У Переяславі мама загиблого Героя Дмитра Ружановського облаштувала сквер з муралом пам'яті сина

11 серпня 2025 р. 15:01

11 серпня 2025 р. 15:01

Іменне вшанування Героїв — це вияв особливої поваги і вдячності кожному Захиснику, який життя поклав за незалежність України. І перший у Переяславській громаді досвід такого вираження світлої і гідної пам'яті про загиблого сина показала Людмила Ружановська, мама Героя Дмитра — "Ружика". Вона власним коштом облаштувала скверик і мурал на будинку, де виріс її син-Герой. Сьогодні, 11 серпня, в день перших роковин загибелі Воїна, там відбулося урочисте відкриття, розповідає Переяслав .City

Відкриття муралу пам'яті

Біля будинку на вулиці Богдана Хмельницького, 69 сьогодні перед обідньою порою зібралося більше сотні людей: рідні й друзі, сусіди, знайомі, військові й волонтери. А мама Героя чекала особливих гостей – побратимів свого сина.

– Для мене це надзвичайно важливо. Побратими мого Дімки – це ті люди, які пліч-о-пліч з ним були в тому пеклі. Вони були його опорою, надійними товаришами по зброї. Хлопці продовжують захищати нас від ворога, але сьогодні змогли вирватися і їдуть у Переяслав, щоб вшанувати памʼять мого сина, свого друга. Я дуже хочу, щоб прапор України, під яким мурал, зняли в їхній присутності, – розповіла Переяслав.City Людмила Ружановська .

Мама Героя Людмила Ружановська

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

За годину приїхали побратими Героя Дмитра Ружановського і ведуча Влада Черненко розпочала захід.

– У цьому будинку багато хто жив. Але є такі, кого не забувають. Як Ружик, — розпочала розповідь Влада. — Він завжди вітався із сусідами, ніс пакети однією рукою, а за другу тримав маленького сина, коли йшов в гості до мами, до тієї квартири, де у юності, не без пригод, часто збиралися його друзі, коли мама їхала на роботу. Він часто повертався пізно, втомлений, але спокійний.

А потім одного разу взув берци і пішов. І хоч він не повернувся фізично, він назавжди вдома, бо пам'ять про нього оселилась тут, на стіні, у кольорі, у світлі, а ще у кожному хто зупиниться і подивиться в його очі.

Право відкрити мурал надали рідному дядькові Дмитра Андрію Кравченку . Це він допоміг втілити задум Людмили Ружановської і власноруч оформив сквер біля муралу. Дмитрові він був не просто родичем, а другом і порадником.

Автор: Іванна Данюк

Мама Героя Людмила тримає на руках трирічного Сина Дмитра Ружановського Автор: Іванна Данюк

– Рік назад я зрозуміла, що таке болить душа , — сказала мама Героя. — Рік назад я відчула порожнечу. Рік назад я стала спустошена. Рік назад я востаннє побачила сина. Мурал – це правда, яку ми носимо в серцях. Це світла пам'ять і вогонь, який ніколи не згасне.

Наші Герої – це ціна нашої свободи. Наші Герої – це наш ранок. Наші Герої – це ціна нашого народу і майбутньої історії. Слава Героям! – сказала Людмила Ружановська.

Маленькі переяславці подякували всім українським воїнам за захист і вклонилися Герою Дмитру.

– Воїне, лицарю славний, ти зброю тримав у руках, щоб на нашу країну злий не позарився ворог.

На роковини пам'яті свого товариша Ружика побратими привезли родині його посмертний орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня ( Указ Президента України №64/2025 від 5 лютого 2025 року). Вручили нагороду синові Дмитра – трирічному Стасику .

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

– Він назавжди поруч із нами, бо жодна війна не зможе його в нас забрати, бо волю його не уб'єш і не кинеш за грати.

Бо сміливі завжди мають щастя, а значить і він там щасливий. Бо знати його вже саме по собі було схоже на диво. Бо ніколи не знаєш, як бачишся з кимось в останнє. Бо з ним продовжуються розмови змістовні, але уявні.

Бо все, що не сказано ним, нами почуто. Бо скільки було в нім любові, стільки тепер у нас люті. Бо він поруч із нами усюди, від краю до краю. Бо навіть, якщо хтось забуде, ми запам'ятаємо , – підсумувала Влада Черненко.

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Авторський проєкт мами Героя

Для мами загиблого воїна Дмитра Ружановського, Людмили цей рік став випробуванням: у кожному дні невимовний біль, туга, гордість і спогади. І щоб не замкнутися у втраті, жінка вирішила перетворити пам'ять про сина на живий простір, який буде нагадувати людям про його подвиг і підсилювати віру в перемогу України.

Це мій авторський проєкт, проєкт як мами – на честь світлої пам'яті мого сина. Пам'ять про Діму – це той вічний вогник, який не повинен гаснути. Життя йде, і все потроху притуплюється. І болі, і спогади. Іноді наших Героїв згадують, а іноді – ні. Можливо, десь у серці це зберігається, але з часом, мені здається, все починає стихати.

А от коли ти йдеш і бачиш героя – не просто як меморіальну дошку, яка для мене асоціюється зі смертю, а як мурал, живий, світлий образ людини – це зовсім інше. Це пам'ять, яка зігріває душу. Ідеш, бачиш, згадуєш , – каже Людмила Ружановська .

Нещодавно пані Людмила підійшла до чоловіка, який сидів тут неподалік і пив каву. Він –військовий. Жінці просто захотілося з ним поспілкуватися. Запитала, хто він і звідки. Виявилося, що воїн приїхав на роковини до свого друга.

– Прикро, але він сказав, що могилка товариша була невпорядкована. Ніхто до нього так і не приходив, бо він сам із іншого міста, а працював десь на околиці Переяслава. Працівники з його роботи просто поховали, і все. Роковини були – нікого не було. Все заросло.

Він сказав, що для нього це дуже боляче, адже хлопці стоять за волю, щоб наші люди жили свідомо, з повагою, з пошаною до тих, хто їх захищає. А приїхав до Героя і побачив таке…

Я пообіцяла йому, що впорядкую ту могилку. Вона, до речі, недалеко від могили мого сина. Ми розговорилися про мій мурал і цей захід пам'яті. І він сказав: "Ви не уявляєте, наскільки важливо, що ви несете цю пам'ять і будете нести її віками. Це не зітреш, бо воно видиме. Це не закопаєш, не розіб'єш, не знівелюєш, бо воно є, на видноті. Дуже приємно, що є такі люди –матері, рідні, які роблять усе, щоб вогонь пам'яті не згас.

Важливо, переконана Людмила Ружановська, щоб у кожному місті чи селі були місця пам'яті – місця гідного вшанування наших Героїв.

– Це надзвичайно важливо. Це можуть бути скверики, меморіальні дошки, щось створене з душою. Можливо, біля такої дошки можна поставити щось особливе, зроблене від серця, від мами, дружини, доньки, сина тощо.

Тому що такі місця – не просто пам'ятник чи табличка. Це пам'ять. Для мене, як для мами, це особливо важливо.

Людмила Ружановська у сквері пам'яті її сина Дмитра Ружановського за кілька днів до відкриття Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

У процесі облаштування майбутнього скверу на чесь Героя Дмитра Ружановського Автор: Іванна Данюк

Мурал-картина

Мурал із портретом Дмитра Ружановського на будинку, де минули його дитинство і юність, намалював Роман Мотузок. Це справжня картина на стіні, з глибоким змістом, душею, символами.

– Я спочатку думала зробити все скромніше, простіше. Але брат сказав: "Ні, якщо ми робимо, то так, щоб було чим пишатися. Щоб ми могли сказати: це зроблено в честь пам'яті нашого Діми, нашого Дімки, нашого Ружика".

Я дуже вдячна Роману Мотузку , який погодився втілити мій задум із муралом у життя. Було важко знайти художника. Але Facebook допоміг і мені порадили Романа Миколайовича. Я дуже хвилювалася, як усе вийде.

Але він створив не просто мурал, а справжню картину на стіні. Він почув мою концепцію про голубів, про моє відчуття потойбічного життя, про те, як я бачу Діму у своїх снах, як він мене веде, говорить зі мною, радить мені. Я вірю, що наші рідні, які пішли, живіші всіх живих. Вони приходять у сни, у думки, і це не випадково. Вона приходить від вищих сил, і я вірю, що наші рідні нам допомагають навіть з небес.

Він почув мене і зобразив не просто портрет Діми, а створив велику художню історію із сюжетом.

Мурал на честь Дмитра Ружановського Автор: Іванна Данюк

Мурал на честь Дмитра Ружановського Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Сквер для птахів

Біля свого будинку Людмила Ружановська облаштувала невеличкий сквер із великим "серцем віри", лавою та зеленими насадженнями, поїлками для птахів. Центральний елемент – мурал із портретом Дмитра.

– Знаєте, чому я вирішила зробити саме міні скверик для птахів? Тому що для мене символ мого сина – це голуби. Від того моменту, як Діма загинув, нашу родину буквально почали переслідувати ці птахи. Вони прилітали до мого віконечка, до моєї мами, і з кожним разом їх ставало більше й більше, – розповідає Людмила Ружановська.

Я вірю, що коли душа хоче повернутися на землю до своїх рідних, вона перевтілюється у пташку. Для мене це – голуб. Він прилітає, дивиться, спостерігає, а потім знову відлітає у свої потаємні світи. Це моє особисте бачення, моє відчуття.

Я вирішила зробити скверик на честь пам'яті сина і для того, щоб сюди прилітало ще більше голубів. І з того моменту, як почалося будівництво, до мене стали з'являтися птахи однієї масті. Усі сірі. На жаль, більшість із них були або хворі, або поранені. Вони жили тут два-три дні, сиділи на лісах, заглядали у вікно, а потім зникали.

Але з'явилися й інші голуби, яких я раніше тут не бачила, білі та попелясто-коричневі. Їх стало чимало.

Д ля мене голуби – це уособлення душ, які хочуть бодай на мить повернутися до своїх близьких. Голуб – символ миру, доброго сповіщення.

Але цей скверик не лише для птахів, а й для людей, які зможуть тут посидіти, відпочити та помилуватися цією живою, творчою реальністю.

У процесі облаштування майбутнього скверу на чесь Героя Дмитра Ружановського Автор: Іванна Данюк

Тут усе зробив мій брат Андрій Кравченко : виклав доріжки, встановив серце, облаштував поїлки для птахів, які взимку слугуватимуть годівничками. Доріжкка, до речі, викладена з плитки, яку колись Дімка привіз на дачу. ми її сюди вирішили використати. Я посадила квіти, вічнозелені кущі. Дуже допомогли й сусіди, діти, за що я щиро дякую.

Вони приділяють цьому стільки уваги! Підходять і кажуть: "Може, вам допомогти?" І я кожному знаходжу справу: хтось поливає, хтось підгортає, хтось збирає сміття чи виносить його. Інші діти разом із сусідом возили землю на тачках. Усі активні, усі долучаються і це так приємно.

Ми з братом взяли на себе цю місію, нікого спеціально не агітували, просто проявили ініціативу. Я дуже вдячна кожному, хто хоч трохи допоміг. Для мене це дуже цінно. Навіть якщо людина виділила лише півгодини, щоб щось зробити, це вже велика справа і я вдячна за цю підтримку.

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Андрій Кравченко, рідний дядько Дмитра Ружановського, у процесі облаштування майбутнього скверу на чесь племінника-Героя Автор: Іванна Данюк

Врятована з окупації лава

– Це не просто лава. Це історія наших захисників, які, ризикуючи своїм життям, рятували звичайні лави на окупованих територіях, на яких були зображені тризубці, як символи нашої держави.

Ця лава з одного з регіонів Донеччини, вже окупованого. Наші хлопці відступали, і в одному парку стояли три лави, які ворог намагався знищити: видовбували зображені на них тризубці, щоб стерти символіку. Лави використовували не за призначенням, для своїх потреб. Та вночі, коли наші відступали, мобільна група зайшла й врятувала три лави. Дві з них у Переяславі. Одна тут.

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Київські