На Ярмарковому кладовищі у Переяславі похований лікар Тараса Шевченка: чим ще воно особливе?

14 липня 2025 р. 19:32

14 липня 2025 р. 19:32

Негода, що вирувала на Переяславщині 10 липня, зачепила й Ярмаркове кладовище. Сильний вітер обламав гілки, утім обійшлося без серйозних пошкоджень. Опівдні 11 липня на цвинтарі прибирав його наглядач 62-річний Юрій Каран, який принагідно розповів Переяслав .City про історію найстарішого кладовища та особливості своєї роботи.

"Потім скаржаться, що тут сміття"

— Іноді мені трохи дають на поміч людей із ВУКГ, але здебільшого прибираю тут сам, — розповідає Юрій Миколайович , закидаючи опале після негоди гілля у причіп авто . — Ось визбирав гілки. Добре, що їх небагато. Учора таке тут робилося, що я думав, повивертає дерева з корінням. А так, на щастя, нічого не пошкодило. Найбільше впало біля входу — он яка велика гілка! Решта – дріб’язок, я одразу все зібрав дорогою. Більшого лиха нема: по кладовищу пройшовся — все чисто. Красота.

Зараз приберу і вивезу з кладовища це сміття. Потім трактор приїде й забере. Взагалі, як по закону, то кожен має прибирати свою територію (тобто родичі похованих тут небіжчиків) , плюс метр довкола. Якби люди самі прибирали і виносили сміття за межі кладовища, проблем би не було. А то ж кидають деінде на території, а потім скаржаться, що тут сміття.

Він пояснює, що на самому кладовищі місця для сміттєзвалища немає, бо сюди не проїде важка техніка. Усе сміття доводиться виносити за територію, звідки його вже забирає трактор.

— Не так давно поставили тут таблички, що викидати сміття заборонено. І що ви думаєте? Хтось просто під табличку сміття кинув. Люди цього чомусь не розуміють , — бідкається Юрій.

Також на Ярмарковому кладовищі, як і на інших у Переяславі, рідні похованих людей досі прикрашають могили пластиковими квітами, які негативно впливають на довкілля та засмічують територію.

Щодо умов для відвідувачів, то біля головного входу, ближче до заправки, є туалет, щоправда вже дуже старий. На території кладовища також є вода.

"Ми ці дерева тут не садили"

На кладовищі росте чимало високих дерев, серед яких трапляються й сухі. Через це інколи трапляються неприємні інциденти. Так, 1 липня під час буревію впало велике сухе дерево, пошкодивши дев’ять могил.

— Металеві хрести воно частково пошкодило, поламало огорожі. Хрести ми вже полагодили, залишилися тільки погнуті оградки — їх теж приберемо. Та люди, чиї рідні там поховані, кажуть, що все одно збиралися їх замінювати, — пояснює завідувач кладовища.

1 липня на Ярмарковому кладовищі впало дерево і пошкодило металеві огорожі. Фото: архів Переяслав.City 2 липня

— Раніше ми наймали верхолазів, які спилювали дерева. Вони тут 16 дерев уже зрізали. У них є допуски, усе за правилами. А в мене нема ні допуску, ні права самому лізти й різати. А відколи почалася повномасштабна війна, то вже й таких хлопців немає. Їм же треба платити, а це чималі гроші.

Ось одна жінка хотіла спиляти велику тополю біля поховання військового. Приїхали пильщики — ті, що з допусками і верхолази. Сказали їй — від 25 до 28 тисяч гривень. Це ж великі гроші, правда? І це лише за те, щоб дерево повністю прибрати. Бо крім них, ще кран треба наймати. Це дуже складна робота.

До розмови підходить і Валентина Олексіївна , бабуся загиблого на війні захисника Олексія Рибки . Саме вона хоче прибрати велику тополю біля пам’ятника онука. Хвилюється за те, щоб деревина, якщо та колись впаде, не пошкодила пам'ятник. Жінка часто приходить на кладовище, аби провідати Олексія, а ще частіше біля могили полеглого на російсько-українській війні господаря сидить його песик Тімоха .

— Собаки ж дуже розумні… Тому Тімоха до онука часто приходить — каже пані Галина, згорьовано стоячи біля могили онука і роздаючи наглядачу кладовища Юрію вказівки, які ще кущі й дерева тут ще треба спиляти.

Аварійні дерева, каже Юрій Миколайович, стараються прибирати власними силами:

— Буває, я ще сам лажу, як то кажуть, по старій пам’яті, щоб подекуди дерева обпиляти. Бо в нас у штаті спеціально для такої роботи людей нема. Зараз всі молоді хлопці в армії. Там може один десь і залишився… А в мене вже, звісно, вік не той, то прошу друзів допомогти. Це все наймані робітники. Якщо ще кран найняти — це пів біди. А от кому дерево спиляти? Нікому, треба тільки верхолази. Щоб акуратно, бо під деревами купа дорогих пам’ятників.

Деревину треба зрізати шматками, починаючи зверху і спускати на мотузках, аби нічого не побити. Це дуже дороговартісна робота. До війни спиляти велику акацію коштувало 8-10 тисяч гривень, — зауважує наглядач кладовища.

Юрій Миколайович зазначає, що спилювати дерева біля могил своїх рідних можуть самі люди. Але вони обов’язково повинні повідомити його про наміри:

— Якщо можуть самі спилювати — нема проблем. Тим більше, ми ж ті дерева тут не садили. Головне, щоб не пошкодили чужий пам’ятник. Бо можуть гілляку з висоти дерева впустити й наробити шкоди та втекти. І хто відповідатиме? Я. А хіба ж це справедливо?

Раніше люди не задумувалися про наслідки. Це було років двадцять тому. Йду по кладовищу і бачу, як молода жінка садить дві берези. Я кажу: "Жінко, не можна". При ній витягнув їх. Іду наступного дня — вона їх посадила. Я знову витягнув. На третій день бачу – посадила!

Минуло років п’ятнадцять. І прибігає до мене та жінка, вже ж немолода, жаліється: "Мені на пам’ятник тече з берези, пам’ятник зелений, треба його прибрати". Кажу їй: "Бабо, я туди тепер не полізу, вже не той вік. А берези ж то ви самі садили! Пам’ятаєте, як я з вами за них сварився? А тепер наймайте людину, платіть гроші — хай лізе та пиляє".

"Тут ніхто не кусається, усі нормальні лежать"

Юрій Каран працює завідувачем Ярмаркового кладовища в Переяславі понад 25 років. На цю роботу потрапив через біржу праці. За фахом Юрій — електрик, свого часу працював інженером-електриком.

— Запропонували піти працювати сюди. А чому б і ні? До того ж живу недалеко, — розповідає Юрій.

За його словами, щоденні справи на кладовищі дуже різноманітні: потрібно випилювати аварійні дерева, вирубувати чагарники, косити траву. Найчастіше він виконує ці роботи сам. Крім того, завідувач координує дії рідних померлих: підказує, як правильно організувати похорон, має контакти священників, копачів, служби катафалків та інших необхідних послуг. Втім, безпосередньо копачами зазвичай займається ритуальна служба, до якої люди звертаються окремо.

Паралельно Юрій Миколайович від початку повномасштабної війни служить у Переяславському добровольчому формуванні територіальної громади й допомагає захищати небо над Переяславщиною.

На запитання, чи страшно йому працювати на кладовищі, Юрій лише віджартовується:

— А що тут страшного? Тут ніхто не кусається, усі нормальні лежать. Тут, до речі, найспокійніше місце.

Втім, деяких прикмет він усе ж дотримується. Наприклад, ніколи не заходить на кладовище після заходу сонця.

— Менше язиком треба на кладовищі молоти, — каже Юрій. — Особливо, як приходять деякі й кажуть: "Я хочу тут лежати" Хочеш — ляжеш. Тут менше треба говорити. Бо покійників треба поважати. По-перше, не можна тут лаятися і ставитися треба з повагою. Бо тут щось таки є… Я багато чого такого помічав… — задумливо мовить чоловік.

Він переконаний, що красти з кладовища — великий гріх. Таких випадків на цьому кладовищі вистачало. Приміром, крали і здавали метал.

— Нас баби й діди вчили, що навіть іржавого цвяха звідси додому не можна приносити, — додає Юрій.

Втім до того, що в поминальні дні діти збирають на кладовищі цукерки, він ставиться цілком позитивно. Мовляв, саме для цього рідні й залишають їх на могилах —"за Царство Небесне", щоб щоб їх потім хтось забрав.

Ярмаркове кладовище — найстаріше у місті

Територія Ярмаркового кладовища в Переяславі займає понад 10 гектарів і, за словами його завідувача Юрія Карана, є найбільшим і найстарішим цвинтарем міста. Воно існує ще з часів Київської Русі й у різні періоди привертало увагу археологів. На його території збереглися численні козацькі поховання, серед яких трапляються мальтійські хрести, а також могили офіцерів і генералів кавалерії початку XIX століття.

На території кладовища колись стояв стародавній храм святого апостола Фоми, зведений у давнину. У 30-х роках ХХ століття його було зруйновано більшовиками. Нині на тому місці встановлено хрест із пам’ятною табличкою.

На Ярмарковому кладовищі досі можна побачити унікальне надгроб’я родини священника, похованого у 1839 році. На плиті добре зберігся напис із назвою фабрики, де її виготовили. Судячи з клейма, надгробок відлили на чавуноливарному заводі Станіслава Мордасевича поблизу Трипілля, який працював у середині XIX століття.

— Тут колись склепи були і підземні ходи, але вже все воно в землю пішло. Там навіть генерал польської кавалерії був похований, але його могилу вже також землею затягло, — розповідає Юрій Каран.

Кладовище пам’ятає багато трагічних сторінок історії. Зокрема, тут ховали людей під час Голодомору, однак поховання ті відбувалися хаотично, і окремої спільної могили немає.

На Ярмарковому кладовищі похований і відомий лікар Тараса Шевченка — Андрій Осипович Козачковський (16 серпня 1812 — 20 серпня 1889). Його могила разом із дружиною обкладена бруківкою, проте виглядає не надто доглянутою. Юрій Миколайович регулярно косить траву й прибирає довкола поховання, однак наголошує, що насправді доглядати за цією могилою мали би працівники музею Шевченка, що розміщений в будинку лікаря.

Також Юрій Миколайович розповів, що свого часу Михайло Іванович Сікорський мав намір створити на цьому кладовищі туристичні маршрути й прокласти доріжки, утім цей задум так і не був реалізований.

Київські