"Без паперів — ти ніхто": троє добровольців вже три роки не можуть довести, що були поранені на фронті (ФОТО) Щоб отримати статус "пораненого при захисті Батьківщини", необхідна офіційна довідка з частини, а на...

31 липня 2025 р. 17:51

31 липня 2025 р. 17:51

Попри важкі поранення на передовій, троє українських добровольців уже третій рік намагаються домогтися офіційного визнання свого бойового досвіду

Про це повідомляє інформаційний портал " Моя Київщина " із покликанням на матеріали редакції " Цензор.НЕТ".

У квітні 2022 року під Новозванівкою на Луганщині Микола, Іван (позивний "Босий") та Володимир (позивний "Ганс") зазнали тяжких травм під час боїв з регулярними силами РФ та найманцями "Вагнера". Але через те, що на той момент не були оформлені в жодному підрозділі, держава не визнає їхні поранення.

На фото: Група, яка завдавала дошкульних втрат ворогу і яка стала невидимою для Збройних сил України. На першому плані – Микола. Біля машини Іван, позивний Босяк, та Володимир, позивний Ганс (крайній справа)

"Ми були, билися — але юридично нас не існує"

У березні 2022 року ці троє досвідчених воїнів, ветерани АТО, добровільно стали до зброї в Київській області, де брали участь у боях за Ірпінь, Бучу та Гостомель. Згодом вони вирушили на Харківщину, а потім — до Попасної, куди їх направив представник ГУР МО. Усі дії виконували без офіційних наказів, маючи лише "документи прикриття" — посвідчення офіцерів, без зброї, без обліку.

12 травня 2022 року вони прибули на позиції поблизу Новозванівки для взаємодії з 24-ю бригадою. Вже наступного ранку — масштабний наступ росіян, під який потрапила їхня група. Під вогнем артилерії, авіації й танків, вони втримували позиції до 14:00. Під час евакуації їхній пікап знищив високоточний снаряд. Військовослужбовці 24-ї бригади, які були в машині, загинули миттєво.

Микола, Іван і Володимир дивом вижили, але зазнали тяжких поранень.

"Йшов з поламаною ногою, бо хотів жити"

Іван із поламаною ногою зміг дістатися до найближчих позицій 58-ї бригади, де попросив допомоги. Ганс був тяжко поранений, не міг самостійно рухатися, його з кущів забрала евакуаційна група 24-ї. Всі троє були доставлені до лікарень, згодом — до Центрального військового шпиталю в Києві. Володимир втратив обидві ноги, решта — зламали кістки, зазнали опіків, черепно-мозкових травм.

Після одужання двоє з трьох знову стали до строю. Микола — в лавах 114-ї бригади ТрО з жовтня 2022 року. Іван — з 2023-го в ЗСУ, воював під Часовим Яром, у Херсонській і Запорізькій областях. Володимир, попри пенсійний вік, теж став до лав оборони в перші дні вторгнення.

Юридичний вакуум: "Без документа ти — не захисник"

Але на фронті закінчилася лише одна битва. Друга — триває досі: за визнання їхніх поранень. Щоб отримати статус "пораненого при захисті Батьківщини", необхідна офіційна довідка з частини. Проблема в тому, що на момент поранення вони не входили до штату жодного підрозділу.

— каже Микола.

Усі зусилля поки марні: свідки є, бойовий шлях задокументований, фото, відео, лікарняні довідки — в наявності. Навіть командир розвідки 24-ї бригади, який евакуював їх з поля бою, готовий підтвердити участь. Але офіційно вони лишаються "невидимими".

"Добровольцями були і в 2014, і в 2022"

Микола, Іван і Володимир пройшли війну ще з 2014 року. Служили в "Миротворці", 54-й та 24-й бригадах. Повернулися до цивільного життя, але з перших днів повномасштабної війни знову стали до зброї. Як і в 2014-му — добровольцями.

— згадує СБУшник Олександр, позивний "Монах", який працював із ними у лютому-березні 2022 року.

Вони брали участь у зачищенні Бучі, Горенки, Гостомеля, мали сутички з противником, підбивали бронетехніку, ходили у розвідку на свій страх і ризик. Зброю — знаходили самі, їжу — діставали, де могли. Більшість їхніх операцій навіть не фіксувались у документах — не до паперів було.

"Ми тримаємо війну на собі, а система нас не бачить"

Сьогодні ці люди — приклад стійкості та жертовності. Але держава досі не визнала їх повною мірою. А без цього — немає компенсації, немає можливості лікуватися у військових шпиталях, немає статусу інваліда війни.

— каже Микола. І додає:

Ця історія — не лише про трьох людей. Вона — про сотні, можливо тисячі добровольців, які у 2022-му рятували країну, а сьогодні стали "невидимими" для держави. Їх потрібно не забувати, а повертати — хоча б документально — туди, де вони були завжди: у строю.

Нагадаємо, Рада ухвалила закон про ветеранське підприємництво

Київські