниці, згортають прапор і далі дорога до вічного дому – на кладовищі рідного села.

Чин похорону справили священники у Воскресінському храмі в Переяславі Автор: Валентина Батрак

Траурний кортеж із домовиною Героя Віктора Лисиці пройшов центральною площею до Вознесенської дзвіниці Автор: Валентина Батрак

Остання путь Героя уквітчана ліліями і трояндами...

У Малій Каратулі, рідному селі Захисника люди траурний кортеж з його тілом зустріли живим ланцюгом на колінах… Останню дорогу Героя додому встелили ліліями і трояндами...

Віктор Лисиця востаннє "провідав" рідний дім. На подвір'ї біля нього священник справив коротку службу і процесія рушила на місцеве кладовище – до місця вічного упокоєння Воїна Світла.

– Знову до нас повернувся на щиті батько, брат, наш друг Лисиця Віктор Іванович. Вітя повернувся з бою. Його серце не витримало… Бо там – війна. Там хлопці стоять за нас до останнього, щоб ми жили.

– Стоячи на колінах, сьогодні віддаємо останню шану нашому герою, нашому захиснику – Віктору. Від старого до малого – всі схиляють голови. І стають на коліна зовсім маленькі діти з дорослими, надто дорослими очима. Бо росія вкрала в них дитинство.

Щоб у цих дітей з дорослими очима було мирне доросле життя, наші Герої та героїні стоять на смерть. Вони тримають позиції там, де не витримує бетон, плавиться метал… і де не витримують слабкі людські серця. Бо є межа людським силам. Бо тіло – не броня.

Віктор стояв до останнього. І разом із ним – тисячі побратимів і посестер. Кожен щодня – на своєму бойовому посту , – сказав у прощальному слові від 1 відділу Бориспільського РТЦК та СП Олександр Молоткін.

Прапор, як символ держави, яку до останнього подиху обороняв Віктор Лисиця, Олександр Молоткін передав синові Владиславу. Тричі постріл у небо, останні прощання і все...

У Героя залишилися син Владислав та старша сестра Зоя.

Світла і вічна пам'ять нашому Захиснику, співчуття рідним...