У Переяславі попрощалися із воїном-азовцем Сергієм Кононенком, співзасновником місцевого мотоспорту

10 липня 2025 р. 19:41

10 липня 2025 р. 19:41

Сьогодні, 10 липня, Переяславщина прощалася зі своїм Захисником — майстром 3-го відділення ударних безпілотників Третьої окремої штурмової бригади Сергієм КОНОНЕНКОМ. У мирному житті його знали як співзасновника мотоспорту в Переяславі. Воїн загинув 15 січня 2025 року на Харківщині. Майже пів року вважався зниклим безвісти. Йому навіки 31... Про Захисника та прощання з ним розповідає Переяслав .City.

Сергій Васильович КОНОНЕНКО народився 29 березня 1993 року. Служив майстром 3 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 штурмового батальйону Третьої окремої штурмової бригади.

Захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет, загинув 15 січня 2025 року поблизу села Зелений Гай Ізюмського району Харківської області. Майже пів року воїн вважався зниклим безвісти.

"Я піду тільки на дрони"

Сергій спершу навчався у шостій школі, потім перейшов до спортивного класу сьомої школи. Захоплювався футболом. Після школи здобув освіту в Переяславському професійному коледжі за спеціальністю електрик, але за фахом не працював. Згодом закінчив Університет Григорія Сковороди у Переяславі, де здобув спеціальність учителя фізкультури. Працював тренером із шахів у Переяславській спортивній школі. Діти його дуже любили, однак Сергій шукав для себе інших можливостей.

Сергій Кононенко пішов на війну добровольцем. Він вирушив на фронт посеред літа 2024 року. Спершу пройшов навчання, після чого його відправили на передову. Службу в Третій штурмовій бригаді обрав сам. Казав рідним: або він сам обирає, куди піде, або не йде нікуди. Ще до війни воїн захоплювався зйомкою і дронами, тому спеціально навчався з ними працювати. Постійно замовляв запчастини й інструменти для них.

— Він веселий хлопчик був. Позитивний, у нього було дуже багато друзів. Спершу ганяли на велосипедах, потім він одним із перших захопився байкерством. Женя Калантай (співзасновник Pereyaslav Stunt Club - ред.) підхопив цю справу і навіть очолив цей напрямок, — розповідає мама Героя Людмила Миколаївна .

— Після мотоциклів Сергія захопили дрони. Уся його зарплатня, всі заробітки йшли на них. Купував їх не тільки для себе, а й для своїх побратимів.

Військового звання він не мав, бо до цього не служив в армії. Його кілька разів викликали у ТЦК, але не брали. 26 лютого 2022 року він разом із батьком пішли до ТЦК, зареєструвалися, однак після кількох спроб так і не потрапив до війська. Зрештою сталося так, що він усе ж таки опинився на службі. Не ховався, не тікав, пішов свідомо.

Він казав: "Я піду тільки на дрони". Йому відповіли, що спочатку треба пройти курс молодого бійця, як усі. І він дійсно цим займався. Дома постійно вивчав усе, що стосується дронів. Не один дрон у нього губився: злітав десь і не повертався. Тоді Сергій купував новий і продовжував навчатися. Було ясно, що на це треба чималі гроші. Просив допомоги в нас, мами і батька, коли не вистачало, бо хотів усе швидко. Він не міг чекати, що колись заробить. Хотів мати все тут і зараз.

Про війну майже нічого не розповідав. Усе казав, що добре. Єдине, відзначав, що забезпечення в Третій штурмовій було прекрасне. Казав: "Це моє. Я тепер знаю, чим хочу займатися".

Командир розповідав, що вони навіть "ділили" Сергія з іншим командиром: один хотів забрати його на навчання, другий казав: "А кого ви хочете навчати, якщо він і так усе вміє?" Був шанс залишитися в навчальному центрі інструктором, дали б звання. Але він чомусь вирішив залишитися на фронті. Чому — не розповів. Це було його власне рішення.

Він справді перейнявся ідеологією Третьої штурмової. Командир казав, що Сергій дуже старався, переймав звички, вподобання, традиції побратимів. Він цього дотримувався, і вони пишаються ним. Для них це велика втрата.

Я вдячна, що вони так тепло відгукуються про мого сина. Бо для матері це найцінніше. Сьогодні тут присутні його побратими, які знали його, з якими він пройшов разом цей шлях. На жаль, моя дитина прослужила зовсім недовго. На жаль, минуло лише пів року служби...

В останній бій вийшов із високою температурою

— Востаннє, перед тим як піти в бій, говорив, що дуже хоче додому, що йому дуже страшно. Обіцяв: "Приїду, як тільки закінчу". Хотів повернутися після того, як вийде з основного бою. Думав, що все буде добре, що приїде.

Тоді він був хворий, коли пішов на останню позицію. Мама благала його залишитися, але вони з побратимом залишалися там лише вдвох, і він казав, що не хоче його кидати. Був дуже вірним, — розповіла 15-річна сестричка Анастасія .

— Перед останнім боєм у нього піднялася температура до 38, був кашель. Я його просила: "Синку, піди до лікаря". А він казав: "Мамо, мене визнають боєнездатним". Я кажу: "Дивись, вирішувати тобі, але після трьох днів я тебе благатиму і проситиму піти до лікаря". Він не залишив побратима, не кинув його, — поділилася мама Захисника.

Тіло впізнали через металевий шуруп після операції

— 18 січня я отримала страшну звістку, що мій син зник безвісти. Набрала якийсь номер, навіть не знала, що це був номер його командира. І він мені сказав: "Я був там. Ми сім годин відкопували їх. Це були два хлопці, вони тримали ту позицію, але, на жаль, загинули", — розповідає мама Героя.

Того ж дня ввечері мені подзвонили з патронатної служби й повідомили, що Сергій вважається зниклим безвісти. Знайшли два тіла, і в одного з них був упізнавальний знак.

Цим знаком виявився металевий шуруп у тілі Захисника. Колись Сергій, катаючись на мопеді, зламав собі ліву ключицю. Після операції йому вставили металевий шуруп. Коли проходив військово-лікарську комісію, той шуруп було видно на рентгені, через що його могли визнати непридатним до служби, але чоловік свідомо зробив вибір залишитися. Втім через травму йому було важко носити бронежилет.

Позивний у Сергія був "Борт"

— Як тільки він прийшов на фронт, познайомився з побратимами. Вони розповіли йому, що в них усе поламане, все в жахливому стані. Він узявся все паяти, лагодити, підклеювати, переробляти — полагодив усі борти. За це отримав велику повагу від побратимів. Саме тому його й прозвали "Борт", — розповіла сестричка Анастасія.

Сергій — співзасновник Pereyaslav Stunt Club

У мирному житті Сергія Кононенка знали як співзасновника мотоспорту в Переяславі — Pereyaslav Stunt Club. Це об’єднання всіх, хто любив кататися, дрифтувати, брати участь у заїздах і виконувати трюки. Почалося все між 2012 і 2015 роками. Саме Сергій був першим, хто започаткував у Переяславі культуру їзди на задньому колесі.

Тож на похорон Героя прийшли учасники клубу, зокрема його очільник Євгеній Калантай .

— Ми разом із Сергієм починали кататися, коли ще нічого не мали, крім велосипедів. Він був першим, хто купив собі байк — Yamaha Aerox — спеціально для трюкової їзди. А потім наша двіжуха поступово розвивалася, об’єднання збільшувалося, і ми вже каталися всі разом.

Він завжди прагнув чогось нового і навіть якийсь час підштовхував мене до цього. Він завжди був на крок попереду. Коли ми стали трохи відомішими, то просто збиралися всі разом і каталися, — розповів Євгеній.

На фото: Сергій Кононенко та Євгеній Калантай Фото: фб-сторінка Сергія Кононенка

— Його добре знали в місті, особливо на відкриттях і закриттях мотосезону. У нього було багато друзів, які каталися разом із ним.

Він часто допомагав із технікою: щось налаштовував, лагодив, іноді брав за це плату. Він дуже добре в цьому розумівся. Свій мотоцикл він розбирав безліч разів. Він досі стоїть розібраний, бо Сергієві постійно чогось у ньому не вистачало. Розбирав його навіть для того, щоб перефарбувати пластик — бо йому не подобався колір.

Кілька разів забирав мене зі школи — всі заздрили. Це було, мабуть, у третьому чи четвертому класі, — розповіла сестричка Анастасія.

Фото: фб-сторінка Сергія Кононенка

Фото: фб-сторінка Сергія Кононенка

Фото: фб-сторінка Сергія Кононенка

Чин похорону

До Воскресінського храму траурний кортеж із тілом Героя поволі рушив від родинного дому вулицями Переяслава.

Близько 10:30 біля храму почали збиратися знайомі, рідні, друзі й ті, хто ніколи не знав Сергія особисто, але прийшов віддати шану. Десь у місті, з-за рогів будинків, проривався звук сирени — наче саме місто відчувало: воїн повертається додому.

Попереду труни, яку несли бійці Переяславського ДФТГ, ішли троє побратимів Сергія Кононенка з Третьої окремої штурмової бригади. Вони тримали в руках портрет Героя, державний прапор України з чорною стрічкою вгорі та стяг своєї бригади. Коли ці троє стояли поруч, завдяки розгорнутим прапорам з боків, вони нагадували герб України.

Такі сильні, упевнені, мужні воїни… Та навіть вони ледве стримували сльози, а голос зривався від болю втрати.

У храмі в руках рідних тремтіли й горіли свічки. Майже увесь похорон вони стояли біля домовини Захисника, який аж через п’ять місяців після загибелі повернувся додому — на щиті.

Люди несли багато різнокольорових троянд, гвоздик і лілій. Лілії стояли і у вазочці в храмі. Кажуть, саме ці квіти на похороні символізують прощання, повагу й вічну пам’ять.

Свічки в руках рідних догорали. Священники завершили заупокійну службу, і над храмом залунало скорботне "Плине кача…"

Далі траурна процесія рушила через центральну площу міста. Після цього вирушили до місця останнього спочинку Воїна — на Ярмаркове кладовище. Позаду катафалка їхали три мотоцикли. Першим — співзасновник Pereyaslav Stunt Club Євгеній Калантай із дружиною Євгенією.

– Коли стоїш біля свіжої козацької могили, усі слова у світі здаються дрібними й непотрібними. Бо немає таких слів, якими можна висловити нашу скорботу. Немає слів, які бодай на мить притуплять біль рідних, у яких без анестезії просто відірвали шматок серця, – говорив Олександр Молоткін на кладовищі.

– І ця біль… Не знаю, чи вилікує її час, але мені здається, що вона назавжди залишиться розпеченим цвяхом у душі.

Ми розуміємо не лише розумом, а й серцем і душею, якою страшною ціною платимо щодня за те, щоб у нашої України було майбутнє. Щоб було майбутнє в наших дітей і онуків. Бо саме такі хлопці, як Сергій, і тисячі його побратимів і посестер щодня стоять там, де не витримує ні метал, ні бетон. Але витримує їхній дух.

Вони стоять для того, щоб у нас було сьогодні. Щоб було завтра. Щоб не прийшли сюди кляті москалі, які чомусь вирішили, що нам немає місця на Богом даній землі. Які чомусь вирішили, що немає місця для нашої прадідівської мови.

Як часто ми чуємо від різних людей, що вони живуть з Україною в серці. Але є такі, як Сергій, які не говорять про це багато. Вони просто живуть з Україною в серці. І коли приходить страшна, чорна година випробувань, вони не лякаються, не ховаються, а йдуть захищати всіх нас.

Прапор, яким була накрита домовина Сергія Кононенка — символ держави, яку він до останнього подиху захищав, — Олександр Молоткін передав вітчиму Героя. Стяг Третьої штурмової бригади вручив матері воїна представник бригади.

Пролунав трикратний автоматний салют почесної варти. Люди прощалися з полеглим Захисником, і над його могилою прозвучав Гімн України.

Коли труна торкнулася землі, Євгеній Калантай подав знак — і один із чоловіків завів мотоцикл. З мотору вирвався гучний рев — немов прощальний крик сталі і бензину, голос дороги й свободи, яку так любив Сергій. Так у небі над кладовищем прозвучав останній акорд прощання.

У Героя залишилася 10-річна донька, дві сестри, мама, тато та вітчим.

Світла і вічна пам’ять Захиснику України.

Київські