Росіяни панічно боялися українців, а їжа через кормушку: історія журналіста Дмитра Хилюка після російського полону

29 серпня 2025 р. 19:31

29 серпня 2025 р. 19:31

Український журналіст УНІАН Дмитро Хилюк, який нещодавно повернувся з російського полону після трьох з половиною років неволі, розповів про викрадення, тортури та умови утримання у російських в’язницях. Про це він повідомив у великому інтерв’ю УНІАН після звільнення.

За його словами, найбільше вражало не лише жорстоке поводження, а й панічний страх тюремників перед українцями.

Викрадення з рідного села

Хилюка схопили 3 березня 2022 року у селі Козаровичі на Київщині разом із батьком. Напередодні будинок родини зазнав обстрілу, а коли вони вийшли, щоб оглянути руйнування, на них натрапили російські військові. Зв’язавши руки й зав’язавши очі, окупанти відвели чоловіків у складські приміщення, де три доби тримали у темряві без їжі та води.

Журналіста і його батька постійно обманювали — казали, що іншого вже відпустили. Самого батька згодом водили на інсценований розстріл.

Після Козаровичів полонених перевезли до Димера, а потім у Гостомель. Там їх утримували у приміщеннях без світла та з мінімальною кількістю води і їжі. Пізніше колону полонених вивезли до Білорусі — у містечко Наровля. У невеликих камерах перебували десятки людей, серед яких переважали цивільні з Київщини.

Хилюк згадує, що вже тоді окупанти виглядали наляканими.

«Вони чекали, що їх зустрічатимуть із квітами, а натомість отримували спротив», — зазначає журналіст.

СІЗО у Брянській області: побиття та собаки

Згодом українців перевезли у СІЗО №2 у місті Новозибков Брянської області. Тут, за словами журналіста, вони пережили найстрашніші дні: побиття, приниження, напади собак. Медичної допомоги не надавали навіть після травм.

«Мене вкусив службовий пес, була кров і рана, але ніхто не оглянув. Лише перевірили на туберкульоз і все», — згадує він.

Кожен день полонених змушували співати гімн рф, а будь-яка непокора каралася голодом.

Тюрма у Володимирській області

У 2023 році Хилюка перевезли у колонію «Пакіно» у Володимирській області рф. Там умови були трохи м’якшими, але українців постійно принижували, змушували співати радянські пісні, карали відмовою у їжі навіть за «неправильний уклін».

Попри все, в’язні намагалися триматися. Їм допомагали розмови, спогади про дім і книжки, які іноді дозволяли читати. «Ми постійно говорили про родини, про те, що зробимо після звільнення. Це рятувало», — зазначає журналіст.

Тотальний страх росіян

Особливістю, яку Хилюк запам’ятав найбільше, був панічний страх тюремників:

• охоронці ніколи не знімали балаклав;
• на камеру з трьома-чотирма полоненими заходило по десять росіян, часто з собаками;
• навіть їжу приносили через «кормушку» з натягнутою на голову маскою.

«Вони дуже боялися українців. Вважали, що навіть у кайданках ми можемо бути небезпечними», — сказав він.

За час полону журналіст отримав лише один лист від рідних і колег, який ішов майже два роки. Свої послання переважно не міг передати — російська сторона їх не відправляла.

Будь-які новини ззовні доходили лише від «новеньких» полонених, які потрапляли у в’язниці пізніше.

Повернення додому

Наприкінці серпня 2025 року Дмитро Хилюк разом з іншими українцями був звільнений під час обміну. На Батьківщині його зустрічали сотні людей із прапорами та фаєрами.

«Я знав, що за мене борються, але не очікував такої зустрічі. Це був шок у хорошому сенсі», — сказав журналіст.

Фото: з відкритих джерел

Київські